Її називали «кришталевим голосом української сцени». Нею захоплювався Микола Лисенко, їй аплодував Париж, а Марко Кропивницький відкрив у ній майбутню примадонну українського театру. Цьогоріч минає 90 років від дня смерті Єфросинії Зарницької. Ця дата стала приводом знову перегорнути сторінки життя зірки, згадати людей, які десятиліттями берегли пам'ять про видатну актрису, і спробувати відшукати архіви дослідника Петра Маркушевського, який мріяв написати про неї книгу. Адже історія Зарницької — це не лише біографія великої мисткині. Це історія нашої країни.
Петро Маркушевський і його Зарницька
Про легендарну Єфросинію Зарницьку я вперше почула ще під час навчання на філологічному факультеті Одеського національного університету імені Мечникова. Про неї захоплено розповідав наш викладач Петро Трохимович Маркушевський — кандидат філологічних наук, доцент, відомий літературознавець і дослідник історії українського театру. Саме він керував нашою польовою практикою та організовував студентські експедиції.
Тоді я ще не усвідомлювала, що слухаю людину, яка присвятила багато років вивченню історії українського театру, діяльності театру корифеїв, творчості Марка Кропивницького, Івана Карпенка-Карого, Петра Ніщинського, Володимира Василька, а також однієї з найяскравіших постатей української сцени — Єфросинії Зарницької.
Маркушевський розповідав, що у Первомайську є чимало історій, які заслуговують на окремі книги. Однією з них була саме історія Зарницької. Він говорив, що її могила десь на Голті, майже забута, а життя актриси ще чекає свого дослідника.
Та тоді мені не судилося потрапити до тієї експедиції. Разом із групою студентів мене направили на фольклорну практику до Любашівки. Ми записували українські народні пісні, спогади про Другу світову війну. Яким був підсумковий звіт, уже й не пригадаю, але слова Петра Трохимовича про Зарницьку залишилися зі мною назавжди.
Архіви, які ще чекають на відкриття
На ймовірному місці поховання Зарницької. Тетяна Хмара крайня ліворучФото: з особистого архіву
Минуло багато років. І зовсім нещодавно до цієї історії мене знову повернула первомайська краєзнавиця Тетяна Хмара, яка багато років досліджує історію рідного краю. Саме вона поділилася маловідомими фактами про масштабну пошукову роботу, яку свого часу очолив Петро Маркушевський.
— Коли в Одесі готувалися до 100-річчя Єфросинії Зарницької, саме Петро Маркушевський очолив дослідницьку роботу на Первомайщині. Він зібрав безліч спогадів, документів, свідчень людей, які знали актрису. Планував навіть видати книгу про неї, але, на жаль, цього не сталося. Втім, я переконана, що ці матеріали могли зберегтися в архівах Одеського університету. Це була б справжня знахідка для нашого міста, — розповідає Тетяна Хмара.
У 1967 році, коли відзначалося сторіччя від дня народження Єфросинії Зарницької, Одеса згадала свою видатну землячку. Адже саме там вона народилася й почала свій творчий шлях. Проте спогадів про неї вже тоді залишилося небагато.
Натомість Первомайщина, де актриса прожила останні роки свого життя і померла 30 червня 1936 року, ще зберігала живу людську пам'ять.
Одеське міжобласне відділення Українського театрального товариства звернулося до міської та районної влади Первомайська з проханням провести дослідницьку роботу. Її результатом стала велика творча театральна конференція, яка відбулася в 1969 році.
Експедиція Маркушевського: чи збереглися матеріали?
Петро Маркушевський разом із краєзнавцями зібрав десятки спогадів очевидців, документальні підтвердження, фотографії та інші матеріали про життя актриси.
Це дослідження було закономірним продовженням його наукової роботи. Він багато років вивчав історію українського театру, діяльність театру корифеїв та зв'язки українських митців із півднем України. Особливе місце у його наукових зацікавленнях займала саме постать Єфросинії Зарницької. Він досліджував творчий шлях актриси, театральні трупи, у яких вона виступала, брав участь у науково-творчих конференціях, присвячених її пам'яті, та фактично став одним із найґрунтовніших дослідників її спадщини.
