У час, коли штучний інтелект створює музику за лічені секунди, а народні мотиви нерідко губляться серед сучасних трендів, у нашому краї вже десятиліттями діє колектив, який вперто і послідовно береже справжню українську пісню, традиції та обряди. Ансамбль української народної пісні «Червона калина» цього року відзначає 35-річчя від дня присвоєння звання «Народний». Але історія колективу значно глибша, аніж ця дата. Журналістка поспілкувалася з керівницею Ольгою Поповою.
Ольга Попова ліворучФото: архів Гард.City
Витоки: від Раїси Балашової до Народного
Мабуть, важко знайти в нашому регіоні інший аматорський колектив, який би стільки років поспіль не просто виконував народні пісні, а й системно працював над відтворенням старовинних українських звичаїв та обрядів. Колядування, вечорниці, весільні обряди, купальські дійства, календарно-обрядові свята: за кожною постановкою стоять десятки годин пошуків, досліджень, вивчення літератури та фольклорних джерел.
Історія ансамблю «Червона калина» нерозривно пов’язана з ім’ям його першої керівниці — Раїси Балашової, відомої у краї фольклористки та ентузіастки народної творчості. Саме вона заклала фундамент колективу, який згодом став одним із культурних символів громади.
До речі, мені й самій пощастило свого часу бути серед його учасників. І сьогодні з усмішкою згадую знаменитий номер «Парова машина», який Раїса Балашова довірила співати. Для багатьох поколінь учасників вона стала людиною, яка відкривала двері у світ народної культури.
У різні роки колективом керували талановиті наставники. Після Раїси Балашової естафету перейняла Людмила Царьова. Саме в цей період ансамбль удостоївся почесного звання «Народний». Колектив активно виступав, брав участь у конкурсах та фестивалях, здобував високі нагороди й популяризував українську пісню далеко за межами громади.
Фото: з особистого архіву Ольги Попової
Двадцять чотири роки розвитку: епоха Ольги Попової
Останні 24 роки «Червону калину» очолює Ольга Попова — досвідчена керівниця, хормейстерка, дослідниця народної творчості та людина, яка змогла не лише зберегти напрацьовані традиції, а й вивести колектив на новий рівень розвитку.
За цей час колектив не лише зберіг творчий потенціал, а й значно розширив репертуар, збагатився новими тематичними програмами.
— У нас достойний колектив, — говорить керівниця. — Ми зберегли все найкраще, що було напрацьовано раніше, але й постійно рухаємося вперед. Сьогодні наш репертуар значно збагатився творами місцевих авторів. Ми виконуємо пісні на слова Галини Педченко, Лариси Лисогурської, Наталії Терещенко та інших митців нашого краю.
Колектив добре знають не лише в громаді та області. Його виступи неодноразово звучали на престижних мистецьких заходах по всій Україні.
Фото: з особистого архіву Ольги Попової
Керівниця, яка працює як дослідниця
Проте головним своїм завданням в ансамблі вважають не нагороди.
— Ми не є суто фольклорним колективом, але поставили перед собою дуже важливу мету — збереження, вивчення та популяризацію народних звичаїв і обрядів, народнопісенної та поетичної творчості нашого регіону, — пояснює Ольга Попова.
За її словами, кожен новий обряд чи тематична програма починаються з копіткої дослідницької роботи:
— Коли готуємо чергове свято чи обряд, я перечитую величезну кількість літератури, праці фольклористів, етнографів, класичні дослідження. Дуже хочу, щоб усе було максимально наближене до традицій нашого регіону. Тому кожна нова постановка — це фактично відродження давно забутих пісень і традицій. Старі пісні отримують нове життя.
Саме такий підхід вирізняє Ольгу Попову як професіоналку. Вона працює не лише як керівниця ансамблю, а й як дослідниця культурної спадщини, яка дбає про історичну достовірність кожної постановки. Завдяки її наполегливості десятки призабутих пісень, звичаїв та обрядів повернулися до культурного життя громади.
Саме тому у репертуарі ансамблю — тематичні програми, календарно-обрядові свята та театралізовані дійства.
