27 лютого 2026 року на головній сцені Первомайська, в Центрі культури імені Єфросинії Зарницької, відбулася прем’єра хореографічної вистави «Коли тіні захопили світ». Постановку за мотивами легенд і міфів про сім смертних гріхів створили режисерка-хореографка Мар’я Міхневич та драматургиня Дарія Кеник у співпраці з хореографинями Валерією Куценко і Валерією Шаповал. На сцені об’єдналися одразу три колективи: Volonte, Grand і «Калейдоскоп», зібравши понад тридцять юних артистів у масштабній сценічній історії про боротьбу світла й темряви.
Прем’єра стала не просто концертом, а повноцінною 40-хвилинною хореографічною виставою з цілісною драматургією, продуманою образною системою та філософським фіналом, що залишає глядача сам на сам із запитанням: «Хто переможе — світло чи тіні?» Про створення постановки, її ідею та роботу з дітьми журналістка поспілкувалася з Дарією Кеник і Мар’єю Міхневич.
Від задуму — до великої сцени
Ідея створити хореографічну виставу належить Мар’ї Міхневич. За її словами, задум визрівав давно.
— Хотілося вийти за межі традиційного концертного формату, — каже вона, — й створити глибоку сценічну історію. Нарешті усе зійшлося: молодий колектив, прагнення до нового формату й бажання говорити зі сцени про важливе.
У гримерці перед виставою
До реалізації долучилася драматургиня Дарія Кеник, яка написала текстову основу постановки. Її авторські репліки звучать мінімально — лише в кульмінації, але саме вони задають філософський вектор: ворог людини не лише зовнішній, а й внутрішній.
— Це історія про те, як люди дозволили темряві накрити себе й продали душі за блага. Але наприкінці немає героя, який усіх рятує. Світлі сили звертаються до глядачів — кожен має знайти світло в собі, — пояснює драматургиня.
Актори готуються до виходу
Сім гріхів у русі
Кожен танець у виставі — окрема хореографічна новела. Абсолютне зло, гординя, ненажерливість, хтивість, злість, лінь — класичні образи отримали сучасне хореографічне прочитання.
Гординя постає у вогняно-червоній кольоровій гамі. Ненажерливість має гротескні риси. Злість народжується в різкому русі й погляді. Образ добра, який втілила Мар’я Міхневич, — це не традиційний ангел, а символ внутрішньої совісті.
У виставі задіяні 37 учасників. Перший і фінальний номери об’єднали всі три колективи одночасно. Сцена приймала понад 30 виконавців, що стало одним із найскладніших режисерських завдань.
Три колективи — одна історія
У постановці взяли участь:
- колектив Volonte, керівниця Мар’я Міхневич;
- народний ансамбль танцю «Калейдоскоп», керівниця Валерія Куценко;
- ансамбль бальної хореографії Grand, керівниця Валерія Шаповал.
— Для танцівників це був справжній творчий виклик. Бальники працювали в незвичних для себе стилях, опановували сучасну лексику руху, вчилися не лише танцювати, а й проживати образ. Діти самі долучалися до створення костюмів, пропонували деталі, шукали характер через пластику, — ділиться Дарія. — Усе нове, жодного повтору попередніх номерів.
Озвучення текстів здійснив Віктор Харченко. Глибокий чоловічий голос додав легендарної епічності. Технічну підтримку забезпечила команда Центру культури, зокрема Ігор Головатенко, який допоміг втілити складні світлові та звукові рішення.
Репетиції з ліхтариками і велика мета
— Підготовка тривала з жовтня — фактично пів року щоденної праці. Репетиції відбувалися вечорами, іноді без світла, з ліхтариками. Батьки підтримували дітей, відпускаючи їх після навчання на заняття, — розповідає драматургиня.
Прем’єра мала ще одну важливу місію. Вхід на виставу зробили благодійним — від 50 гривень донату на потреби Збройних Сил України. Для багатьох родин це тема особиста: серед батьків вихованців є військові, зниклі безвісти, загиблі.
Організатори переконані, що культура сьогодні не може існувати осторонь війни. І якщо мистецтво здатне виховувати, то воно має виховувати відповідальність і вдячність.
Донати на ЗСУ
Досвід, що змінює
Для підлітків 13-15 років ця вистава стала більше, ніж сценою. Вони вчилися не лише техніці, а й емоційному проживанню ролі: як показати злість, як рухом передати спокусу, як через погляд розкрити гординю.
— У кожного є свій гріх. І цікаво було знайти, як його показати, — діляться учасники.
Фінал не став крапкою — швидше багатокрапкою. Діти вже питають про наступну ідею, а глядачі виходили із зали з відчуттям діалогу із собою. Бо «Коли тіні захопили світ» — це не лише про міфи й легенди. Це про наше сьогодення, про вибір, про те, що світло не приходить ззовні. Його потрібно запалити в собі.
Фінал відкритий
