Ця осінь для Первомайської федерації кіокушин карате ІКО перетворилася на справжній марафон пригод. Вокзали, потяги, нічні пересадки, сон на залізних стільцях та шалений ритм змагань. Після вересневого виїзду до Туреччини був успішний турнір у Львові (де команда з 10 учасників виборола 8 медалей), а згодом — повернулась з Одеси з чотирма срібними нагородами. Але кульмінацією цього насиченого сезону стала не чергова битва за медалі, а подія зовсім іншого ґатунку.
Тренер Надія Крістіна та її син і водночас колега Олександр вирушили до Іспанії, у курортне містечко Пінеда-де-Мар, на збори світового рівня. Фактично, для первомайців це стало квитком у спільноту світового кіокушину.
На передньому плані Надія та Олександр Крістіни, на сцені бранч-чіфи кіокушин карате з усього світуФото: Первомайська федерація кіокушин карате ІКО
Потрапити на ці збори було непросто. Це закритий захід технічного спрямування, куди з'їхалися лідери федерацій (бранч-чіфи), тренери національних збірних та зірки кіокушину. Для первомайської команди перепусткою стало ім'я шихана Олега Овечкіна. Його авторитет досі відчиняє двері: організатори знайшли місця в переповнених готелях саме тому, що не могли відмовити представникам його школи.
Тиша, голуби та мовний Вавилон
Уявіть собі величезний спортивний комплекс. У залі — понад 400 учасників. Це дорослі досвідчені майстри від 30 до 60 років. На татамі виходять легенди — Шокей Мацуї (світовий лідер кіокушин карате) та його заступники. Надія Крістіна згадує той момент із особливим трепетом:
У центрі бранч-чіф Віктор Максимов (Україна)Фото: Первомайська федерація кіокушин карате ІКО
«Найцікавіше було під час першого тренування — це, знаєте, коли стоїть 421 учасник у великому залі. І там така тиша... Уявляєте, цей величезний зал, вікна в якого відчинені, а на краю цих вікон сиділи птахи. Так от, було чути, як голуби лапками ходять по вікну, настільки тихо. Всі дивляться на рухи, на те, що показує майстер, і ловлять кожне слово», — згадує Надія Крістіна.
Головним викликом став мовний бар'єр. Тренування велися японською, з перекладом на англійську, а згодом довелося додати й іспанську. Стояти в строю, коли в голові змішуються три мови, а тіло має бездоганно виконувати складну техніку — це випробування не для слабких.
Світанок на холодному піску
Найяскравішим, хоча й фізично найважчим враженням поїздки стало традиційне ранкове тренування. Підйом о 6:00 і вихід на пляж у цілковитій темряві.
«Ми о 6:30 пішли на узбережжя: холодний пісок, темно... Тільки чути, що десь шумить море. Нас вистроїли, поділили на групи... Це, напевно, було найсильніше враження. Ноги просто не звиклі до такого, стопи «горіли» від півтори години тренування на мокрому піску, але ми зустріли дуже гарний світанок», — ділиться враженнями Надія.
Кожну групу вів окремий майстер. Первомайцям пощастило працювати під керівництвом бранч-чіфа з Бельгії, який знаходив підхід до кожного спортсмена, пояснюючи нюанси техніки ледь не поглядом.
Філософія європейської дружби
Ще одна цінність таких поїздок — це спілкування за межами татамі. Саме тут, за чашкою кави на набережній, формується справжній імідж країни та клубу. Наші тренери багато спілкувалися з колегами з Польщі, Фінляндії, Австрії та Туреччини.
Надія відзначає разючу різницю у підходах до спортивної дружби в Україні та Європі.
«Для того, щоб дружити, не треба возити 20-30 дітей. Можна привести двох-трьох, і ти вже проявиш повагу до тих, хто тебе запросив. У них немає такого: «давайте згонимо по максимуму людей», у них є повага один до одного. Якщо вони дружать, то підтримують не кількістю, а саме візитом і якістю спілкування», — пояснює тренерка.
Погляд у майбутнє
Фінальним акордом стала прогулянка Барселоною. Біля величного храму Святого Сімейства (Саґрада Фамілія), серед тисяч туристів наші тренери знову зустріли знайомі обличчя з Фінляндії та інших країн, закріпивши нові знайомства.
Ця поїздка змінила світогляд. Вона показала, що для того, аби тебе поважали у Європі, не обов'язково везти автобус спортсменів. Достатньо якісно представляти свою країну, бути відкритим і професійним.
Фото: організаторів зборів
Додому первомайська команда повернулася не з медалями, а з чимось важливішим — із запрошеннями на нові закордонні збори і з твердим переконанням: Первомайськ знають, поважають і чекають у великій європейській родині кіокушин.
