Волонтерське подружжя Волошиних Ольги та Леоніда з Мигії вже три роки безкоштовно годує українських військових. Через їхню волонтерську кухню пройшли понад 7000 захисників, а кожен обід тут — це частинка любові й подяки. Журналістка, повертаючись з Миколаєва, зазирнула до кав’ярні подружжя на гостину.
Леонід та Ольга Волошині
Історія родини Волошиних
На трасі, що з'єднує Миколаїв з центром України, є невелике козацьке село Мигія. Ті, хто часто проїздять цією стороною, добре знають, що за дверима однієї із місцевих осель щодня відбуваються зустрічі з захисниками. Уже понад два роки подружжя Волошиних Ольга та Леонід без вихідних безкоштовно годують українських військових смачними домашніми обідами. Не гучно, не для слави — просто тому, що «хтось має допомагати нашим хлопцям».
Пам’ять, що по собі залишають захисники
Через їхню волонтерську кухню, яка, до речі, оформлена в українському стилі з вишитими рушниками, прапорами й килимками, пройшло вже понад сім тисяч бійців. Тут по-домашньому просто й затишно. На стінних килимках — шеврони на згадку та світлини з фронту.
Втома, яка не переможе рішучість
— Собівартість однієї порції борщу — близько 80 гривень. Хоч його тут готують з любов'ю, але все за власний кошт. — Майже все, що мали — пішло на кухню. Господарства вже практично немає. Залишилася тільки городина та птиця, — зізнається Ольга. — Просто виживаємо.
Вона втомлена, виснажена, як і багато волонтерів сьогодні, але здаватись не збирається.
— Трішки відпочину — і знову до роботи, — каже вона, стискаючи фартух.
Скромність і гідність
У волонтерській кухні пахне не тільки борщем, а й гідністю. Тут ніколи не чекають на подяку, але кожне «спасибі» — наче ковток сили, що додає наснаги рухатися далі.
— Зрідка хтось підвозить допомогу, як, наприклад, волонтерка Діана Мурза, яка нещодавно привезла овочі та смаколиків, Іван Муженко, Вадим Рудольчук, інколи друзі допомагають, але загалом — усе на ентузіазмі, — Ольга навіть ніяковіє, коли мова заходить про підтримку.
— Ми не звикли просити, але, звісно, допомога не завадила б, — зізнається.
Плани на майбутнє: реабілітаційний центр
Не так давно подружжя познайомилося з одеським головою Ради ветеранів, який теж заїздив пообідати. То домовилися з ним про відкриття реабілітаційного центру на острові неподалік.
— Хлопців треба лікувати. Фізично і душевно. Це конче необхідно, — говорить Ольга. — У нас он і рафт є, то ще й покатаємо їх.
Її очі стомлені, але в них усе ще світиться рішучість.
Ця історія – не про героїв напоказ
Ця історія — про тих, хто тримає тил. Волошини не шукають слави. Вони просто хочуть, щоб наші сини були нагодовані. А їм досить простого: «Дякую».
І насправді — на таких, як вони, тримається світ.
Якщо маєте можливість — допоможіть. Ваша невелика підтримка родини Волошиних стане великим чудом вдячності від тилу тим, хто щодня їде через Мигію на фронт. Кав’ярня Волошиних знаходиться на виїзді з Мигії ліворуч, остання садиба. Там є вивіска: воїна запрошують на безкоштовний гарячий обід. Потрібні м'ясо, масло, овочі, які входять до борщового набору, смаколики. Всі ці продукти будуть використані для обідів військовим.
Пам’ятаймо: підтримати наших воїнів можна через перевірені волонтерські ініціативи. Саме завдяки таким людям тримається Україна.
Раніше ми вже писали про цю родину. Перегляньте за посиланням нижче.
