У середині вересня група українських медійників вирушила до Данії, а саме, до міста Орхус в межах навчальної програми з фотожурналістики, спільно організованої Інститутом регіональної преси та інформації (ІРМІ) та Нордичним Центром Журналістики (NJC) у партнерстві з Данською школою медіа та журналістики.
У складі делегації був і журналіст видання Гард.City із Первомайська.
Навчальні поїздки — це завжди не лише про професійні сесії та фотозйомку, а й про занурення в чуже середовище, ламання стереотипів та порівняння двох світів. Перед тим, як розповісти про власний підсумок поїздки, я поспілкувався з колегами з різних куточків України — Закарпаття, Сум, Харкова, Запоріжжя, Києва та Черкас. Погляди учасників виявилися дивовижно різноманітними: від захоплення високою культурою довіри та міською екологією до щирого здивування від тутешніх цін, ранкового ритму життя та скандинавського бачення геополітики.
Вітальне слово Джона Фрьоліха, директора NJC
Стриманий стиль та архітектурні контрасти
Перше, що вражає після прибуття до Данії, — це візуальна естетика та особливе ставлення до простору. Мало яскравих кольорів, абсолютна стриманість та лаконізм у всьому.
Назарій Вівчарик (онлайн-видання «ПроЧерк», Черкаси) звертає увагу на візуальну палітру країни, яка з перших хвилин задає тон усьому сприйняттю:
«Перше, що кидається в очі, — монохромність і мінімалізм. Мало яскравих кольорів: це стосується і одягу людей, і фасадів будинків, і внутрішнього інтер’єру. Усе дуже скромне, лаконічне, але водночас стильне й продумане. Панує абсолютний спокій і чемність. Ритм життя дуже розмірений, вдумливий, без метушні. Це створює відчуття особливого затишку».
Цю спостережливість підтверджує і Ганна Семенюк із Закарпаття. Вона зауважує, що за весь час перебування лише один раз побачила людину в яскраво-червоному одязі, адже данці надають перевагу легким пастельним та невимушеним тонам.
«Не знаю, чи це стиль, чи звичка, але це кидається в очі. Мені подобається контраст між старою та новою забудовою. Хоча, якщо чесно, берег моря із низькою забудовою припав мені до душі значно більше, ніж висотки, якими пишається частина місцевих мешканців. Також вразила відкритість: люди усміхаються в транспорті, але водночас тримають дистанцію — можливо, навіть більшу, ніж українці чи американці. І це насправді дуже комфортно».
Один із небагатьох не дуже струнких данців, який трапився журналістам з України на вулицях Орхуса
Про сприйняття краси та відсутність штучних комплексів говорить і Наталія Кобзар (інформаційне агентство «Статус Кво», Харків). За її словами, Данія виявилася саме такою, якою вона її уявляла:
«Люди тут не просто стрункі, а навіть худорляві — мабуть тому, що постійно рухаються та їздять на велосипедах. І ще одна деталь, яку я помітила як людина, що носить окуляри: тут немає жодного культу контактних лінз! Ніхто не намагається ховати окуляри — люди в них виглядають неймовірно стильно та впевнено».
Міста для людей, а не для машин: простір, екологія та море
Закордонну частину програми журналісти провели в Орхусі — другому за величиною місті Данії, розташованому на узбережжі Ютландського півострова. Морський пейзаж та орієнтованість інфраструктури на пішоходів і екологію стали однією з головних тем обговорень.
Вікторія Якименко («Суспільне Харків») відзначає, що данські міста побудовані за принципом «людиноорієнтованості»:
«Дуже класно розвинена вся інфраструктура. Міста створені для людей, а не для машин. Мало запаркованих автомобілів, безліч велосипедних доріжок. Багато людей бігають, вони всі спортивні, «сухі», дуже позитивні та щасливі. Мені здавалося, що в північних країнах люди обов'язково мають бути суворими та напруженими, але виявилося навпаки — вони абсолютно «на лайті». При цьому місто не захаращене, будинки відреставровані, архітектура дихає цим знаменитим скандинавським мінімалізмом».
Будівля місцевого театру в Орхусі
Наталія Чайка із Запоріжжя, як мешканка прибережного міста, оцінила Данію крізь призму морського потенціалу та екологічної свідомості:
«Нам розповідали, що Данія має одну з найбільших кількостей пляжів у світі завдяки своїй географії. Мені, як людині з Запоріжжя, море дуже імпонує. Щоправда, в самому Орхусі не зовсім сподобалося, що частину прибережної лінії забудували бізнес-центрами — хотілося б більше відкритих туристичних виходів до води. Проте захоплює, як вони дбають про екологію. Філософія така: ми для природи, а не природа для нас. Наприклад, у паркових зонах з оленями діють чіткі правила, щоб не нашкодити тваринам. А система здачі пляшок взагалі чудова — наші підприємливі дівчата-журналістки збирали та здавали тару, купуючи на це продукти!»
