Кілька днів тому первомайські каратисти повернулись із чергових змагань. Звісно, з нагородами. Сьогодні мова піде про клуб, що є ровесником незалежності України та заснований Олегом Овечкіним. Про будні та здобутки Первомайської федерації кіокушин-карате ІКО-1 ми поспілкувались з тренерами Олександром та Надією Крістіними. Розмова вийшла цікава, відверта та щира.
Родина КрістінихФото: з особистого архіву
Історична частина міста, вціліла досі бруківка веде до місця розташування колишньої переправи через Буг з Ольвіополя у середмістя. Праворуч від дороги так само історична будівля, яка з плином часу не втратила автентичності. Крізь задрапіровані вікна цокольного поверху пробивається світло. Обійшовши навколо, бачу у внутрішньому дворі на освітленому ганку вивіску: «Первомайська федерація кіокушин-карате ІКО-1». І розумію, що мені сюди. Знайшов, попри перестороги моїх співрозмовників, що це буде складно.
На порозі мене зустрічає невисока усміхнена молода жінка в кімоно. Це Надія Крістіна, тренерка клубу. Позаду пані Надії височіють два широкоплечих парубка, один із яких її син. Я потрапив саме у розпал підготовки до наступного чемпіонату України. Тож тренувальний процес у хлопців кипить. Діями учнів у залі керує чоловік пані Надії, Олександр. Його команди, озвучені японською, виконуються миттєво та вправно. До речі, попри сімейний статус, тренери зберігають дистанцію та під час тренувань і в розмові зі мною одне про одного кажуть не інакше, як на ім'я та по-батькові. Дуже незвично, але напевне, для загальної дисципліни потрібно. Відтак, переміщуємось для розмови у невеличке, але затишне та зручне підземелля. Колись тут був погріб, а нині, після ремонту, обладнали для спортсменів укриття.
Відколи кіокушин бере витоки в нашому місті?
Надія: «З 1991 року Олег Володимирович Овечкін почав тренувати кіокушин-карате в місті Первомайську. Саме цей зал він відкрив у 1993 році, а до цього займались спортсмени в 11-й школі в центрі і в спорткомплексі на Фрегаті. Олег Володимирович тренував тут 10 років, а вже в 2003 році його запросили працювати у федерації міста Києва, і врешті він очолив її. Відтак, вже згодом його естафету підхопили ми: чоловік тренує з 2016 року, а я — з 2018 року».
Олександр: «Фактично, я в цьому спорті з перервою у кілька років також ще з 90-х. Але ось в середині 2010-х сенсей запропонував не просто займатись, але й тренувати. Я пристав на цю пропозицію, вирішив спробувати. Здається, вийшло непогано (усміхається — авт.)».
Надія: «Цей зал не стояв закритим ніколи. Тут постійно тривали заняття. Спершу тренував Олег Володимирович, потім якийсь час Юрій Галімон, потім повернулась з Києва дружина Олега Володимировича, Галина Львівна, і тренувала вона. Саме до неї ми віддали займатися нашого сина, коли дізнались, що заняття тривають, і група є. На той момент у неї було 6 учнів, наш син був сьомим. Це був 2015 рік. Потім запропонували тренувати Олександрові Валерійовичу, ще за рік я почала займатись, а відтак, ще за рік, отримала дозвіл тренувати малечу».
Як розвивався клуб у місті під егідою федерації ІКО-1? Коли стався найбільший розквіт?
Надія: «Не повірите, але ось якраз саме перед початком повномасштабного вторгнення в нас був пік розквіту, якщо так можна сказати. 2021 рік видався для нас найбільш насиченим та результативним. Ми побували на кільканадцяти змаганнях, у Дніпрі, Києві, Харкові, Миколаєві, виїздили на змагання за кордон до Молдови. Бувало так, що по 2-3 місяці не бачили дому, бо постійно були в дорозі, в переїздах від змагання до змагання. Відтак, і результати мали ми гарні. У нас двоє кандидатів у майстри спорту, це Богдан Нужденко і ось Олександр Валерійович. Ось якраз за половину 2021 року вони стільки змогли назбирати спортивних здобутків, що спортивний комітет обласний і наш міський присвоїли їм спортивні звання кандидата в майстри спорту. А також присвоїли спортивні розряди двом учням у віці 8-9 років та 10-11 років.
І в нас також на 2022 рік було чимало планів. Ми хотіли наблизити до спортивних розрядів та звань вже наступних кількох спортсменів, результати яких дозволяли про це думати. Але повномасштабна війна все перекреслила.
А отже, у спогадах в нас останній з найбільш масштабних турнірів під егідою Первомайської федерації, але відбувся в Очакові, на базі відпочинку. Це стало можливим за сприяння Олега Володимировича Овечкіна, тоді зібралося близько 80 спортсменів з Києва, Очакова, Одеси, Врадіївки, Миколаєва і наші вихованці. Три дні фактично на березі моря, ще до початку курортного сезону, ми провели час гарно і так само гарно позмагались».
Якими найбільш вагомими для вас здобутками можете поділитись?
