1 березня 2023 художній студії KatRina.Art буде 2 роки. На початок війни ще не виповнилося й року, проте вже були непересічні результати у вигляді гран-прі на міжнародних та обласних конкурсах. Після 24 лютого засновниця студії — первомайчанка Катерина Баранюк — почала все спочатку. І не тільки втілює волонтерські проєкти, але й знову зібрала свою «Банду художників», які продовжують творити, заряджати позитивом себе та інших, а ще — збирати завдяки своїй творчості кошти для ЗСУ.
Матеріал створено в рамках проєкту «Життя війни» за підтримки Лабораторії журналістики суспільного інтересу та Інституту гуманітарних наук (Institut für die Wissenschaften vom Menschen).
«Малюємо, граємо, спілкуємося: це інший навчальний простір, не такий, як у школі»
Розповідає Катерина Баранюк:
— До нашої студії ходять дітки від 4-х до 20-ти років. Є кілька груп: найменші, від 4 до п'яти з половиною; потім наступна група, з -ми до 9-ти, далі 10-11, 12-15. Зараз саме займаються підлітки, це наша Банда художників, мабуть, найбільша група.
— Інші групи теж мають свої назви, чи тільки Банда художників?
— Тільки ця, і я скажу чому. Тому що це діти, які у мене з перших днів, з моменту заснування студії. Вони першими прийшли до мене. Коли почалася війна, багато з них роз'їхалися, проте нині повертаються в Україну та повертаються до мене.
Організація робочого процесу принципово відрізняється від школи. Ми тут і малюємо, і влаштовуємо ігри, і знімаємо ролики. Вони тут спілкуються, в ігровій формі творять, і результати роботи можна бачити на виставках. Для мене дуже важливо, щоби дитина, коли приходить сюди, не просто малювала, як у школі. Коли дитина мовчить, це тривожний дзвіночок, що енергія вичерпується. Тому кажу дітям: якщо нема настрою, то краще пересидіти вдома.
Маючи 17-річний досвід роботи у художній школі, на той момент, коли я йшла зі школи, була викладачем вищої категорії. Зараз намагаємося створити принципово інший, новий навчальний простір, в якому дитина може самореалізуватися. Наразі діти дуже обмежені у спілкуванні: то карантин, то війна. У мене в студії багато переселенців. Влітку проводили безкоштовні майстер-класи саме для діток ВПО.
— В основному, ходять дівчата?
— Всього у мене п'ять хлопців. Хлопці інакше ставляться до малювання. Вони менш посидючі. Не всі, звісно. Але ті, хто залишається, це талановиті хлопці, вони дійсно сіли і працюють. Вони добре орієнтуються у просторі, глибинно-просторове мислення. Спочатку діти обирають абонемент на чотири заняття. Ці 4 заняття дають можливість зрозуміти, їхнє це чи не їхнє.
Підлітки гіперактивні, але результативні. Вони не можуть довго всидіти. Академічна освіта передбачає тривалу роботу над постановкою, довгу роботу над композицією. Цю тривалість треба скорочувати. У стислі строки треба їм дати якісь фундаментальні знання, певні поняття, щоб це не було просто гуртком «шалені рученята», вони мають вийти звідси із якимсь багажем, володіти певною термінологією та вміти її застосувати в житті. Згадую пострадянське виховання, ставлення до помилок. Я ж кажу дітям: «Ви вчитеся на помилках, ви не маєте боятися зробити помилку». Вони не мають боятися, що хтось щось про них скаже. Дитина — це особистість, яка має розвиватися.
Важливий момент відсутності оцінок. Визнання — це конкурси і виставки. У мене є фішка: на виставці роботи ми не підписуємо. Ні вік, ні хто виконав. По-перше, вони шукають свою роботу. А поки вони її шукають, то роздивляються інші роботи, обговорюють їх. Коли багато різних робіт, можеш оцінити свій рівень. Буває, що дитина каже: «Мені так не подобається моя робота, може, в мене таланту немає?» А тут прийшли люди і купили цю роботу.
— Роботи можна не тільки подивитися, але й придбати?
— Так, зараз у краєзнавчому музеї діє благодійна виставка на користь ЗСУ, присвячена Різдву.
