Марія Козакевич — засновниця громадської ініціативи «Франківськ, який треба берегти». Майже 10 років вона із однодумцями успішно навчають містян любити своє Місто, роблять його цікавим та популярним для гостей звідусіль. Ось і журналістку з Миколаївщини цікавість привела на зустріч з пані Марією, щоб розпитати: що потрібно, щоби створити позитивний бренд свого Міста? Читайте, що кожен містянин може зробити для того, щоб простір довкола ставав красивішим та комфортнішим, а також про те, як цей досвід може згодитися жителям Міста, навіть якщо в ньому немає старовинних дверей.
Для зручності читачів — інтерактивний зміст: натискаєте на рядок, потрапляєте відразу на потрібний розділ.
- Марія Козакевич і «Франківськ, який треба берегти»
- Результати ініціативи: відреставровані двері та туристична мапа
- Сувеніри й «Франківська абетка»
- Вигляд міста — відповідальність його мешканців
- Практичні кроки: як кожен може берегти простір
- Найрезультативніша ініціатива: досвід для інших міст
- Популяризація: екскурсії, лекції, вуличні виставки
- Фінансування: мешканці, бізнес, гранти
- Підтримка ЗСУ та ветеранів
- Уроки для Первомайська: що може стати брендом міста?
Результати діяльності завзятих франківців можна відчути й побачити: із 2016-го на їхньому рахунку понад пів сотні відреставрованих автентичних дверей не лише у Франківську, але й по всій країні. Деякі міста, приміром Одеса, і собі стали брати приклад і відновлювати занедбані архітектурні «родзинки». Припинилися випадки заміни старовинних дверей на пластикові, натомість мешканці підхопили ініціативу і вже самі реставрують двері своїх осель. На вулицях можна зустріти туристів, які за мапою середмістя, що її видали діячі ініціативи, шукають цікаві пам'ятки.
Мапа середмістя
Сувенірна продукція, яку виготовляє «Франківськ, який треба берегти», користується попитом в українців звідусіль, а маленькі містяни мають для навчання «Франківську абетку», розмальовку та настільну гру місцевої тематики. До речі, Первомайськ теж має свою власну абетку, проте, якщо у Франківську книгу популяризують та продають у книгарнях, то первомайська абетка є хіба по одному примірнику в шкільних бібліотеках. Тож, прочитавши назву «Франківськ, який треба берегти», одразу подумалося: а Первомайськ хіба не треба берегти? Звісно, треба. А от як містянам це робити? Журналістка поцікавилася у засновниці цього яскравого двіжу: що є запорукою успіху.
Вигляд кожного міста — це результат ставлення його жителів
Це захоплення перейшло в щось більше уже в дорослому віці, коли разом із трьома дітьми досліджували місто під час прогулянок: «Заглядали в старовинні під'їзди. Відкривали красивезну архітектуру всередині цих пам'яток: плитка, і ліпнина, і старовинні двері, і вікна, і закручені красиві сходи, вітражі. Для мене це було великим відкриттям і приємним подивом. Але в той же час я бачила, що місто, і ці самі будинки, і всередині, і зовні, доволі занедбані. Звісно, можна винити міську владу, що не створює стратегію комплексного підходу збереження спадщини. Але в той же час вигляд кожного міста — це результат ставлення його мешканців. Тому по вигляду міста можемо одразу зрозуміти, чи люблять вони його, чи недолюблюють трошки.
І коли ти бачиш, як в красивому під'їзді, якому понад 100 років, в куточку стоїть сміття, все в павутинні, ти розумієш, що це справа тих мешканців, які там живуть. І ми усвідомлюємо, що не прийде Зеленський намити підлогу в тому будинку, і мер міста — це не його задача знімати те павутиння. Це відповідальність мешканців. Якщо ви тут живете, то будьте готові до того, що ваша власність — це не тільки ваше приватне помешкання, ваша квартира — це і ваш дім, і ваш під'їзд, і ваше подвір'я, і ваш будинок, і фактично кожна вулиця, кожна площа. Тому що якщо ви себе називаєте містянами, то будьте ласкаві, будьте свідомо відповідальними господарями».
Щоб берегти місто не тільки на словах, потрібні практичні кроки
— Як же берегти своє місто? — запитує моя співрозмовниця і сама ж пропонує відповідь: конкретними діями та відповідальним ставленням.
«Ми прибираємо в своєму під'їзді, ми не замінюємо вікна і двері автентичні дерев'яні на пластикові, ми можемо доглядати за своїм двором, це доступно навіть маленьким дітям: разом садити, поливати. Ці конкретні практичні кроки роблять місто більш затишним. І зрозуміло, що людям потрібно ці приклади показувати: взяти і відреставрувати, наприклад, старовинні двері».