Про ті події Тетяні Хмарі свого часу розповідала Валентина Коцуба, донька музиканта Володимира Коцуби (до речі, я теж мала нагоду брати у скрипаля інтерв’ю). Так от: її батько грав разом із Зарницькою на сцені, а їхні родини мешкали неподалік одна від одної — у провулку Колодязному.
— Під час підготовки конференції вдалося віднайти могилу Зарницької. Її впорядкували, встановили пам'ятний хрест. Сьогодні там є три меморіальні таблички. Добре, що небайдужі люди доглядають це місце. Але про таку особистість повинна пам'ятати вся громада, — говорить Тетяна Хмара.
Маркушевський мріяв видати книгу про Єфросинію Зарницьку. Матеріалів, за словами сучасників, було більш ніж достатньо. На жаль, ця праця так і не побачила світ.
Саме тому так хочеться вірити, що зібрані ним матеріали не зникли. Адже йдеться не лише про особистий архів ученого, а про результати багаторічної праці людини, яка виховала не одне покоління філологів і театрознавців та присвятила своє життя дослідженню української культури.
Після розмови з Тетяною Хмарою я звернулася до своїх однокурсників, колишніх студентів філологічного факультету ОНУ. Дехто з них після закінчення університету працював у його стінах або й досі підтримує зв'язок із викладачами. Я попросила їх дізнатися, чи не збереглися архіви Петра Маркушевського або матеріали тієї дослідницької роботи, яку він проводив. Тепер залишається чекати відповіді. Хочеться вірити, що рукописи, записи чи світлини ще знайдуться, адже вони можуть відкрити нові сторінки життя Єфросинії Зарницької.
«Кришталевий голос» української сцени
Єфросинія ЗарницькаФото: Вікіпедія
Єфросинія Зарницька (Єфросинія Пилипівна Азгуріді), народилася 4 лютого (за старим стилем) 1867 року. З дитинства вона мала рідкісний музичний талант, співала у церковному хорі, закінчила музичну школу зі срібною медаллю.
Після смерті батька була змушена працювати домашньою вчителькою музики, щоб допомогти матері й молодшим братам.
Її життя змінила зустріч із Марком Кропивницьким. Саме він запросив молоду аматорку до своєї театральної трупи, подарував сценічне ім'я — Зарницька — і передбачив їй велике майбутнє. І не помилився.
За сорок років творчої діяльності актриса виконала понад 225 ролей, виступила у 122 містах, гастролювала у Парижі, де її талант високо оцінили європейські театральні критики. Французький театральний оглядач після вистави поцілував їй руку, а Микола Лисенко не приховував захоплення її голосом. Сучасники називали її «кришталевим голосом української сцени».
Після більшовицького перевороту театральний світ змінився. Зарницька повернулася в Україну. Але навіть далеко від великих театрів вона не змогла жити без сцени. У звичайному селі вона створила драматичний гурток, навчала молодь, ставила вистави й вирушала з ними на гастролі сусідніми містечками. Так вона не дозволила українському театру згаснути навіть у найважчі часи. 30 червня 1936 року Єфросинії Зарницької не стало.
Другий шанс записати історію
Попри десятиліття забуття, ім'я видатної актриси у Первомайську все ж живе. Саме на її честь названо міський Центр культури, який уже багато років є осередком творчого життя громади. У цьому є особливий символізм. Можливо, саме ця сцена колись чула голос Єфросинії Зарницької, бачила її виступи, зберегла у своїх стінах історії, які вже неможливо відтворити документально. Сьогодні тут звучать інші голоси, народжуються нові вистави й концерти, але сама назва нагадує про людину, яка прославила українське театральне мистецтво далеко за межами Батьківщини.
Сьогодні на місці поховання Єфросинії Зарницької стоїть хрест із пам'ятними табличками. Могилу доглядають небайдужі люди. Та для мисткині такого масштабу цього замало.
Колись Петро Маркушевський мріяв видати книгу про Зарницьку. Минуло понад пів століття, але ця мрія так і залишилася нездійсненою. Наразі доля дає цьому задуму другий шанс. Якщо архіви справді збереглися, вони можуть повернути із забуття не лише нові сторінки життя видатної актриси, а й багаторічну працю самого дослідника.
