Двадцять чотири коти: саме стільки тварин прихистила первомайчанка Ірина. Як хвостики уживаються у двокімнатній квартирі, хто допомагає утримувати та чому важливо годувати, прилаштовувати і стерилізувати безхатніх тварин: дивіться пухнастий репортаж на Гард.City.
В гостях у котів
У двокімнатній квартирі мене зустрічають коти. Декотрі одразу йдуть знайомитися: нюхають, лащаться, муркочуть. Деякі тікають: бояться чужих людей, адже у багатьох тварин непроста доля. Тваринки доглянуті, пухнасті, різних кольорів: білі, чорні, сірі, руді, смугасті. «Якщо навіть немає опалення і світла, мені завжди тепло, — сміється Ірина. — Мене завжди є кому гріти. Є руді, і чорні, і рябенькі, і тримасні, різні є, хіба що черепахової ще немає».
«Я з дитинства всіх тягнула додому. Не могла пройти повз бродячого кота чи собаки. Мені всіх було шкода», — згадує Ірина.
Першим з 24 котів став Мурзик. Кицька у людей народила котенят, всіх роздали, а цей залишився. Його збиралися викинути на вулицю. «А куди ж викидати таке котенятко? Стало шкода, ми забрали його додому». Цьому сірому красеню 11 років.
Мурзик
Решта котиків усі первомайські, з різних районів, переважно з Коротченка. Двоє з Фрегату. Іриска з центру, де Ірина підібрала її в негоду, мокру й брудну: «Гадала, таксист не схоче вези нас додому. Але він повіз».
У кожного хвостика своя історія. Котик Принц потрапив до Ірини дуже хворим: його побили на вулиці діти. «У грудні лікували котика, волонтери збирали кошти. Котик сильно хворів, не вставав, я його носила на руках, бо він не міг геть ходити. Але я його виходила». Сором’язливий пухнастик одужав і потихеньку виходить з кімнати, щоби познайомитися.
Принц
Рижика Ірина підібрала на зупинці біля 4-ї школи: тоді він був малим котеням, яке вміщалося в долоню. Тепер це великий гарний кіт. Він боїться чужих людей і сховався за шафою, тож його фотографувати не стала, щоб не завдавати тваринці стресу. Проте подивитися на Рижика, як і на всіх котів пані Ірини, можна в її ТікТоці.
Чорний кіт, навпаки, дуже товариський: прибіг і виліз журналістці на плечі. Запитую: «А це хто?» «Люцифер», — сміється Ірина. Ще двоє чорних, Арум і Черниш, спостерігають: хто з шафи, а хто з лежанки.
Простір облаштований зручно і для котів, і для людей. Є лежанки, дряпки, подушки на підвіконні. Немає специфічного запаху. Усі тварини стерилізовані. «Люди бояться брати тварин через шерсть, запах. Якщо за тваринами доглядати та вчасно прибирати, запаху не буде», — запевняє Ірина.
«Буває, приходиш додому без настрою, а вони завжди тебе люблять»
За першим і другою чотирилапими з’явилися інші. «Якось так пішло. Не можу пройти повз них, коли бачу, що він голодний, холодний, особливо зараз, у морози. І виходить, що я всіх їх тягну додому. Когось прилаштовуємо, хтось лишається. Є навіть киця, яка сама до мене додому прийшла. Я просто відчинила двері, а вона зайшла і лишилася у мене жити. Є котеня, яке я витягнула з-під колеса машини», — розповідає Ірина.
Крім Малишки, є ще сірий кіт Малиш: він найбільший з усіх і дуже лагідний.
Малиш
Декого привезли волонтери. Когось підібрала на вулиці, вилікувала і залишила у себе. Ірина зізнається, що не може віддавати врятованих тварин абикому, тому що боїться помилитися з людьми, адже вони бувають різні. Приміром, котика Сірка прилаштували, а через тиждень повернули. Не підійшов за характером. Тепер він знов тут, у великому котячому гурті, і мирно уживається з усіма.
Сірко
Тварину, яку забрали з вулиці, треба привести в порядок: помити, вичесати, часто — вилікувати, дати час для адаптації, особливо, якщо це вже не котеня, а дорослий кіт.
Ірина родом з Кам’яної Балки. Каже: «Я з села, у нас завжди були тварини: коти, собаки. Не розумію, коли люди кажуть дитині не чіпати тварин, бо «від них щось підчепиш». Я з ними і гралася, і гуляла, і танцювала... і жива-здорова!»
Вони беззахисні: чому важливо дбати про тварин
Цікавлюся, чи допомагає хтось утримувати стільки котів. Ірина каже, що допомагають тітка та сестра: «Інколи, якщо підібрала когось і потрібно вилікувати, волонтери допомагають. А так — все самі, помаленьку».
Ліліт має криве вушко, але вона чарівна
Родина утримує тварин переважно власним коштом. Та допомога на корм та особливо лікування не була б зайвою. Адже послуги ветеринарних клінік коштують чимало. Блондинці влітку зробили операцію з видалення молочної залози, вартувало це чотири тисячі гривень. Тепер треба робити ще одну. Тримасній киці Єві нещодавно довелося видалити шість зубів: зараз киця їсть тільки вологий корм. А трьох котиків довго лікували від сечокам’яної хвороби. Двоє одужали, а пухнастий смугастик Сімба досі лікується.
Сімба
Ірина впевнена, що тваринам потрібно допомагати: «Тому що вони беззахисні. По-перше, люди самі винні, що в нас стільки безхатніх тварин. Багато хто викидає їх, бо стали непотрібні, нецікаві, або шкодять. Хтось розмножує, бо шкода стерилізувати. А потім багато тварин лишаються на вулиці. Хтось виїздить і залишає, бо непотрібні. Тому вважаю, що їм потрібна наша допомога. Якщо люди можуть самі собі допомогти, то тварини самі собі не допоможуть».
Мурка
Як кожен із нас може допомогти
«Якщо немає можливості взяти додому або прилаштувати, їх потрібно хоча б підгодовувати, наливати тепленької водички в мороз. Якщо є можливість, робити якісь будочки маленькі, щоб їм було тепло, — радить Ірина. — Стерилізувати, каструвати за можливості. Інколи бувають безплатні стерилізації у місті. Вважаю, це правильно, щоб не було багато бездомних тварин. Багато хто їх труїть. Я вважаю, що це неправильно. Вони не винні, що залишились без дому. Якщо було б більше безкоштовних стерилізацій, було б класно. І більше добрих людей у нашому місті».
Якщо ви маєте можливість та бажання підтримати котяче товариство пані Ірини, звертайтеся за телефоном: +38 (098) 090-43-85.
Читайте на Гард.City ще історії про тварин і людей, які їх рятують.
