Споглядання краси та прогулянки природою повертають сили й натхнення — як то зараз кажуть, ресурс і ментальний баланс. Мабуть, тому й набуває все більшої популярності квітковий туризм в Україні. Карпатські крокуси та червона рута, ужгородські сакури і гліцинії, тюльпанові долини у різних куточках країни щороку збирають сотні туристів. Вирушила у Карпати по крокуси і журналістка Гард.City. Ділюся враженнями: читайте, де шукати крокуси, як туди дістатися і чи воно того варте.
Де цвітуть крокуси: Миколаївщина і Карпати
Насправді помилуватися цвітінням крокусів можна й у нас на Первомайщині. Вони квітнуть у Національному природному парку «Бузький Гард» в березні-квітні, Але крокуси південних степів відрізняються від карпатських.
- У нас на півдні ростуть шафрани сітчасті (Crocus reticulatus), вони біленькі з фіолетовими смужками.
- У Карпатах ростуть шафрани Гейфеля, або шафрани карпатські (Crocus heuffelianus). Вони фіолетові, зрідка — білі.
Обидва види занесені до Червоної книги України у статусі «Неоцінений». Там і тут крокуси ще звуть бриндуші.
Ліворуч шафран сітчастий в Грушівці. Праворуч шафран Гейфеля на полонині Кукул
Цвітіння карпатських шафранів триває з березня до середини квітня, а на високогір’ї — до травня. Найпопулярніші локації для відвідування — це полонина Кукул та хребет Кострич; Драгобрат, Свидовецький та Чорногірський хребет, дендропарк поблизу Мукачево; село Колочава у Закарпатті, де крокуси ростуть в долині і, щоб їх побачити, не треба видиратися на гору. Авторка статті обрала полонину Кукул, оскільки туди регулярно вирушають екскурсії зі Львова та Івано-Франківська — міст, до яких не надто складно дістатися з Первомайська.
Авторка статті на полонині з крокусами
Як дістатися крокусів на горі Кукул
Якщо ви новачок у горах, краще обирати екскурсію з досвідченим провідником і групою туристів, так ви точно не заблукаєте, похід буде безпечнішим. Прикарпатці кажуть: з горами жартувати не можна. Погода тут мінлива, стежки стрімкі, до того ж, пропадає мобільний зв’язок, тому провідники носять рації.
Крокуси на Кукулі
У період цвітіння крокусів місцеві гіди та туристичні організації пропонують одноденні або ж 2-, 3-денні тури зі Львова або Франківська. Зазвичай походи відбуваються щотижня у вихідні із середини березня до кінця квітня.
Вартість різниться від 800 до 1600 гривень за 1 день та 2-3+ тисячі гривень за довші тури з ночівлею, залежно від відстані, кількості туристичних локацій, додаткових атракцій на кшталт дегустування місцевих страв тощо. Я обрала одноденний похід, оскільки мене цікавили саме крокуси, а не парки розваг, чани чи вино. Зверніть увагу: трансфер може не входити у вартість походу.
Якщо ж ви досвідчений турист та знаєте дорогу, маєте гарну фізичну форму, то можна здійснити й соло-похід. Дорога на полонину промаркована позначками на деревах (зелений та синій маршрути, ми йшли синім), тож в принципі заблукати важко, особливо у вихідний, коли групи туристів весь час рухаються хто вгору, хто вниз.
Гора Кукул
Що брати в похід
Тягти з собою на гору купу багажу не варто, але є базові речі, які зроблять подорож комфортнішою.
- Одяг. Бажано з трьох шарів: 1 — термобілизна чи футболка, краще з поліестеру, ніж бавовняна; 2 — фліска чи кофта; 3 — куртка, бажано спортивна, яка має вітро- і водозахист та водночас «дихає». Зручні штани та взуття: трекінгові черевики або кросівки (що мають підошву з протектором, котрий не дає ковзатися на гірських стежках). Додатково можна прихопити силіконові бахіли, щоб не промочити взуття, якщо на шляху буде болото, і дощовик.
- Трекінгові палиці. Маст хев у горах. Вони значно спрощують як підйом, так і спуск, даючи вам дві додаткові точки опори. Авторка дуже вдячна гіду пані Оксані за пораду взяти палиці, адже без них вгору довелося б лізти на чотирьох, а вниз, мабуть, котилася б до самого підніжжя гори.
- Їжа та пиття. Термос з гарячим чаєм або кавою. Фляга з водою. Із їжі — щось поживне: корисні снеки (джерки, горіхи, сухофрукти), шоколад чи батончики, бутерброди.
- Піддупник, він же «пінопоп». Файна штука, на якій тепло сидіти.
- Також неодмінно треба мати головний убір, сонцезахисні окуляри та крем, а ще засіб від кліщів.
- Камера (смартфон з повним зарядом чи фотоапарат). Тут все зрозуміло: щоб зробити гарні кадри.