Відреставровані двері на вулиці короля Данила, 1
Тож засновниця ініціативи не стала чекати, доки хтось прийде і прибере, а почала діяти. Це був 2016-й рік: «Я знайшла майстрів, почала шукати фінансування. Фактично в Україні ми були одними з першопрохідців. Нам не було в кого спитатися поради, перейняти чийсь досвід. Ми починали це все самі».
Найрезультативніша ініціатива країни: 10 років, півсотні дверей та стратегія, як закохати у Місто змалечку
Жовті, зелені, червоні, сині, дерев'яні та металеві, різьблені та вітражні: франківські двері дійсно зачаровують розмаїттям та красою. Кожні з них — витвір мистецтва, а всі вони разом створюють неповторну симфонію Міста. Це, як і вікна, і фасади будинків, — саме ті штрихи, котрі малюють портрет Міста, роблять його впізнаваним, тягнуть безкінечно блукати вулицями, милуючись красою, фотографувати, повертаттися сюди знову і знову.
За ці майже десять років ініціатива стала найрезультативнішою в Україні: відновлені понад 50 старовинних дверей, дерев'яних і металевих, причому не лише в Івано-Франківську. Це і Тернопільська область, і Луцьк, і Коломия, і в Черкасах дитяча музична школа. Реставрували двері Тростянецького краєзнавчого музею, розбомлені під час російського вторгнення — в Сумській області, вже на деокупованій території. Люди з інших міст почали приїздити, переймати досвід, щоб втілити його у своїх містах. Хто не мав майстрів — привозив двері на реставрацію: їх відновлюють у франківських слюсарних та ковальських майстернях, а тоді везуть і встановлюють на місце.
Важливий комплексний підхід: не тільки реставрація, а й популяризація
Щоб мати відчутний результат своєї праці, потрібно не просто робити, а розповідати про це людям. Тож за ці роки провели сотні екскурсій, в тому числі англійською, які відвідали тисячі людей: з Франківська, з різних куточків України, і місцеві, і ВПО, і туристи з-за кордону. Проводять також лекції для школярів і студентів, інтерактивні виставки на вулицях міста для людей різного віку.
Дуже гарно допомагає популяризувати своє місто сувенірна продукція. Пані Марія розповідає про втілення цієї ідеї: «Два роки тому, як чоловік повернувся з фронту, ми активно почали цим займатися, створили сайт для онлайн-продажу сувенірів на тему збереження спадщини. Це, власне, про те, щоб берегти себе, берегти природу, берегти нашу культуру, історію, ремесла, традиції, природу».
Пропонують різноманітні сувеніри на тему Карпат, українських звичаїв, етнічних напрямків: шкарпетки, горнятка, термоси, наліпки.
Автентичні ігри, книжки та мапа: для містян від 0 до 18+ років
Також створили багато цікавинок для дітей: абетка, настільна гра про архітектуру, розмальовка, карта. «Це для різного-різного віку дітей, починаючи від народження. Вже у пологовому можете малесеньку шкарпеточку дитинці надягти, — усміхається пані Марія. — Для малих дітей є гра з картками на розвиток уваги та пам'яті, для старших — розмальовка з інтерактивними завданнями. Хто вже вивчає букви, стане в пригоді Франківська абетка».
Франківська абетка
Марія Козакевич ділиться: цю стратегію для дітей придумала особисто.
«Зрозуміла, що дорослим людям, які приносять шкоду місту, від звичайних містян до забудовників, до чиновників, ніхто про місто не розповідав у дитинстві. Тому вони роблять ці кроки від неусвідомлення, байдужості або незнання. Щоб це попередити, треба виховувати свідомих розумних містян, які люблять своє місто, знають його. Коли ти любиш і знаєш, в тебе з'являється бажання фізично його берегти. Ті вчинки, які ти робиш в міському середовищі, як мінімум не мають шкодити місту, а як максимум бути корисними: для міста, для людей, які тут живуть. Це така маленька стратегія, як цього свідомого містянина з народження до 18 років виховувати. Це для батьків є підказкою, як розмовляти з дітьми про місто. Коли я була маленька, такої інформації не було, та тепер у батьків відмазки немає, — сміється моя співрозмовниця. — Ось є, прошу дуже, на будь-який вік порадник. Це мегаважлива штука, далекоглядна річ».
Занедбані двері чекають
Джерела коштів — самі жителі, підприємці, гранти
Запитую, як вдалося втілити задуми, адже самого завзяття мало, потрібні ще й кошти?
— Спочатку досліджувала сама, відкривала для себе. Ділилася фотографіями, цікавою інформацією з мешканцями. З'явилася група в фейсбуці, там збиралися всі однодумці, фанати міста, — згадує Марія Козакевич.