Надія: «У мене в групі займається Віра Пєвнєва, вона встигла від початку занять взяти участь лише в одному турнірі, а вже потім одразу поїхала на чемпіонат України. І не просто поїхала, а здобула срібну медаль! Тобто, ми можемо офіційно казати, що Віра є срібною призеркою чемпіонату України з кіокушин-карате. І в місті нашому вона така одна. Їй 36 років, вона до цього не займалась жодним спортом».
Олександр: «Тут же ще варто не забувати про те, кому вона протистояла. Категорії для її віку не було. Тому заявили її до значно молодших від неї учасниць. Віра вийшла на поєдинки проти суперниць із жовтим та чорним поясом. І першу вона перемогла, другій, на жаль, поступилась. Але це все одно був фурор на змаганнях, організатори були буквально в шоці. Людина за кілька місяців набрала таку форму. Для нас же головне, що обійшлося без важких травм».
Надія: «Так само, як і в Олександра Валерійовича (жартує, маючи на увазі чоловіка — авт.). Я вважаю, що людина має реально оцінювати свої можливості і виступати серед суперників, приблизно такого ж рівня. Бо якщо порівняти Олександра Валерійовича, який переважно тренує, віддає весь час та сили дітям, а отже на підготовку власну часу вже лишається не так багато. Та й має до того ж вже свої 37 років, а йде на поєдинок проти 20-річних хлопців, то, звісно, це ризик».
Олександр: «Так, на цьому чемпіонаті я теж провів два бої проти дуже сильних молодих суперників. Перший поєдинок проти 17-річного юнака, другий — проти 19-річного. На жаль, обидва двобої я програв, але почесне 4 місце таки здобув».
Надія: «У мене були перші 6 учнів віком 5-6 років. І ось з них троє досі займаються, один в Олександра Валерійовича, ще двоє в мене досі. І от один із них — Ілля Фартушняк, має спортивний розряд у свої 10 років. Тренувався в мене 4 роки, і є моїм першим вихованцем, який став чемпіоном України у 2020 році. Взагалі в мене таких двоє».
Яким чином вашій спільноті вдається реалізовувати всі плани? Хто підтримує та допомагає?
Надія: «Звісно ж, у переважній більшості, це фінансова та організаційна підтримка батьків. Передусім, це на їхніх плечах. Але так і має бути. Ми самі, як батьки спортсменів, так вважаємо, що розвиток дитини — то клопіт і відповідальність, перш за все, батьків. І, на щастя, всі батьки наших вихованців поділяють цю точку зору.
Олександр Крістін праворучФото: Первомайська федерація кіокушин-карате ІКО-1
Але так само нас дуже серйозно підтримують у місті. Якщо кілька років тому було дещо складніше, то нинішня влада завжди підставляє плече. Дуже ми вдячні очільникові профільного відділу молоді і спорту Євгену Романову, з яким знайомі вже доволі довго. Також вдячні міському голові Олегові Демченку за системну підтримку, зокрема, останній наш міський турнір, вже під час повномасштабного вторгнення, відбувся багато в чому завдяки його сприянню.
Та й коли ми маємо якісь плани, хочемо відправити спортсменів на якісь змагання, то місто завжди проявляє розуміння і готовність підтримати фінансово участь наших спортсменів у змаганнях».
Як відбулись останні змагання у Первомайську?
Надія: «Починаючи з 2018 року, ми старалися проводити відкриті міські змагання. Підтримував нас в цьому завжди наш сенсей. І тому традиційно київські спортсмени також завжди були в нас на змаганнях. Але цього разу їх було небагато, вирішили, що тут у нас недостатньо безпечно. Натомість, було всього 54 спортсмени, в тому числі з Врадіївки, яких тренує представник Миколаївської обласної федерації. Були, звісно ж, наші спортсмени, ну, і також з Миколаєва, Києва».
Олександр: «Тоді ще так співпало, що одночасно з нами проводився в Одесі турнір, і багато хто готувався туди, відтак, не поїхав до нас. Але попри це ми провели все на доволі високому рівні, на базі початкової школи №11. Це вже другі змагання, які пройшли на базі цього закладу. До того двічі ми проводили турніри на базі Первомайської ДЮСШ, а також ще одного разу у спорткомплексі "Фрегат"».
Скільки вихованців у вас є сьогодні?
Олександр: «Нині мало, дуже мало, повномасштабна війна сильно вплинула на відтік спортсменів. Чоловічої групи в нас вже зараз зі зрозумілих причин немає, багато хто став на захист до лав Збройних Сил. Та й дітей стало менше, хтось виїхав, в когось змінились обставини».
Надія: «Загалом, якщо всіх порахувати, нині десь в межах 40-45 спортсменів. Натомість, у нас є група жінок. Це свого роду феномен в нашому місті. Вони почали займатися лише від лютого цьогоріч. Але попри такий нетривалий термін, вже деякі з них мають досвід участі в двох змаганнях. А дехто навіть медаль вже здобути встиг! Маємо на увазі Віру Пєвнєву, про яку згадували вже сьогодні. Хай там як, рук ми не опускаємо, тренуємось самі, тренуємо учнів і чекаємо всіх охочих у нас!»
- Підписуйтесь на нас у Telegram: канал Гард.City або Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook.
- А ще ми є у Instagram.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
