Первомайська художниця Катерина Баранюк вступила до Національної спілки художників України. Підготовка до цього зайняла у Катерини близько 3,5 роки. Попри сумніви та складнощі, все вдалося і тепер перед художницею відкриваються нові можливості у світі мистецтва. Такі спілки важливі не лише як знак визнання, а як спільнота однодумців, що допомагає митцям розвиватися, підтримує, створює середовище для росту й нових ідей.
Шлях — це сума маленьких кроків
Фото: з особистого архіву Катерини Баранюк
Увесь процес вступу зайняв у Катерини 3,5 роки. Спершу мети вступити у Спілку не було, але згодом подумалося: «Чом би й ні?»
«За ці 3,5 роки я взяла участь семи виставках, серед них — всеукраїнські та міжнародні. І якось подумала: можна спробувати. Було важко, тому що я вступала саме в Київський осередок, не в регіональний. Спершу мене прийняли в Київську спілку, а потім і в Національну».
За словами художниці, було непросто — постійно треба було відправляти свої роботи на відбір до чергової виставки. Проте все було не марно.
Що дає цей статус художнику
«Для мене це не лише офіційний статус, а важливий етап у творчій подорожі. Це визнання й підтримка, яких іноді так потребує вільний художник. Це таке потужне творче ком'юніті. Це і пленери, і виставки, і живе спілкування, обмін досвідом. Я майже 22 роки займаюсь творчістю і тепер змогла познайомитися з художниками, про яких тільки чула. Наприклад, Вадим Целоусов — дивовижний живописець із Первомайська, який зараз живе в Одесі», — розповідає Катерина.
Окрім можливості побувати у майстернях великих майстрів сучасності, за словами Катерини, цей статус — це ще й своєрідна психологічна «галочка». Тебе оцінили як художника, високо оцінили. Така собі своєрідна фахова атестація:
«Це ще й подолання комплексу меншовартості. Я приїхала з Первомайська і нікого там взагалі не знала. З ким би не спілкувалася, перше, що запитували: «Що ви закінчили?» Коли казала, що Харківську державну академію мистецтв, вже ні в кого питань по рівню не виникало. Дивились роботи».
Членство у Спілці дає можливість художнику звірити правильність обраного шляху. Наприклад, знайомство з художницею Наталією Ніколайчук переконало Катерину в правильності обраних підходів у вихованні молодого покоління художників:
«Те, що вона створила в Академії мистецтв, — це не просто навчання, це середовище для формування справжньої творчої еліти з дитинства. Український Баухаус (вища школа мистецтв — ред.), яким варто пишатись».
Участь у виставках, конкурси іншого рівня, можливість спілкуватися та ділитися досвідом — це, на думку художниці, і є те, заради чого варто було так довго готуватися до вступу.
Попереду у Катерини новий шлях, який саме — вона наразі й сама не знає, але, сміючись, додає: «Головне, щоб це був прогрес, а не регрес».
