У гімназії №9 Первомайська є колектив, який знають не лише учні та вчителі, а й жителі всього мікрорайону. Вокальний квартет «Сузір’я» народився зі шкільного тріо, що понад два десятиліття тому об’єднало закоханих у пісню. Журналістка розкаже.
Чим більше за плечима досвіду, тим сильніше хочеться ділитися ним із іншими
Початок весни завжди швидкий і трохи хаотичний. Хочеться встигнути всюди. Бажання відвідати творчий колектив «Сузір’я» у мене виникло ще під час презентації моєї збірки в гімназії. Відтоді думка про це не давала спокою.
Ранок 5 березня остаточно визначив плани, і я помчалася в мікрорайон Цукрового заводу, де розташована дев’ята гімназія. На порозі мене зустрічають героїні майбутньої статті, і я одразу потрапляю в теплі обійми однодумців. На кілька хвилин зазирнув і директор. Хоч уже й друга половина дня, і втома помітна, все ж очі всіх сяють, і є бажання спілкуватися. Якось ми всі налаштовані на одну хвилю: чим більше за плечима досвіду, тим сильніше хочеться ділитися ним із іншими.
Тож знайомтеся: Олена Пєшкова, Ольга Островська та Наталія Бабійчук. Пана Володимира Крижановського немає, бо живе аж у Кумарях.
Від тріо — до квартету
Історія «Сузір’я» почалася багато років тому з невеликого вчительського ансамблю. Згодом із нього виділилося тріо.
— Ми співали ансамблем, а потім якось так сталося, що троє з нас почали виступати окремо. Уже й не пам’ятаємо, як це сталося, але так і пішло. Перша наша пісня була «Горобина». З нею виступали навіть у Миколаєві від профспілки та отримали грамоти, — пригадують.
Тріо часто виступало на шкільних святах: до Дня вчителя, Нового року, 8 Березня, випускних вечорів. Потім традиційні святкування почали змінюватися.
Ольга Островська
— Раніше постійно готували нові пісні до свят. Потім був ковід, а після нього — повномасштабна війна. Свят стало значно менше, але співати ми не перестали, — каже Ольга Островська.
Володимир КрижановськийФото: з особистого архіву
Новий етап для колективу розпочався у 2024 році, коли до тріо долучився вчитель інформатики та географії Володимир Крижановський. Тріо перетворилося на квартет.
— Я почула пісню «Ми — Україна» і подумала, що вона дуже підійде нашим голосам. Ми знали, що Володимир гарно співає, і запропонували йому приєднатися. Так на Останній дзвоник у 2024 році вперше виступили вже вчотирьох, — розповідає Олена Пєшкова.
Виступ мав великий відгук серед мешканців мікрорайону: люди просили надіслати запис пісні, а дехто навіть поставив її на рингтон. Наступного року квартет виконав пісню «Тумани» на Останньому дзвонику, а сьогодні колектив готує нову композицію до майбутнього свята.
Олена Пєшкова
«Ми всі закінчили цю школу, тож дружимо ще зі шкільних років»
У кожної учасниці «Сузір’я» своя історія, свій напрямок в роботі, але всіх об’єднала музика та пісня.
Наталія Бабійчук, учителька музичного мистецтва, розповідає, що спів супроводжує її з дитинства.
— Моя мама дуже любила співати українські народні пісні. Ми співали разом на два голоси, і, мабуть, саме від неї я полюбила українську пісню. Потім була музична школа, я навчалася на фортепіано. Чесно кажучи, не думала, що стану вчителем музики, але так склалося. Мабуть, музика мене просто не відпустила, — усміхається вона.
Наталія Бабійчук
Олена Пєшкова музичної освіти не має, але співала ще з дитинства.
— У мене співочий рід по батьковій лінії. У селі Сирове збиралася велика родина, і після роботи завжди співали українські народні пісні. Я це пам’ятаю з дитинства, — ділиться вона.
За освітою Олена — інженер-електромеханік, але життя привело її в школу. Свекор був директором будинку культури, свекруха — художнім керівником. Тут вона почала співати, вести концерти, і так творчість увійшла в її життя.
Ольга Островська, бібліотекарка гімназії, із музичною освітою. Її дружба з Наталією почалася ще в школі.
— Я проводила Свято осені, а Наташа виступала ще ученицею. Коли дізналася, що вона вступила до культучилища, мені було дуже приємно, — згадує Ольга.
Усі учасниці квартету — випускниці дев’ятої гімназії.
— Ми всі закінчили цю школу, тож дружимо ще зі шкільних років, — кажуть вони.
Коли співаємо разом, то ніби відпочиваємо
Сьогодні репертуар квартету звучить на шкільних святах, освітніх семінарах, презентаціях та урочистостях.
— Іноді просто заходжу до дівчат і кажу: «Дівчата, хочу співати». Це наша віддушина. Коли співаємо разом, то ніби відпочиваємо, — говорить Ольга Островська.
Під час репетицій у повітрі завжди сміх і жарти: хтось підспівує «трохи фальшиво», хтось жартує. А коли хтось підморгує сусідці під час пісні, всі вибухають сміхом — такі моменти роблять «Сузір’я» справжньою сім’єю.
Душа радіє тому, що ми працюємо для дітей
Руслан СлюсарФото: архів Гард.City
Директор гімназії Руслан Слюсар підтримує колектив.
— Жіночим колективом керувати непросто — вони емоційні, чутливі. Але за ці 23 роки роботи я отримав величезне задоволення. Душа радіє тому, що ми працюємо для дітей, — каже він.
Школа і сьогодні залишається центром життя мікрорайону: тут проводять ярмарки, концерти, спільні заходи для батьків і дітей.
«Діти дуже люблять, коли ми виходимо на сцену»
Учасниці квартету переконані: коли вчителі виходять на сцену, це надихає дітей.
— Діти дуже люблять, коли ми співаємо. Для них це приклад, що вчителі можуть бути сміливими, творчими, відкритими, — кажуть вони.
Ми закінчуємо розмову і виходимо в коридор. Там гамірно і повно гімназистів. І так приємно було бачити, коли діти гуртом підбігають до своїх викладачок і міцно обіймають їх. А ті навзаєм їм дарують своє тепло. І стільки щирості в цих обіймах! У такі моменти вкотре переконуєшся, що школа — це не лише уроки, оцінки чи домашні завдання. Це ще й тепло стосунків, підтримка і довіра.