Поступово людей, натхненних ідеєю збереження міста, ставало все більше:
— Є в місті столярі, ковалі, майстри зі скління, я з ними всіма познайомилася, ми об'єдналися, маємо схожі цінності, дуже любимо місто, тому разом вже скільки років працюємо. Двоє столярів, з якими ми працювали, загинули у серпні 2022 року під Запоріжжям. Їх завжди згадую на кожній екскурсії з вдячністю, з пошаною.
Де брали кошти? За словами пані Марії, джерело реставрації — це мешканці, плюс підприємці, плюс є Urban Space 100, громадський ресторан, який надає гранти.
Urban Space 100
Це соціальне підприємство, засноване у 2014 році. Тоді зібрали 100 засновників-інвесторів, котрі вклали кошти у проєкт. Urban Space 100 скеровує 80% чистого прибутку на підтримку громадських проєктів у місті, а 20%, які залишаються, йде на оплату праці для співробітників. За роки діяльності гранти отримали сотні проєктів.
Міська влада недалекоглядна: знищує майбутнє
Цікавлюся, чи допомагає міська влада.
«Міська влада не допомагає. Коби не заважали. Міська влада у нас недалекоглядна, дозволяє багато пам'яток архітектури недобросовісним забудовникам знищувати, і цим самим нищить майбутнє міста. Місто — це не тільки чотири стіни і квартири, це — міський простір, наявність соціальної інфраструктури, музеїв, достатньо кількості шкіл, садочків, зелених зон, парків, басейнів, бібліотек. Якщо ці будівлі за 100 років все пережили, а тут приходить хтось, вирішує їх знести і побудувати 16-поверхівку, так крок за кроком ми знищимо архітектурне обличчя міста — те, яке люблять містяни, яким пишаються, на яке приїжджають туристи подивитися. Спадщину треба вміти грамотно, розумно монетизувати», — резюмує моя співрозмовниця.
Треба берегти спадщину міста, країни
Містяни: спочатку довелося багато пояснювати, тепер підтримують
Питаю, чи підтримують містяни.
Пані Марія відповідає, що так: більшість ставиться дуже позитивно. «Хтось поки що, можливо, не усвідомлює, але ми намагаємося позитивними прикладами переконувати. І це вдається: гуляючи містом, бачиш, що на кожній вулиці є багато врятованих дверей, естетично дуже привабливих. Біля них фотографуються містяни, туристи, весільні пари. Це модна штука в соцмережах: фоткатись біля дверей. Вони класні, кольорові, красиві. Здавалося би, банальна річ — фотографії, але вони теж допомагають популяризувати.
У нас є красиві, білі, розкішні двері. Там ледь не черга на вихідні стоїть з весільних пар, щоб фотографуватися».
Вулиця Івана Труша: тут одна з найулюбленіших фотозон
Містяни також підтримують ініціативу фінансово. «Щоправда, зараз із цим складніше: більшість ресурсу йде на досягнення перемоги: я, як дружина ветерана, це теж дуже добре розумію», — каже Марія.
Підтримка ЗСУ та ветеранів
Як соціальний ветеранський бізнес, ініціатива Франківська підтримує українське військо. Серед асортименту сувенірів є шкарпетки «Дякуємо, обіймаємо». Вони створені як оберіг спеціально для військових. Придбати можна за ціною 50 гривень, але не забирати собі, а залишити: вони накопичуються, і потім подарунки передають нашим захисникам-військовим. Другий вид шкарпеток — навпаки, дорожчі, усі кошти йдуть для 102-ї бригади на виготовлення дронів.
Для військових та ветеранів проводять багато екскурсій містом. Також відвідують шпиталь, бо захисники, котрі мають ампутації, не можуть прийти на екскурсію. «Наш обов'язок — допомагати і підтримувати і військо, і ветеранів, тих, хто вже демобілізований», — каже Марія.
Наша спадщина — то мегакрута штука
Пані Марія розповідає, що нині у багатьох містах вже діють подібні ініціативи: в Чернігові, Одесі, Коломиї, Харкові, Ужгороді, Києві. Звідти звертаються до першопрохідців-франківців за порадами. Хтось символічні сувеніри починає виготовляти, екскурсії проводити.
Своє місто варто берегти
Запитую: що порадите, щоб реалізувати щось подібне у своєму місті? «Головне — мати бажання, — стверджує пані Марія. — Коли ми починали, багато хто в це не вірив, прикладів позитивних не було. Люди не розуміли, що таке та реставрація, що від них хочуть.
