Історія будівлі на Грушевського у Первомайську, біля входу у міський парк, нараховує понад 110 років. Що тут було-перебуло за понад століття, у чому її цінність для міста, в якому стані будівля зараз та чи зберігається під час поточного ремонту архітектурна автентичність будівлі, розбирався Гард.City.
Для зручності пропонуємо інтерактивний зміст статті.
- Історія будівлі: коментар місцевого краєзнавця Сергія Шевченка
- Сьогодення будівлі: із 2000-х і дотепер
- Про аварію та дослідження «Миколаївагропроєкт»
- Чому проєкт реконструкції не був реалізований повністю
- 2023 рік: триває ремонт фасаду будівлі
- Із серпня 2022 року будівля є об'єктом культурної спадщини: коментар начальниці управління культури Наталії Олішевської
- Коментує архітектор, містобудівник Ігор Юрчак: аналітична записка
- Чи відповідає поточний ремонт статусу пам'ятки: коментар архітектора
- Як у майбутньому зберегти архітектурну автентичність будівлі
Детальний екскурс в історію будівлі від первомайського краєзнавця
У 2020 році краєзнавець Сергій Шевченко опублікував у групі «Первомайщина у світлинах, документах і спогадах» дослідження, присвячене історії будівлі, під назвою «Історія одного дому».
«У 1909 році в Голті на приватні пожертвування, зібрані зубною лікаркою Терезою Гершівною Марголіс, було збудоване і відкрите приватне єврейське 5-класне училище для дівчат.
Будівництво. 1909 рікФото: «Первомайщина у світлинах, документах і спогадах»
У вирі революційних подій і громадянської війни цю будівлю використовували у військових цілях чергові окупанти міста (чи то білі, чи то червоні). Зрештою, після остаточного встановлення радянської влади, тут містились радянські державні органи, а з 1923 року — Одеський губернський суд по Першомайській окрузі. Після скасування Одеської губернії з 1 серпня 1925 року — Первомайський округовий суд.
У 1929 році з Добровеличківки до Первомайська був переведений педагогічний технікум, і ця будівля була віддана йому. Згодом технікум трансформувався у педагогічне училище, а у 1940 році — в Первомайський державний учительський інститут. Інститут мав мовно-літературний і фізико-математичний факультети, а також заочне відділення. Проіснував інститут лише 1 рік.
З початком німецько-радянської війни, у липні 1941 року в цій будівлі містився штаб 18-ї армії Південного фронту (командарм — генерал-лейтенант А. К. Смирнов), яка вела оборонні бої за місто.
Після відновлення радянської влади у 1944 році заклад відновив свою роботу, знову як педагогічне училище. Після 1955 року тут містився міський Палац піонерів, а нині — Дитячо-юнацький центр національного відродження».
Вигляд будівлі у серпні 2021 року
Двохтисячні роки: сьогодення будівлі
У 2016 році будівля була підтоплена внаслідок аварії на водопроводі. У тому ж році ТОВ «ПВІ Миколаївагропроєкт» провело дослідження технічного стану будівлі та розробило проєкт її реконструкції, — зазначають у відповіді із міськвиконкому, надісланий на запит редакції.
Також у відповіді повідомляють, що будівля не визнана аварійною та перебуває у стані, придатному для експлуатації, за умови виконання ремонтних робіт. Із 2010 по 2023 роки на капітальний ремонт кошти не витрачалися; протягом цих років провели декілька поточних ремонтів:
- 2016 рік — 29 тис. 806 грн — ремонт внутрішньої системи опалення;
- 2017 рік — 169 тис. 378 грн — поточний ремонт арочних прорізів;
- 2022 рік — 49 тис. 900 грн — поточний ремонт даху;
- 2023 рік — 183 тис. 919 грн — заміна вікон.
Коментує Олександр Бойко, директор Первомайського ДЮЦНВ:
— До 2004 року протікав дах через поганий шифер. У 2004 році якраз були вибори, ми звернулися до тих, тих і тих (кандидатів, — авт.), нам перекрили дах за рахунок бюджетних коштів. За рахунок спонсорської допомоги замінили теплотрасу: були часті пориви. Хоча згодом вона виявилася непотрібною у зв’язку із відключенням котельні. Потім щороку поточний ремонт. Ми така організація, яка кошти за навчання дітей не бере. Тому доводиться вишукувати можливості заробляти кошти, бо спонсори теж у черзі не стоять. Цих коштів вистачало на поточний ремонт: фарбування підлог, електрика, тощо.
Про аварію, дослідження фахівців та проєкт реконструкції
У 2016 сталася така пригода, — продовжує розповідь Олександр Бойко. — Приходжу на роботу і перше, що бачу на сходах першого поверху, — стіна просто відійшла вниз, зненацька. Хоча потріскування були й раніше. Ми якось не звертали уваги. Справа в тому, що у нас підземний перехід поруч. КАМаз проїздить, і вся будівля трясеться. Ми до цього звикли. Потріскування були несильні.
