Ще один воєнний рік. Найголовніше, що відбулося зі мною і нашим виданням взагалі: тепер ми у реєстрі волонтерів та маємо стабільну підтримку волонтерських починань підписниками. Про це і про те, як гуртуємо спільноту однодумців, як накривають емоції — розкажу максимально відверто.
Потрібно підбити підсумки і щось планувати на майбутній рік, а я досі лише зусиллям волі примушую себе усвідомити, що в Україні вже майже 10 років війна, і з них 2 роки — воєнний стан через повномасштабне вторгнення. Але це так, рефлексія, яка не завадить працювати. Як виявилося, не заважають працювати і емоції, хоча мали б. Смієшся — і працюєш. Розчулюєшся — і працюєш. Ненавидиш — і працюєш. Плачеш, сльоза — кап на клавіатру, втер носа кулаком — і працюєш.
Як вийшло, що довелося зайти до реєстру волонтерів
Наше видання і я сама по собі підтримували волонтерський рух без перерви. Однак не самі збирали кошти, а допомагали в цьому іншим. Поки одного прекрасного дня колега Сашко Шумілін, який ще на початку повномасштабки пішов у ТРО і досі там, не попросив: нам би антен-павуків. А мій син, який у ЗСУ, не попросив: терміново потрібні запчастини до автівки, настільки терміново, що немає коли чекати державного забезпечення.
Так і пішло. Перший платіж на мою волонтерську картку був здійснений 22 липня 2023 року. Чого з тих пір лише не купувала і на що лише не збирала! Антени різних типів, запчастини, старлінк, підсилювач сигналу для квадрокоптерів, акумулятори, безперебійники, пару сухих гідрокостюмів для двох чоловіків, які воюють на Дніпрі. Долучилися значною сумою до купівлі автівки-позашляховика. Просто зараз збираю на ремонт автівки.
Єдине, чого не роблю, — не веду кілька зборів одночасно.
Гард.City гуртує спільноту однодумців
А люди — донатять, донатять, донатять. Рідні, друзі, знайомі і незнайомі.
Донати приходять від тих, від кого, здавалося мені, просто неймовірно їх отримати.
З іншого боку, у добрих знайомцях і багато тих, від кого очікуєш підтримки, а її немає і не було ніколи.
Люди різні.
Були такі епізоди. Ходила на сесію просити у депутатів на вартісний підсилювач сигналу для квадрокоптерів, адже серед них чимало дуже небідних людей. Хтось із депутатів підтримав відразу, хтось — згодом кинув на картку якусь суму. Так, щоб відразу в сесійній залі закрити збір — то ні, хоча слухали уважно. Один сам підсів і пообіцяв: «Завтра підвезуть 40 тисяч». Не підвезли. А інший каже: «Там мені податкова штраф нарахувала, ти піди, домовся, щоб мене не штрафували, то я тобі 10 таких підсилювачів куплю». Скажу чесно: від такої заяви я геть розгубилася.
Натомість, було й таке повідомлення від первомайського підприємця: «20 тисяч на збір, тільки приїдьте, заберіть готівкою». І від іншого: «10 тисяч на касі в магазині, вас там чекатимуть».
Ми пишемо — люди читають. І обговорюють. І дискутують. І роблять нам зауваження, і критикують.
Ми запитуємо — люди відповідають.
Ми навчаємо — люди вчаться.
Ми навчаємося — і наші любі читачі допомагають розібратися у багатьох питаннях.
Ми помиляємося — нас поправляють.
Ми максимально відверті. Спільнота наших читачів відчує нещиру ноту, як кращий сейсмограф світу найменше коливання земної поверхні.
І вчимося, вчимося, вчимося.
За які кошти живе Гард.City
Джерела доходів розподіляються так:
- Комерційний — продаємо рекламу та оголошення.
- Інституційна підтримка від донорів. Найбільше нам допомогла Лабораторія журналістики суспільного інтересу.
- Участь у грантових проєктах.
Є ще одне джерело доходів, до якого нам, скоріше за все, доведеться звернутися у 2024 році: підтримка підписників. Багато з видань вже працюють таким чином: їхні читачі оформлюють щомісячну підписку на посильну суму, яка автоматично списується кожного місяця з їхнього рахунку. Іншими словами: читачі самі утримують видання, якщо хочуть, щоб його робота не припинялася.
Ви і зараз можете підтримати Гард.City, у нас є картка для донатів. Ось посилання на неї. Якщо вважаєте, що наша робота була для вас корисною. Як не крути, а видання — це підприємство, яке виплачує зарплатню, сплачує податки, оплачує комунальні послуги.
Що б я хотіла у 2024?
Перемоги.
Щоб мої рідні повернулися додому.
Щоб росії не стало.
Винайняти ще журналістів та розширити штат редакції, щоб видання процвітало.
Поїхати на море у відпустку.
«Все змішалося», — сміюся сама до себе. Але хай буде, бо я таки саме цього хочу.
Це ми з чоловіком на «Різдві для нескорених»: втомлені, однак задоволені
А тут мій минулорічний блог, якщо цікаво.

- Підписуйтесь на нас у Telegram: канал Гард.City або Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook.
- А ще ми є у Instagram.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
