У селі Мигія, що на Миколаївщині, волонтерський пункт подружжя Волошиних став справжнім символом незламності та турботи. Вже чотири роки поспіль вони щодня зустрічають військових гарячими обідами, даруючи воїнам хвилини затишку та домашнього тепла серед виснажливих доріг війни.
Незмінна варта гостинності
Для багатьох захисників, які тримають шлях через Мигію, зупинка у Волошиних стала обов’язковим ритуалом. Кожного дня тут нові люди. Волонтери працюють без вихідних, перетворивши власну територію на осередок підтримки.
«Ми не рахуємо дні чи порції. Просто знаємо: хлопці мають бути ситими. Коли бачиш їхні усмішки після гарячого борщу, втома зникає сама собою. Це найменше, що ми можемо зробити для тих, хто тримає над нами небо», — діляться Волошини.
Фото: з архіву родини Волошиних
Особлива страва з присмаком пам’яті
Окрім основних страв, на столі часто з’являються особливі частування. Цього разу військові смакували домашніми варениками, які з любов’ю наліпила Тетяна Рябоконь — мама загиблого героя. Попри власне нестерпне горе, жінка знаходить сили допомагати іншим синам, які зараз боронять Україну.
Бійці, смакуючи обідом, не стримують емоцій: «Ці вареники наче з дому передали. Відчувається рука мами. Велика шана пані Тетяні за її працю і за сина-героя. Така підтримка дає сили йти далі».
Фото: з архіву родини Волошиних
Чотири роки невтомної праці
Волошини не вважають свою невтомну роботу подвигом, хоча за ці роки вони переробили тонни продуктів. Для них це —священний обов'язок.
«Кожного разу, коли до нас заїжджають нові люди, ми бачимо в їхніх очах усю Україну. Хтось дякує за гостинність, хтось просто мовчки тисне руку. Але ми знаємо: ми разом, і це головне», — каже подружжя.
Поки триває війна, волонтери планують і надалі тримати свій «кулінарний фронт», нагадуючи кожному солдату, що його цінують і на нього чекають.