Для підйому т а спуску стануть в пригоді трекінгові палиці
Дорога на гору Кукул
Шлях на полонину починається з присілку Ворохти, що зветься Завоєла. Тут можна купити каву або відвідати вбиральню, перш ніж вирушати. Перед походом гід проводить короткий інструктаж, і прямуємо в гору. Хоча, прямуємо — не зовсім те слово. Спочатку підйом стрімкий, під ногами — корені смерек, камені, подекуди слизька багнюка від снігів, що не так давно танули тут, або від дощів. Таких підйомів, що чергуватимуться з майже рівними ділянками, нам пообіцяли три, але, як на моє враження (і не тільки моє), їх там було більше!
Довкола панують величні смереки: високі стовбури, вкриті смарагдовим мохом, торішнє листя і тиша. У траві фіолетові квіти, але ще не крокуси.
Зубниця залозиста
Та милуватися природою вдавалося хіба на рівних проміжках дороги, а не тоді, коли тільки й дивишся, куди поставити ногу. На півдорозі ми поцікавилися, який по складності цей підйом? «Легкий», — повідомила наш провідниця. «А який же тоді складний?!» — майнула думка. Хоча авторка має досить добру фізичну підготовку, бо щовихідних ганяє на велосипеді Бузьким Гардом або ж проходить пішки десятки кілометрів за тиждень, проте підйом здався зовсім не «легким».
По дорозі встигла не раз подумати: а навіщо я взагалі сюди полізла, і побажати телепортуватися додому на диван. Але телепорт ще не придумали та й не кидати шлях на півдорозі. Після якогось за рахунком підйому зверху крізь лапи смерек почало сипатись щось маленьке, біле. Та це ж сніжна крупа! Оце так вибралися... Та сніжити перестало так само раптово, як і почало: така вже погода в горах.
На полонині Кукул
Та ось між смерек заяснів відкритий простір. І тут-таки попід смереками побачила ЇХ — перші крокуси! Байдуже, що вони були трошки зів’яли (бо почали цвіти раніше) і закриті: в хід пішла камера. Деякі квіти стояли просто посеред снігу, який ще не встиг розтанути.
Захоплено повзаючи на чотирьох серед квітів, схаменулася: треба ж наздогнати групу. Всі вже були на полонині. «О, Юльєтта піднялася!» — привітала мене пані Оксана і запропонувала зробити світлини серед крокусів.
На полонині ще не розтанув снігФото: Юлія Савва
Фото вийшли не такі інстаграмні, як-от в мережі, коли дівчата в легких сукнях босоніж гуляють сонячною полониною серед квітів. Ще б пак: вітер гнав хмари над горами, смереки розступилися і вже не захищали від вітру, тож туристи, що познімали куртки під час підйому, швиденько знов натягли на себе все. А крокуси стулили свої пелюстки через хмарну погоду.
Хмари над горами, гойдалка і крокуси
Коли після двогодинного видирання на гору (хоча маршрут всього 2 830 м) врешті виходиш на простір полонини і бачиш фіолетові моря квітів та краєвиди засніжених вершин — усе забувається, і впевнено думаєш: воно того варте.
Краєвиди
З одного боку відкривається вид на Чорногірський хребет, де над вершинами панує засніжена Говерла. Вона найвища: за верхівку зачепилися хмари.
За Говерлу зачепилися хмари
Другий за висотою Петрос, що видніється правіше. Гід знає всі вершини по іменах і називає їх нам. Ми дивимося, захоплені, хтось фотографує, а хтось взяв із собою скакалку та стрибає, знімає цікаве відео на фоні гір.
Вид на Чорногірський хребет
На полонині є величезна гойдалка, тут можна погойдатися з видом на гори та зробити гарні світлини. Щоправда, до гойдалки довга черга. Зате, поки чекаєш, якраз є час перекусити.
Карпатська гойдалка
Охочі вирушили разом з гідом на вершину Кукул («Там всього 300 метрів», — казали вони). Утім, вибиратися на верхівку, де ще о цій порі сніг і лід, схотіли не всі. Тож домовилися зустрітися біля гойдалки за годину, щоб спускатися. Витратила цю годину на те, щоб фотографувати крокуси. Їх так багато і вони такі красиві: темно-фіолетові, світло-бузкові, навіть рідкісні білі, і хочеться сфотографувати кожну квіточку!
Мабуть, сонечко почуло і визирнуло з-за хмар: ненадовго, але крокуси почали непомітно, та швидко розкриватися. І пахнути. «Коли тут сонячна днина, то такий шафрановий запах стоїть!» — казала наша провідниця.
Та з погодою тут не вгадаєш: нам ще поталанило, а у деякі дні туристи потрапляли в туман, коли навіть гір не видно, крокуси закриті. Або й в снігопад, коли квіти треба було відкопувати з-під снігу, щоб побачити.
Крокуси в снігу
Спуск
Врешті усі збираються і вирушаємо вниз. Звісно, спуск легший, ніж підйом, але є свої нюанси: слизькі та сипкі ділянки подолати непросто, знов стають в пригоді палиці, а у кінці спуску ноги вже гудуть.
Крокуси під смереками
Втомлені, але задоволені, ми сидимо в авто, готовому вирушати в зворотну дорогу. І якщо дорогою вгору гадалося: «Більше нізащо!», то тепер думаєш: «Треба буде якось сюди повернутися».