Нагадаємо: Катерина Баранюк виступила ініціаторкою проєкту «Різдво для нескорених», який об'єднав первомайську волонтерську спільноту та зібрав значну суму на допомогу ЗСУ.
«Різдво для нескорених», 24 грудня 2022 рокуФото: з особистого архіву Катерини Баранюк
«Важливо щось сказати малюнком цьому світові»
— Влітку теж був великий проєкт. Я йшла з художньої школи, то був мій останній випуск, і я зробила спільну виставку своїх дітей зі студії та учнів зі школи. Тоді ми зібрали певну суму, яка дозволила нам зробити придбання для хлопців на передовій. Діти радо беруть участь, особливо коли розуміють, що їхня творчість може приносити користь.
— На різдвяній виставці дуже багато котиків та підводний світ. Чому саме така тематика?
— Моя задача — не просто навчити їх малювати, щоб вони здобули якісь технічні навички. Я порівнюю малювання із написанням якоїсь історії. Вони заплющують очі (особливо це цікаво малечі), і я розповідаю їм історію, описую якусь ситуацію чи якогось конкретного персонажа. Наприклад, морське дно, водорості, і тут раптом випливає товста-претовста риба у формі кулі, а луска у неї у вигляді квіточок. І діти малюють якісь образи, вони мають цей образ передати глядачу.
У кожного малюнка має бути мета. Не просто ти гарно намалював — ти маєш вміти щось сказати глядачу. Тут вони вчаться фантазувати, отримують знання щодо технік, вміння їх використовувати. Мені важливо, щоби діти вміли мислити. Іноді буває, що батьки приходять та кажуть: «У нас дитина так гарно перемальовує». Ні, перемальовувати — це не те, важливо вигадати, важливо щось цьому світові сказати.
Оскільки зараз війна, ми все ж таки більше націлені на волонтерство, на благодійність.
Був обласний фестиваль для художніх шкіл та шкіл мистецтв. Для нас зробили виключення: запросили учнів моєї студії, і моя учениця отримала Гран-прі.
«Після 24 лютого я почала все з нуля»
— Як війна вплинула на вашу діяльність?
— Мені довелося починати з самого початку. 24 лютого я залишилася без жодного учня, але із орендованою студією.
— Чому? Невже всі роз'їхалися?
— Страшно було людям. Тож у момент війни мені довелося почати все з нуля. Потім відкрила нотатник, гадаю: почнемо заново. Обдзвонила своїх старих учнів, котрі залишилися у місті. Коли трохи вщухла паніка, вони стали приходити, потихеньку. Взагалі, тоді я випала з цієї діяльності як викладач. Почала займатися волонтерством з перших днів. Вже на другий день війни ми написали про збір продуктів для нашої 40-ї бригади. Півтора місяці ми займалися в основному волонтерством, і лише потім стали потихеньку поверталися до творчості.
Потім я вирішила: була не була. Спочатку студія розташовувалася на першому поверсі, малесенька, я з неї починала. Тоді зняла приміщення вище, оренда дорожча, але я гадаю: треба йти вперед та розширюватися.
У студії KatRina.Art
Тому що соціальні проєкти, коли ми займалися із дітками-переселенцями, потребували багато місця. У нас був проєкт, в якому взяли участь дві групи діток ВПО, у кожній по 12 осіб. Були задіяні і театрал, і психолог, і художник, і волонтери, тобто це був великий, цікавий, об'ємний проєкт, а найголовніше, що він дав результати. Ми займалися з підлітками, цикл занять був розрахований на чотири тижні. Діти приходили із питаннями: «Хто я?», «Як допомогти собі?», «Як знайти ресурси?», «Як себе поводити та відчувати у цьому світі?». Дізнавалися, що і родина — це ресурс, і друзі — це ресурс.
Я ніколи не гадала, що дитина може три з половиною години сидіти на підлозі — у нас така неформальна обстановка була, — сиділи на підлозі, тести, ігри, малювання, — три з половиною години минають, а діти кажуть: «Нам мало». Тобто у якийсь момент ми робили потрібну справу. Наприкінці літа волонтерських рухів, заходів для дітей стало дуже багато.
А зараз ми намагаємося триматися на плаву. Нам головне — вистояти, щоби діти не деградували, щоби вони розвивалися, отримували емоції.
Це їхній життєвий ресурс.
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
