В останні роки життя Єфросинія Зарницька мешкала в Первомайську по вулиці Мічуріна. Первомайськ ще пам'ятає свідків її життя, записані їхні спогади про актрису та її друзів.
У лютому 2020 року виповниться 153 роки від дня народження Єфросинії Зарницької – талановитої української театральної акторки, співачки, та 40 днів відтоді, коли пішла у вічність Валентина Іванівна Коцуба – жителька Первомайська, культурно-громадська діячка.
Єфросинія Зарницька провела дитинство на Первомайщині (с. Катеринка), останні роки життя мешкала у Первомайську, де і була похована. Нині у місті функціонує міський центр культури і дозвілля ім. Єфросинії Зарницької, є провулок її імені. Київська дослідниця Тетяна Кінзерська написала дві книги про акторку: «Єфросинія Зарницька: життєвий шлях та світоглядно-естетичні погляди» (2005), «Єфросинія Зарницька (Є. Азгуріді). Літопис життя і творчості (1867-1936)» (2019). Краєзнавець Тетяна Хмара присвятила багато років дослідженню маловідомих фактів біографії Єфросинії Зарницької. Родина відомого скрипаля Володимира Коцуби займалася відродженням і збереженням пам’яті про актрису у нашому місті. Нині немає відповіді на актуальне питання, де знаходилася могила Єфросинії Зарницької, чи було зроблене перепоховання, чи час і людська байдужість її загубили?
Спогади Володимира та Валентини Коцубів
Володимир Васильович Коцуба, почесний громадянин м. Первомайська, викладач музичної школи № 1, педагог по класу скрипки з трудовим стажем роботи близько 60 років. Його дружина Валентина Іванівна Коцуба, яка з дитинства мешкала у м. Первомайську, по вул. Революції, 56 (Вокзальна, 56)
Володимир Коцуба
Одного разу, багато років тому, до нас звернувся невеличкий на зріст лисуватий інтелігентного вигляду чоловік 60-70 років, приємної зовнішності.
Він відрекомендувався доцентом Одеського університету ім. Мечникова, завідувачем кафедри гуманітарних наук і повідомив, що збирає матеріали для книги спогадів про артистку і співачку Єфросинію Зарницьку. З цього питання він звертався до міського відділу культури та у Будинок культури, тож йому порекомендували звернутися до нас, оскільки мій батько Беспалько Іван Іванович довгий період (до виходу на пенсію) працював художнім керівником і режисером аматорського колективу при Будинку культури.
Мій батько — корінний полтавчанин. Він закінчив церковно-приходську школу. Природа й сам Господь Бог нагородили його талантом — чудовим басистим голосом. Мешкаючи в Полтаві, батько брав участь, а потім керував українським театром.
У Полтаві, Харкові він працював в капелі Миколи Дмитровича Леонтовича, був знайомий з корифеями українського мистецтва: Кропивницьким, Карпенко-Карим, Садовським і Саксаганським. Там він і познайомився з артисткою Єфросинією Пилипівною Зарницькою.
У 30-ті роки наша родина переїхала до Первомайська, на батьківщину моєї матері. Тут батько організував драматичний аматорський гурток серед шанувальників української музики і театру у клубах, що діяли на млині Гана, на шкіряному заводі, в районному Будинку культури, а потім і в міському Будинку культури.
Ймовірно, світлина Єфросинії Зарницької. Світлина із приватного архіву поетеси Ж. Руських
Трупа поповнювалась талановитими акторами, і там батько знову зустрівся з Єфросинією Зарницькою. Вона в ті часи мешкала в Первомайську і безпосередньо брала участь в роботі колективу театру, в репертуарі якого були постановки: «Наталка Полтавка», «Запорожець за Дунаєм, «Майська ніч», «Шельменко-денщик», «Назар Стодоля», «Безталанна» та багато інших.
В останні роки життя Єфросинія Зарницька мешкала в Первомайську по вулиці Мічуріна (раніше Колодязна) в будинку Лисенко. Поряд з цим будинком жили мої дідусь і бабуся з меншою донькою (сестрою моєї мами), котра була дружиною Ларіона Черевичного — брата знаменитого льотчика-полярника Івана Черевичного.
Єфросинія Зарницька
Ми, діти, часто бували там, приходили до хресної мого молодшого брата Ушкалової Марії Іванівни, котра зі своєю подругою Ольгою Семенівною мешкали в будинку Лисенків. Незабаром Ольга Семенівна вийшла заміж, її чоловік був директором міського музею, який в ті часи розташовувався на Богополі в двоповерховій споруді відразу за мостом (колишній «Детский мир»), а пізніше працював бухгалтером в дитячій поліклініці (зараз це зубопротезне відділення).
