16 квітня у міській центральній бібліотеці відбувся захід, присвячений 75-річчю літературного об’єднання «Зажинок» — спільноти, яка десятиліттями формувала культурне обличчя Первомайщини. Це була не просто ювілейна дата, а жива зустріч поколінь: тих, хто стояв біля витоків, і тих, хто сьогодні намагається зберегти й продовжити традицію українського слова.
Ініціаторками події стали Антоніна Григоренко та Валентина Немченко. Саме їм вдалося створити атмосферу, в якій минуле не виглядало архівом. Воно звучало, жило, перегукувалося із сучасністю.
Повернення до витоків
До бібліотеки цього дня прийшли ті, для кого «Зажинок» — не просто назва, а частина життя. Серед присутніх — Жанна Семененко, Наталія Терещенко, Ірина Тихончик, Юрко Островершенко, Ольга Островська, Анастасія Рябикіна та інші. Звучали пісні на слова місцевих авторів, зокрема Лоріни Лисогурської, у виконанні колективу «Червона калина» під керівництвом Ольги Попової.
Відбулася цікава розмова про слово — про те, як воно формувало, єднало, давало опору в різні часи і яку місію має нині.
«Це була справжня школа»
Юрій Островершенко
Юрко Островершенко, нині кореспондент Суспільного, згадує, як свого часу потрапив до літературного об’єднання:
— Я пам’ятаю, як мене приймали до «Зажинку». Олекса Різніченко тоді запитав: «А що ти читаєш?» Я відповів: «Срібний вік». А він каже: «То ти маєш бути сучасним». Це була школа.
Саме тут, за його словами, закладався фундамент майбутнього:
— Ми проводили засідання, обговорювали тексти. А вже потім, коли я поїхав до Одеси, зустрів Бориса Нечерду, який допоміг видати першу книжку. Але основа — вона звідси.
Пам’ять об’єднує
Жанна Семененко та Валентина Немченко
Окрема частина зустрічі була присвячена тим, кого вже немає, але хто назавжди залишився в історії «Зажинку»: Василю Годованому, Миколі Вінграновському, Григорію Усатюку.
Жанна Семененко, екскерівниця літоб’єднання, пригадує:
— До нас приходили настільки талановиті діти, що в редакції не могли повірити, що це школярі.
Вона також згадала, як формувалася літературна спільнота, як народжувалися тексти і як щотижня з’являлися літературні сторінки — ініціатива Василя Годованого, що відкрила шлях багатьом авторам.
Відродження як відповідальність
Віра Усатюк та Ірина Тихончик
Ірина Тихончик говорить, що «Зажинок» — більше, ніж літературний гурт:
— Це пам’ять. Це поезія і проза про наш край. Це вшанування тих, хто стояв біля витоків. І це відповідальність — продовжити справу.
Вона також висловила ідею увічнення імені Григорія Усатюка, подавши його на звання Почесного громадянина міста посмертно:
— Він був справжнім патріотом. Писав про мову, про незалежність. Його син віддав життя за Україну. Про таких людей мають знати.
«Я хочу відродити це»
Антоніна Григоренко
Антоніна Григоренко не приховує, що для неї цей захід — не просто організаційна робота, а особиста місія:
— У певний час «Зажинок» працював не так активно. Книжки виходили, але живого процесу бракувало. Я хочу його відродити. А для цього треба залучати молодь, як колись це робив Василь Годований. Передати це наступному поколінню. Для мене це дуже серйозно. Можливо, навіть, моя «лебедина пісня».
Нове звучання слова
Сьогодні «Зажинок» шукає нові форми діяльності. Однією з них стала ініціатива Ольги Островської, яка записала вірші літоб’єднанців у виконанні своїх учнів.
— Це вже не просто прочитаний вірш, — наголосила Антоніна Григоренко. — Це запис, який залишиться. Це інший рівень збереження пам’яті.
Такі кроки свідчать, що літературний процес не зупиняється, він трансформується, знаходить нові голоси й нові формати.
«Степове многоріччя»
Під час заходу згадали і ще одну важливу дату — 25 років від виходу першого альманаху «Степове многоріччя», де були зібрані твори 48 авторів Первомайщини. Згодом вийшло ще кілька томів, і ця традиція має продовження.
Валентина Немченко презентувала видання, розповіла про авторів, підготувала візуальні матеріали. І це ще один крок до популяризації місцевої творчості.
Попереду — нові події: презентації книг, творчі зустрічі, вшанування постатей, зокрема, вже у травні планують відзначити день народження Григорія Усатюка.