Разом із тим, екологічний та велосипедний бум викликає й робочі дискусії. Ганна Семенюк відзначає, що іноді простір для двоколісного транспорту навіть переважає пішохідні зони:
«Велоінфраструктура — це мрія. Але коли просто гуляєш, постійно ловиш себе на думці, щоб випадково не зайти на територію велосипедистів. Мені здалося, що їм дають навіть більше простору, ніж пішоходам! Але якщо уявити, що всі ці люди пересіли б у автомобілі, міста б просто задихнулися від заторів».
Тактильні скандинави, ранкові жайворонки та данські ціни
Загальноприйнятий стереотип про сухість та холодність скандинавів повністю зруйнували особисті контакти з місцевими жителями та данськими колегами.
Ганна Толстошеєва із Сум щиро та з гумором поділилася своїми побутовими розривами шаблонів:
«Я чекала, що буде холодно, а погода виявилася дуже теплою! Щодо людей: я думала, вони більш стримані, але виявилося, що вони досить тактильні. Коли перепрошують або спілкуються, можуть спокійно торкнутися за передпліччя. А ще вони дуже щиро радіють простим речам. Я подарувала нашому тренеру Сьорену Пагтеру українські шкарпетки з конопель. Він радів їм, як дитина! Одягнув наступного дня, хвалився колегам і щиро обіймав. Це було дуже зворушливо».
Перевозити дітлахів у такий от цікавий спосіб у данців дуже популярно
Проте побутові звички данців виявилися випробуванням для сумської журналістки:
«Виявилося, що тут живуть суцільні «жайворонки». Вони прокидаються о 5-6 ранку, п’ють каву, спілкуються без поспіху, мають свої ритуали і вже о 7-8 ранку виїжджають на роботу. Автівки починають шуміти під вікнами дуже рано, я в такий час ще волію поспати, тож це для мене взагалі було випробуванням! Ну, і звісно, ціни — Данія дуже дорога країна, особливо якщо міряти нашими українськими зарплатами».
Високу вартість життя згадує і Олександр Клименко (національне інформаційне агентство «Укрінформ», Київ), проте він звертає увагу на баланс доходів і філософію хюґе:
«Країна красива, старовина чудово збережена. Ціни високі, але й зарплати відповідні. У нас звикнуть бідкатися, а тут бачиш нормальних, життєрадісних людей, які вміють цінувати життя. Мені розповідали про їхнє хюґе: коли ввечері люди закутуються в ковдри, запалюють свічки, збираються біля великих екранів і говорять про все на світі — про життя, про затишок, але тільки не про політику».
Мовне питання та сприйняття війни: погляд з України
Усі учасники делегації відзначили високий рівень володіння англійською мовою серед місцевого населення. У магазинах, громадському транспорті чи на вулиці комунікація відбувається абсолютно безбар'єрно.
Колеги з групи українських журналістів
Ганна Семенюк порівнює цей досвід із іншими європейськими країнами:
«Великий плюс — усі розмовляють англійською мовою. І роблять це легко та спокійно. Наприклад, у Німеччині в великих містах люди теж знають англійську, але відчувається, що їм комфортніше й приємніше розмовляти німецькою, вони цього очікують і від тебе. В Данії ж узагалі немає жодного психологічного бар’єру».
Втім, Назарій Вівчарик додає, що за межами туристичного центру чи в офіційних сферах ситуація має свої нюанси:
«Колеги, які довго бувають у Данії, розповідали, що англійська — це чудова вітрина в центрі міста. Але якщо ти занурюєшся глибше — у сферу медицини, отримання соціальних послуг чи оформлення документів, — від тебе наполегливо очікуватимуть знання данської мови. І це цілком логічно для суверенної держави».
Український прапор на стіні муніципалітету Орхуса, вид з сесійної зали
Окремою чутливою темою під час спілкування виявилося сприйняття російсько-української війни європейцями. Наталія Чайка з Запоріжжя відверто зазначає, що українцям іноді важко сприймати позицію деяких західних колег:
«Люди дуже приємні, але як українцям нам іноді важко зрозуміти позицію окремих данців щодо Росії. Для багатьох із них це досі «війна Путіна», «політика уряду», і вони щиро переконані, що «є хороші росіяни, з якими можна дружити». Для нас, людей із воюючої країни, це звучить дивно й боляче. Але для європейців, які живуть у безпеці та поза безпосереднім контекстом бойових дій, така позиція, на жаль, здається логічною та гуманною. Це показує, як багато нам ще потрібно працювати в інформаційному полі».
Замість підсумку
Поїздка до Данії стала для українських медійників не лише майданчиком для вдосконалення фотографічної майстерності, а й можливістю побачити, як працює суспільство, побудоване на довірі, екологічності та повазі до особистого простору. При всіх нюансах — від високих цін до неспівпадіння графіків сну — учасники делегації повернулися додому з новим досвідом та бажанням змінювати власні міста.
Навчальна програма триває, і наразі кожен із учасників працює над створенням фотоісторій, які у листопаді формуватимуть спільно з данськими менторами. А наступного року їх опублікують у першій в історії фотокнизі українською та данською мовами.
