Для невеликого міста це майже дивина: десятки професійних акторів, ведучих і артистів — і майже всі вони вийшли з однієї студії. Цей матеріал з’явився як відповідь на серію публікацій про первомайських акторів. За кожною історією повторювалося одне ім’я: Тетяна Гаврилюк. За 30 років вона фактично створила у Первомайську власну театральну школу.
Феномен, який не поясниш випадковістю
Для міст рівня Первомайська типова історія — відтік молоді і поодинокі успіхи. Але тут інша картина: десятки випускників одного театрального колективу вступають до профільних вишів і залишаються в професії. Це не разовий прорив і не збіг.
За ці роки сформувалася не просто студія, а середовище, яке стабільно дає результат.
«Починалося, як у всіх — складно»
— Скільки років ви вже працюєте у цій сфері?
— Уже близько 30 років.
— Пригадайте, як починався ваш шлях.
— Як і в багатьох — непросто. Треба було, як то кажуть, «створювати собі ім’я», щоб діти приходили. Потрібно було щось показати, дати результат.
Першою моєю виставою стала «Муха-Цокотуха» у сучасній українській інтерпретації. Ми одразу зробили її масштабною: із живим оркестром, хореографією, великою кількістю учасників. Тобто я від початку намагалася мислити широко.
— Це була ваша перша робота взагалі чи саме в Первомайську?
— Саме як повноцінна робота керівника театру — так, у Первомайську. Я від початку не хотіла робити щось «для галочки».
Саме ця планка — не спрощувати — згодом стала принципом роботи.
AtomsФото: архів Гард.City
Від туризму — до театру
— А до цього ви чим займалися?
— Я працювала у сфері туризму, водила дітей у походи — в Крим, Карпати. За освітою я театрал, але маю також досвід інструктора з туризму — це більше практичне звання, отримане через походи та курси.
— Де ви навчалися?
— У Харкові, на театральному факультеті.
— Любов до театру з’явилася ще в школі?
— Насправді ні. Це сталося трохи несподівано. Був період, коли я навчалася в Молдові. Там був учитель літератури Ісаак Шльомович, який побачив у мені здібності. Я брала участь у конкурсах, добре відчувала тексти.
Спочатку я взагалі планувала вступати на журналістику — у Ленінградський університет. Готувалася до цього. Але життя склалося інакше, я вступила до Харкова. І зрозуміла, що прийшла туди, куди треба.
Фото: архів Гард.City
«Мене попросили спробувати — і все закрутилося»
— Як ви повернулися до Первомайська?
— У мене тут була квартира. Я повернулася спочатку як турист — продовжувала займатися туризмом. Театр тоді не був головним. Це було цікаво, але я не «горіла» ним.
— А як театр став основною справою?
— Мене попросили спробувати — мовляв, у тебе ж є фах. І я почала. І якось так воно пішло. «Муха-Цокотуха» стала стартом.
— Коли це було?
— Приблизно 1998-1999 роки.
Десятки в професії — і це не випадковість
— Скільки поколінь дітей уже пройшло через театр?
— Багато. Я навіть не рахувала точно. Але якщо говорити про тих, хто пішов у професію, то їх уже кілька десятків.
— Можете назвати?
— Так. Світлана Брагіна — одна з перших. Потім Кирило Ганін — закінчив академію естрадно-циркового мистецтва, зараз працює, знімається, веде блог. Євген Чулінін — теж закінчив цю академію, працює в Києві, займається веденням заходів. Владислав Авдієв — також у сфері ведучих. Едуард Козачок — випускник університету Карпенка-Карого, знімався в серіалах, грав у виставах, зокрема й у Первомайську. Анна Чумак — навчалася разом із ним, потім продовжила освіту і нині працює в театрі Вахтангова. Діана Коваленко — навчалася в Карпенка-Карого, але через війну виїхала за кордон. Тетяна Остапенко — нині завершує навчання. Олександра Матвієнко — студентка академії естрадно-циркового мистецтва. Уляна Семьонова — також навчається там. Катерина Сабліна — студентка Карпенка-Карого. Злата Козловська — теж вступила на акторський факультет. Вікторія Плига — випускниця 16-ї школи, навчається на 2 курсі Вінницького коледжу мистецтв, відділення актор театру і кіно. І це ще не всі.
Олександр Шпильовий, акторФото: Вікіпедія
«Я вирощую сад»
— У чому ваш секрет?
— Не знаю, чи є якийсь секрет. Мабуть, дітям це просто цікаво. Я чесно всіх попереджаю: це дуже складна професія. Вона суб’єктивна, нестабільна. Ти постійно маєш доводити свою цінність, «продавати» себе як актора. Тебе оцінюють, а ти при цьому відкриваєш душу. Я завжди кажу: якщо можеш без цього жити — живи. Але вони все одно приходять і кажуть: «Хочу». Тоді я допомагаю настільки, наскільки можу.
— Кажуть, у вас особливий підхід до дітей.
— Я працюю з особистістю. Я «вирощую сад». Кожна дитина — як окреме дерево: хтось росте швидко, хтось повільно. І важливо зробити так, щоб усім вистачило світла. Буває, що хтось «вистрілює» одразу — як, наприклад, одна з учениць, яка вже через кілька занять отримала головну роль. Але важливо, щоб це не перекривало інших.
Професія без гарантій
— Ви самі не шкодували, що не пішли в акторську кар’єру?
— Ні. Я розумію специфіку цієї професії. Актор — це «людина без шкіри», дуже вразлива. І мені ближче бути на своєму місці.
— Чи хотіли б зіграти якусь роль?
— Хотіла б. У мене навіть є вистава, де я бачу себе в ролі. Але я не можу одночасно бути і режисером, і актором — у нас немає великої команди, як у професійних театрах. Я відповідаю за все.
— Є місце, куди мрієте поїхати?
— Так, шлях святого Якова в Португалії. Це понад 900 кілометрів — своєрідна духовна подорож від храму до храму.
— Що б ви порадили молоді?
— Читати. Хоча б щось. Бо зараз із цим велика проблема. Ми ставимо «Ловець у житі» Селінджера — і навіть його не всі прочитали, хоча це про їхній вік.
— Ви пишаєтеся своїми учнями?
— Я радію за них. Це і є мій результат.
Едуард Козачок, акторФото: архів Гард.City
Ця історія не про систему — а про людину
Коли розмова закінчилася, залишилося відчуття, що відповідь на запитання, в чому феномен пані Тетяни — і проста, і складна водночас. Я почала шукати подібні приклади в Україні. Вони є, але майже всюди за результатом стоїть система: фінансування, великі команди, інституційна підтримка. У Тетяни — інша історія. Тут усе тримається не на програмі, а на щоденній роботі, вимогливості й довірі до дітей як до майбутніх професіоналів, а не «учасників гуртка». Тут не спрощують і не «граються в театр», тут одразу ставлять високу планку. Тому в Первомайську виросло не просто театральне об’єднання — виросла школа, яка стабільно дає результат.
Довідково: Тетяна Гаврилюк — керівниця «Зразкового художнього колективу» драматичного гуртка Atoms Первомайського міського дитячо-юнацького центру національного відродження та народного театру «Рефлекс і Я».
