На головній сцені міста відбулася прем’єра спектаклю «Рівень pH» за мотивами роману Селінджера «Ловець у житі». Мінімум декорацій, постдраматична форма і майже дві години психологічної напруги — місцевий театр під керівництвом Тетяни Гаврилюк ризикнув говорити з глядачем про речі, які зазвичай незручно вимовляти вголос. І, схоже, зал почув.
6 травня у ЦК Зарницької було досить людно. Для місцевого театрального середовища справжня подія — місцеві театрали представили прем’єру вистави «Рівень pH». Постановку створили за мотивами роману «Ловець у житі», але те, що побачив глядач, важко назвати класичним театром.
«Антиініціація. Постдраматична сповідь» — саме так визначили жанр автори постановки. І вже з перших хвилин стало зрозуміло: легкої історії цього вечора не буде.
Театр без зайвого
Режисеркою-постановницею виступила Тетяна Гаврилюк. Над сценографією та художнім оформленням працювала Катерина Баранюк. Декорацій на сцені — мінімум. Замість складних конструкцій — невеликі плакати-гасла, які працювали майже як внутрішні репліки персонажів. Ця візуальна простота лише посилювала драматургію. Глядачеві не нав’язували емоцію. Його просто змушували занурюватися самому.
Тетяна Гаврилюк
За словами Тетяни Гаврилюк, над постановкою працювали близько пів року.
— Це була дуже складна робота. Ми багато розбирали текст, думали над кожною сценою, шукали правильний стан. Було дуже багато репетицій, — говорить режисерка вже після прем’єри, коли емоції ще не встигли вщухнути.
Голден як «людина без шкіри»
Олександр Костюк у головній ролі
Головного героя — Голдена — зіграв Олександр Костюк. Його персонаж у цій постановці — людина без внутрішнього захисту, своєрідний лакмусовий папірець, через який проявляються чужі слабкості, фальш і лицемірство. Він нікого прямо не засуджує, але поруч із ним усе приховане раптом стає прозорим. Роль виявилася надзвичайно складною ще й фізично: майже дві години актор практично не залишав сцену.
— Це не кожен витримав би. Треба було існувати тут і зараз, постійно тримати стан і перевтілюватися, але Сашко впорався, — каже Тетяна Гаврилюк.
Сам Олександр після вистави жартує:
— Та все добре, класно, запрошую всіх. А якщо серйозно — то це неймовірний досвід, коли ти наче вимикаєшся, а потім вмикаєшся після двогодинної вистави. Дві години життя як і не було.
«Хотілося самій вийти на сцену»
Після вистави журналістці вдалося потрапити за куліси. Юні актори ще не відійшли від емоцій: хтось сміявся, хтось обіймався. Для багатьох це був серйозний сценічний досвід.
Анастасія Цуцуян, яка лише починає свій театральний шлях, зізнається:
— Перед виходом дуже хвилювалася. Але коли вийшла на сцену — усе зникло.
Богдан Пахолок грав «мажора» і каже, що роль далася непросто.
— Нелегко виходити в сцену бійки й постійно думати, чи все виглядає переконливо. Але театр — це вже частина життя, яку ні на що не проміняєш.
Дебютувала у виставі й Маргарита Корнієнко.
— Це зовсім нове відчуття. Дуже сильне для саморозвитку, — говорить вона.
Владислав Зубков переконаний: ця постановка змінила сам колектив:
— Ми дуже здружилися. Якщо раніше були якісь напруження — вони просто зникли.
А Софія Задорожна після вистави сміється:
— Я весь час думала про те, щоб у сценах не підвела спідниця, бо доводилося багато рухатися.
Навіть ті, хто цього разу залишився в залі, проживали виставу не менш емоційно. Акторка театру Анастасія Кіданова, яка цього разу була глядачкою, каже:
— Мені весь час хотілося на сцену. Коли головний герой дивився в зал, мені здавалося, що він говорить особисто зі мною.
Після фіналу — сльози й обійми
Після завершення вистави зал ще кілька секунд мовчав. А вже потім — оплески.
Тетяна Гаврилюк не приховувала емоцій. Разом із акторами вона сміялася, плакала й обіймала свою команду.
— Я ще раз переконалася: ми можемо робити дуже серйозні речі. Навіть складні філософські тексти нам під силу, — каже режисерка.
Довідково
Постановку створили за мотивами роману «Ловець у житі» — культового твору американського письменника Джерома Девіда Селінджера, написаного ще у 1951 році. Це історія підлітка Голдена Колфілда, який болісно реагує на фальш дорослого світу й намагається зрозуміти, де межа між дитинством і дорослішанням. Саме через цю чесність роман свого часу став культовим для кількох поколінь і водночас — одним із найбільш суперечливих творів ХХ століття.
