10 травня у середмісті Первомайська відбулася акція на підтримку безвісти зниклих та полонених українських військових. Цього дня містом також проїхав автопробіг із прапорами та фотографіями захисників, яких досі чекають удома. Серед учасників — матері, дружини, сестри й побратими, які місяцями живуть без жодної звістки від рідних. Вони виходять сюди щоразу, аби нагадати: за кожним фото стоїть людина, яку люблять і чекають. Журналістка Гард.City була поруч.
«Ми віримо й чекаємо»: історії родин, які шукають своїх захисників
Анна Саломатіна намагається такі акції не пропускати. Вона розшукує свого брата — Вадима Шинкаренка, 1991 року народження, військовослужбовця 25-ї штурмової бригади.
— 15 червня 2024 року він вийшов на позицію. Тоді ми востаннє його бачили й чули. А вже 21 вересня його офіційно визнали безвісти зниклим. Відтоді — жодної звістки, — говорить дівчина.
Анна Саломатіна
Каже, родина живе надією й досі шукає бодай якусь інформацію:
— Єдине, за що ми зараз чіпляємося, — над позицією літав розвідувальний дрон, і тіл там не виявили. Нам сказали, що це може бути надією. У бригаді є хлопці, яких уже повернули з полону під час обмінів. Тому ми віримо й чекаємо. Він нам обіцяв, що виживе.
На акцію люди приходять із фотографіями рідних, прапорами бригад та плакатами. Для багатьох це вже не просто кілька годин у центрі міста, а частина життя — можливість бути поруч із тими, хто так само живе між надією і невідомістю.
Юлія Крута
Серед учасників Юлія Крута, яка розшукує свого чоловіка — військовослужбовця Віталія Крутого.
— Він зник безвісти 12 травня 2024 року на Донецькому напрямку. Ми дуже його чекаємо. У нього є дитина, яка щодня запитує: «Де тато?» — говорить Юлія.
Галина Будурова
Тут же поруч рідні військовослужбовця Олександра Будурова, які чекають на сина вже рік і два місяці. «Ніяких новин і досі немає», — з гіркотою в голосі констатують вони.
На підтримку безвісти зниклого Дмитра Сінченка приїхали його рідні та друзі. Пошуками сина від початку його зникнення займається мама Вікторія. Рідні вірять, що дочекаються звістки та повернення Дмитра додому.
Серед учасників акції й вихователька ЗДО №15 «Пізнайко» Анна Пукас. Пані Анна каже: навіть якщо серед безвісти зниклих немає її рідних, вона буде підтримувати земляків.
— Я приходжу підтримати всіх, хто чекає своїх близьких, — говорить вона.
Анна Пукас
Нагадаємо: разом із вихованцями та небайдужими жителями громади Анна також долучилася до благодійного збору на підтримку військових. Наразі триває розіграш розсади огірків: один номерок коштує 200 гривень, а всі зібрані кошти передадуть на потреби 60-ї бригади. Партнером ініціативи став первомайський магазин «Агроном», який підготував подарунки для переможців.
З прапорами та фото військових
Цього дня у Первомайську також відбувся автопробіг на підтримку полонених і безвісти зниклих військових. Колона автомобілів із прапорами та портретами захисників проїхала центральними вулицями міста.
Для родин загиблих такі акції — це спосіб нагадати: за кожною світлиною стоїть людина, яку люблять і чекають вдома. І кожна така зустріч — не лише про біль, а й про віру в те, що одного дня вони все ж отримають радісну звістку.