Кімната вищезгаданих подруг була в одному коридорі з кімнатою Єфросинії Зарницької. Ми досить часто перетиналися з нею в тому коридорі. Я як зараз пам’ятаю її образ! Струнка, красива, з благородним обличчям, одягнена в темне пальто з величезним лисячим хутром і капелюшком. Вона завжди привітно-стримано вклонялась, але була небагатослівною. Мешкала Єфросинія Пилипівна в одній невеличкій кімнаті, де завжди було чистенько. Жила скромним життям. На ті часи мені не думалось — не гадалось, що доведеться деталізувати спогади про останні роки життя великої актриси.
Оповівши доценту все, що я пам’ятаю з дитинства, ми рушили до мого батька. Він детальніше розповів йому про знайомство із Єфросинією Зарницькою і порадив для більшого обсягу свідчень звернутися ще до священника Володимира у Варварівську церкву на Ольвіополі, який після реабілітації жив в сторожці цієї церкви. Мої батьки були віруючі, там молились і співали в церковному хорі, оскільки знались на церковних пісенних традиціях та співах. Батько був регентом хору в Миколаївській церкві по вулиці Карла Маркса № 13А.
Отець Володимир в свою чергу ще більше розповів про артистку Єфросинію Зарницьку, адже вона була в дружніх стосунках з його дружиною і знаменитою артисткою Львівського театру Марією Заньковецькою. Отець Володимир показав багато фотознімків з часів, коли він служив у Київському Володимирському соборі до 1936 року.
Священник був міцний, похилого віку чоловік. В його поведінці і розмові відчувалося високе духовне виховання і навіть проста бесіда залишала неповторне, незабутнє враження.
Отець Володимир потрапив до Первомайська після репресій, де й жив останніми роками і похований.
Звідти ми пішли на вулицю Мічуріна, де я показала будинок, в якому жила в останні роки Єфросинія Зарницька. На момент нашого приходу там мешкала донька господарки. Вона підтвердила, що в ті роки тут дійсно мешкала Єфросинія Зарницька, провела до кімнати, де жила актриса. Разом із нами пішла на цвинтар по вулиці Л. Шмідта і показала місце поховання Єфросинії Зарницької.
Могила артистки була в глибині цвинтаря. На хресті був надпис. Мої батьки провідували могилку. Це між пам’ятником залізничникам і спортивним майданчиком, приблизно посередині.
Після цього доцент організував зустріч з шанувальниками театрального мистецтва, працівниками культури, бібліотек, а також свідками, котрі пам’ятали знамениту артистку. Мої батьки були в числі запрошених.
Вчений докладно розповів про мету приїзду, пояснив, що на підставі зібраних матеріалів хоче написати книгу на знак пошани та в пам’ять про велику артистку Єфросинію Зарницьку.
Невдовзі після його приїзду по вулиці Мічуріна на будинку, де жила Є.П.Зарницька, було встановлено меморіальну дошку, а другу дошку – в с. Катеринка, де пройшло її дитинство. Також була приведена до ладу могила, шефство над нею взяла СШ №1. На могилі була встановлена тимчасова дошка з надписом і довгий час з’являлись живі квіти.
За кілька років все зникло і вже немає навіть ніяких ознак про місце поховання великої актриси Єфросинії Пилипівни Зарницької.
Той доцент приїздив приблизно в 1968 чи 1969 роках, відомо що Варварівську церкву зруйнували 1969 року восени. Він збирав свідчення після 100-річного ювілею з дня народження Єфросинії Зарницької, котрий був 1967 року. Після приїзду в м. Первомайськ доцент з нами не зустрічався і обіцяну книгу ніхто не бачив.
В 1969 році було зруйновано Варварівську церкву
Є надія, що до 140-річчя від дня народження Є. П. Зарницької первомайці згадають про неї і встановлять пам’ятник.
Примітка: доцент, кандидат філологічних наук – це Маркушевський Петро Трохимович, він приїхав з Дузем Іваном Михайловичем і разом співпрацювали в проведені творчої театральної конференції.
Валентина Іванівна Коцуба (09.04.2006)
Володимир Васильович Коцуба (09.04.2006)
Свідки: Анатолій Коцуба (09.04.2006)
Тамара Радзієвська (09.04.2006)
Записала спогади краєзнавець Тетяна Олександрівна Хмара, переклад та літературна обробка — Юрій Островершенко

