Поблизу села Трикрати на Миколаївщині є казковий ліс. Заходиш під зелене шатро старезних дерев, блукаєш лабіринтом стежок та містками — і наче потрапляєш у давню легенду. Й те, що зелена оаза майже два століття буяє посеред посушливих степів, здається магією. Хто створив цю казку колись та як ведеться зараз у Трикратському лісі, розповідає Гард.City.
Хто і коли створив Трикратський ліс
Трикратський ліс на Вознесенщині, як і Катеринівський ліс на Первомайщині, — рукотворні. На початку позаминулого століття у місцинах, де нині буяють височезні дуби чи сосни, вітер носив піски або припікало сонце у посушливому степу. Якщо ліс у Катеринці почали насаджувати наприкінці 1790-х лісівники з Чернігівщини, то Трикратський ліс був створений Віктором Скаржинським, який народився у родовому маєтку в Трикратах, що тоді звалися Велика Скаржинка. Пан Віктор походить з українського козацького роду Скаржинських, родоначальником якого є Олександр-Михайло Скаржинський. Від трьох його синів — Івана, Михайла і Петра — походять три гілки роду Скаржинських: Лубенська, Чернігівська і Херсонська. До Херсонської належать кілька визначних діячів південної України тих часів, у тому числі Віктор Петрович Скаржинський. Він знався на вирощуванні рослин, тож заклав лісопарк посеред степу, на берегах річки Арбузинки.
Трикратський ліс. Вересень 2024
Як стверджує Вікі, закладення лісу відбулося у першій половині 19 століття. На сайті Вознесенської громади уточнюють: у 1819 році. Пан Віктор замовив саджанці чагарників і дерев: хвойних, листяних, плодових. Деякі з них привезли з іншого континенту: Північної Америки, деякі примандрували з Європи, та всі успішно акліматизувалися тут завдяки хисту Скаржинського. У середині позаминулого століття в дендрарії маєтку нараховувалося вже близько 300 видів декоративних і хвойних дерев та чагарників; а у плодовому саду — майже 200 сортів фруктових дерев, а також виноградники. Пишуть, що до Скаржинського приїздив по слушні поради із садівництва граф Станіслав Потоцький, засновник славнозвісного парку в Умані. А Трикратський ліс тепер деколи називають «другою Софіївкою».
У Трикратському лісі
Скаржинський зміцнив береги річки Арбузинки гранітними плитами, облаштував систему штучних зрошувальних каналів, а також декоративні водоспади, греблі та мереживо стежок і містків, які перекинулися через рукави річки. Ці споруди збереглися дотепер.
Що цікавого є у Трикратському лісі
Трикратський ліс входить до складу Національного природного парку «Бузький Гард», який простягається від Первомайська до Олександрівки. Ліс охоплює два заповідні урочища: «Лабіринт» і «Василева пасіка».
Урочище «Лабіринт»
Поряд із лісом розташований Актівський та Арбузинський каньйони, урочища «Літній хутір Скаржинських» та «Миронів сад». Друге — єдине місце на Миколаївщині, де живуть червонокнижні сірі чаплі.
У «Лабіринті» стежок та містків
Колись цей ліс був створений, як парк: є навіть легенда, що надихнуло Скаржинського велике кохання до дружини Варвари. Тож коли ліс був молодий, він був схожий на парк для прогулянок, із мереживом стежок та містків через відгалуження річки. І зараз у цьому лабіринті можна блукати годинами, довірившись загадковим стежинам і простуючи ними, куди ведуть ноги.
Можна не перейматися, що заблукаєте: повсюди у лісі встановлені вказівники з написами, що орієнтують мандрівника у просторі.
Вказівники до дубів і Травневої поляни
Річка Арбузинка дуже сильно зміліла
А от що не сподобалося — це рівень води в Арбузинці. Річка катастрофічно міліє з кожним роком. Це фото станом на вересень 2024 року.
Річка Арбузинка
А трохи понад рік потому, у жовтні 2025-го, краєзнавець Віктор Поліщук опублікував фото з підписом: «Це не просіка, це русло річки Арбузинка сьогодні. Панський ліс (Лабіринт), Трикрати. 2025.10.16. НПП Бузький Гард».
Річище Арбузинки, осінь 2025
Невідомо, як далеко одне від одного місця, де саме були зроблені світлини з різницею в рік, але побачене вражає. Річки мілішають, це видно навіть за рівнем води у Південному Бузі: тепер можна вільно перейти греблею на Синевецький острів, гребля практично суха, а ще років п'ять тому там текла стрімка вода. Отож тепер і в «Лабіринті» численні містки із ностальгією згадують ті часи, коли ними гуляли Скаржинські, а річка була повноводною.
Вода в річці цвіте, а подекуди її зовсім нема.
Слідуючи за вказівником до водоспаду, очікуєш побачити красу, стрімку воду, яка шумить і падає вниз. Але від водоспаду, облаштованого колись Скаржинським, залишилися тільки кам'яні брили.
Видовище сумне. Чи вдасться нам нині зберегти ту казку, яку колись створив Скаржинський? Зміни клімату даються взнаки, і потрібні дії глобального масштабу, щоб пригальмувати та тим більше повернути навспак цей процес. Проте дещо таки в наших силах, а саме — шанувати ліс, гуляючи в ньому, та підтримувати ту охайність, яку забезпечують лісівники.
У лісі гарно, охайно та чисто
Загалом територія заповідника доглянута, відчувається, що за ним дбають. Там і тут встановлені лави зі столиками, затишні альтанки, а ще — дерев'яні трикутні хатинки, як на фото вище, які при ближчому розгляді виявилися вбиральнями.
Ще дуже сподобалися авторці ось такі стенди із закликом не смітити у лісі. А звірі тут справді живуть. Сама не бачила, бо вдень вони, мабуть, тримаються далі від людських стежок. Але косулі, олені та кабани тут мають бути.
Сміття не подобається звірям
Найцінніше надбання лісу — старі дуби
Окраса Трикратського лісу — височенні дуби, котрим майже дві сотні років.
Вказівник до дубів
Є тут також клени, акації, чагарники. Поміж дерев, які неголосно щось гомонять верховіттям, можна бродити годинами, роздивляючись різьблене листя, замшілі стовбури та гранітні камені поміж зелені.
Аж ось стежка веде до виходу з лісу. Махаєш йому рукою, дякуєш за цю мандрівку і трошки тиші серед цього буремного світу. А Трикратський ліс махає гілками услід та запрошує повернутися ще.
Раніше ми писали про садибу Скаржинських в селі Трикрати, водяний млин Скаржинських у Мигії та ще багато цікавого про наші краї та їхню історію.