Фото: з особистого архіву Ольги Попової
Випробування пандемією та війною
Важким випробуванням для колективу стали роки пандемії, а потім — повномасштабної війни.
— Ще до війни був тривалий простій через COVID-19. Ми могли працювати лише телефоном, займатися документацією. Але колектив зберігся, тому що всі дуже дружні. На початку повномасштабної війни було особливо важко. Ми просто не могли співати звичних пісень. Тоді брали твори про боротьбу українського народу, про війну, про захисників. Але поступово повернулися до свого основного репертуару — пісень про матір, батьків, красу природи, любов до рідного краю та України.
Фото: з особистого архіву Ольги Попової
Народно-академічний стиль як творче кредо
Сьогодні «Червона калина» працює у власній творчій манері, яку Ольга Попова називає народно-академічним співом:
— Це наша манера виконання, і ми від неї не відходимо. Наш колектив багатоголосний. Ми виконуємо обробки українських народних пісень, твори Миколи Лисенка, українську класику, пісні композиторів-шістдесятників, місцевих авторів. Усе звучить по-народному, але професійно.
Особливо болісно керівниця сприймає сучасну тенденцію до спрощення та штучного осучаснення народної пісні:
— Сьогодні багато хто переробляє народні пісні за допомогою комп’ютерних програм та штучних голосів, але ж це не наше. Наш народ століттями співав на три-чотири голоси. Саме в цьому й полягає справжня цінність української пісні. Її треба не переробляти, а зберігати.
Як закохати молодь у народну пісню
На думку Ольги Попової, молодь здатна полюбити народну пісню, якщо правильно її подати:
— У мене є вихованці, які прийшли співати ще маленькими дітьми. Я завжди розповідаю їм історію кожної пісні, пояснюю її зміст, особливості звучання. І вони починають розуміти, що таке справжня народна пісня. Молодь цікавиться. Не вся, звичайно. Але ті, хто дізнається історію, залишаються з нею надовго.
За зовнішньою легкістю сценічного виступу стоїть величезна праця:
— Люди хочуть співати, але не всі готові до цієї роботи. Ми працюємо над чистотою звучання, правильним диханням, артикуляцією, ансамблем. Потім додаються сценічна культура, динаміка, емоції. Це дуже велика праця. Саме тому кожен учасник у колективі для нас на вагу золота.
Фото: архів Гард.City
Відродити, зберегти, передати
Коли понад 24 роки тому Ольга Попова очолила «Червону калину», колектив переживав непростий період: бракувало сильного складу, не вистачало інструментів, а багато питань доводилося вирішувати практично з нуля. Саме з цього етапу розпочалася нова сторінка в історії ансамблю:
— Сильного складу фактично не було, інструментів теж. Я навіть принесла свій акордеон, але ми поступово все відбудували. І сьогодні я можу сказати, що колектив живе, працює і має майбутнє.
«Червона калина» — це колектив, який зберігає і передає те, що формувало українську культуру поколіннями. І поки є люди, готові вкладати в цю справу свій час, знання і душу, народна пісня в нашому краї продовжуватиме жити.
Фото: з особистого архіву Ольги Попової
Післямова
Працюючи над цим матеріалом, згадала і мої роки в «Червоній калині». Для мене цей колектив — не лише важлива сторінка культурного життя громади, а й особистої біографії. Співати я любила з дитинства, і українська пісня завжди була поруч. Саме тому мені близьке все, що робить «Червона калина» для збереження наших пісенних традицій.
Є один спогад, який особливо бережу. Вдома ми з сином часто співали «Мамину косу»: він грав на баяні, а я підспівувала. Сьогодні ці миті згадуються з особливим теплом. Мабуть, тому добре розумію, що пісня звучить не лише на сцені. Вона залишається в родині, у пам’яті, у серці. І поки лунає українська пісня, доти з нами залишаються дорогі люди, теплі спогади й те, що робить нас собою.
- 5 червня, о 17:00, у міському Центрі культури імені Єфросинії Зарницької на вас чекає яскрава концертна програма.