«Навіть якщо вам не одразу все вдається, треба бути наполегливим і розуміти, що це мегакрута штука, — переконує Марія Козакевич. — Це збереження спадщини, яке має бути загальнодержавною стратегією. Ця фраза, що без минулого нема майбутнього, що треба берегти своє коріння, — це є правда, нам варто це нарешті усвідомити».
«Війна «допомагає», на жаль, — коли втрачаєш фізично красивезні будівлі, які формували історію міста, ще більше усвідомлюєш це. Є стерті міста і стерті села, які залишились лише на фотографіях і в пам'яті людей. Така людська природа: коли втрачаєш, лише тоді починаєш цінувати. Тому варто на цих сумних прикладах вчитися і швидше зрозуміти, що маємо берегти те, що є навколо нас. Людей, перш за все, і, звісно, будівлі, і спогади, бо це формує нас. Без цього ми не будемо, знати, хто ми, куди ми йдемо. Це допомагає самоідентифікуватися, дає величезну силу, бо за тобою стоять десятки поколінь, які робили мегакруті речі. І якщо ми не зможемо в гідному стані їх передати нащадкам, то гріш нам ціна».
«Люди на екскурсії, коли бачать колажі, двері до реставрації та після, дивуються, кажуть: це якась магія, мене феєю дверей починають називати. Але за цим стоїть величезна праця. Наполегливість, впертість, купа організаційних моментів, вміння об'єднати команду, знайти фінансування, дослідити, які ці двері були раніше, як вони виглядали, хто ними користувався, яка історія цього будинку».
«Усе в руках українців. Що швидше ми зрозуміємо, наскільки в нас крута спадщина і яка велика честь нам нести далі це для наступних поколінь і не розривати цю історичну тяглість, цю історичну нитку, то краще будуть виглядати наші міста».
Живете чи працюєте в старовинній будівлі? Знайомтесь зі своїми сусідами, дізнавайтеся про історію цієї будівлі, складайте якийсь алгоритм чи маленький план дій, — радить засновниця франківської ініціативи.
Справа не в дверях: кожне Місто має щось особливе
А якщо у місті немає старовинних дверей? Приміром у Первомайську це велика рідкість: згадати можна хіба що дубові двері садиби Гана, котрим понад сто років.
«Справа не в дверях, — каже пані Марія. — У Франківську вдалося з дверима. В інших історичних містах вони теж є, і теж їх треба реставрувати. Але мешканці кожного міста мають розуміти, чим ваше місто чи село особливе. Яка його фішка, яким може бути бренд міста. Сувенірна продукція не з'являється просто так: кожна має якусь тематику, історію, яку ми хочемо людям донести».
Тут є над чим попрацювати реставраторам
Тож тим, хто хоче розвивати бренд свого міста, порада: дослідити своє місто: що є особливого? Робити це своїми символами і про це дуже багато говорити. Не варто ображатися, що містяни не знають, не цікавляться, туристи приїжджають, і їм нема що розповісти.
Досліджувати, знаходити однодумців, давати знання та закохувати в місто
«Тому найперше — це є дослідження і вивчення, — наголошує натхненниця франківської ініціативи. — Далі — знаходити однодумців. Це можуть бути історики, музейники, краєзнавці.. Далі — шукати людей, які працюють з візуальним контентом: художники, ілюстратори, фотографи. Ті, які можуть класно пофотографувати якісь цікаві елементи. Ліпнину, красиву плитку, будівлю, щоб листівки зробити, це найдешевше. Їх можна в музеї продавати чи рекламувати на екскурсіях. А кошти від продажу направляти на створення, наприклад, виставки для подальшої популяризації. Історики-краєзнавці допоможуть вивчити. Фотографи-ілюстратори допомагають красиво візуалізувати. Хто вміє гарно балакати, беріть його за гіда-екскурсовода. Міська влада, якщо вони більш-менш якісь адекватні, але самі не можуть придумати, то підкидайте їм ідеї. Вони теж захочуть прийти попіаритися».
«Як людина може любити те, що вона не знає? А як вона може то берегти, якщо вона не бачить у тому ніякої цінності, ніякого змісту? Тому, власне, людям треба дати: А — знання, Б — ці сантименти, закохати їх в своє місто. А далі, повірте, їм захочеться берегти».
Насправді, це не лише про двері. Це про любов до свого міста, дбайливе ставлення до простору, де живеш, наповнення його красою і сенсами. Тоді почуваються комфортно і цікаво усі: місцеві жителі й гості, туристи, яких приваблює впізнаваний і яскравий бренд міста. Пишіть у коментарях: як вважаєте, чим особливий Первомайськ?
Раніше ми писали про історичні будівлі Первомайська, а також про те, як у місті починають розглядати формування локального бренду.