Увечері телефонує мені охоронець і каже: щось не те, тріщить. Усі вийшли, тихо, і він став чути все це. Почало сильно тріщати. Приїжджаю ввечері і перше, що я бачу, — це стіна на сходах. Ота стіна несуча, вона повністю пішла в той бік, перестали відкриватися-закриватися двері. У деяких місцях полопалися. Ми не могли зрозуміти, що відбувається. Я пішов у прийомний вузол, де лічильники, біля нього люк, в якому крани. Коли подивився у люк, не те що не побачив тих кранів. Цей колодязь, а він глибиною майже у мій зріст, — увесь був заповнений водою. І вона прибувала, та вода. Перша думка — прорвало тепломережу. Зв’язуюся із начальником котельні, — каже: все перекрите, не може бути.
У 2016 році на цій стіні були тріщини внаслідок аварії
Коли я вийшов на вулицю, то тріщину у стіні було із вулиці вже видно. Я доповів начальнику служби охорони при управлінні освіти, він теж приїхав. Я звернувся до начальника водоканалу. Він відреагував: прислав машину, яка викачувала воду. Водій зробив три ходки, викачав і вивіз три бочки води, а тоді сказав — не встигаю. Тоді ми ухвалили рішення телефонувати в МНС. Вони відреагували, прислали хлопців із помпою. Вони викачували воду. Подивилися, у підземному переході по коліна води теж. Цілу ніч ми качали воду, помпи не встигали качати, бо вода прибувала.
Уже на ранок дали команду повністю вимкнути центр міста від водопостачання. Перестала вода прибувати. Довго шукали, у чому проблема. Аж на вечір наступного дня з’ясували, що біля «Орбіти» стався прорив водогону, який проходив у 50 сантиметрах від ковшів тепломережі. І тепломережа набралася води. Вона собі спускалася, ця водичка, у нас нижча точка, гарно вона сюди йшла. Знайшли цю проблему, ліквідували. Наступного дня звернувся до заступника мера. За годину біля нас вже стояла велика бетономішалка. Я викликав хлопців, і ми відрами носили бетон. Повністю залили бетоном ту нішу, де була тепломережа, бо ми вже не користувалися центральним опаленням, у нас було своє.
Пан Олександр пригадує, як почав писати звернення щодо стану будівлі. Адже двері підтесали, а власне будівлю потрібно було ремонтувати. Звісно, тріщини зашпаклювали, поставили «маячки», стіна припинила зсуватися. Наслідки аварії ліквідували силами викладачів, що на той час працювали у будівлі. Десь через місяць пошуки рішення призвели до результату. Управління освіти заключило договір із інститутом «Миколаївагропроєкт». Вони прислали експертів, ті брали зразки ґрунту: під будівлею, коло будівлі. Довго, з півроку все вивчали. У результаті винесли вердикт про капітальний ремонт.
— На сьогодні немає ні каналізації, ні вбиральні у будівлі. Це дуже незручно, особливо для дітей. Я вивчав це питання. Ми не можемо підключитися до мережі через підземний перехід. Найближче місце для підключення біля магазину «Копійка». Але це рух уверх, для цього треба ставити напірну станцію для викачування. Це все і не тільки було заплановане у проєкті капітального ремонту. Цей проєкт коштував десь до 20 мільйонів гривень на той час.
У 2016 році зробили ремонт арок всередині приміщення
— Ці три арки ми зашпаклювали, але вони постійно тріскалися. Вони були найкритичніші, бо на них йшло усе навантаження, — говорить Олександр Бойко.
Арка всередині будівлі
Взагалі наша будівля має м’яке перекриття. Що це означає? У нас немає жодної залізобетонної плити. Будівля збудована у 1909 році, який залізобетон? Тоді його просто не було. Що таке м’яке перекриття? Для них використовувалося дерево, різні з’єднання. Тому на тих арках фактично трималося. І у 2016 році управління освіти заключило договір із підрядником. Взяли відрізок з того плану капітального ремонту і так, як там написано, зробили дуже гарний ремонт арок.
Поставили в арки швелери, повністю обмотали металом, позварювали, поукріплювали. На сьогодні руху по арках взагалі немає. Усі три арки були дуже міцно укріплені. Наступна бригада провела оздоблювальні роботи, зашпаклювали.
У 2023 році розпочався ремонт фасаду будівлі
— У 2023 році, незважаючи на важку ситуацію в країні, нам почали ремонтувати фасад. Поміняли вікна, фарбуватимуть фасад, будуть підсвітку ставити. Поміняли батареї опалення у класах. В актовому залі ми робимо сцену. Тож краса буде. Ходжу до меценатів, шукаю можливості, щоби викласти тротуарну плитку. Потрібно 220 квадратних метрів. Ті працівники, що роблять фасад, якраз її застелили б, але не вистачає коштів на плитку.
На питання, якого кольору буде підсвітка та фасад, пан Олександр відповідає, що фасад пофарбують у такий самий колір, якого він і був раніше: цегляний, а підсвітка буде жовто-синьою, у кольорах Прапора України.
— Дуже великою проблемою є укриття. Наші діти приютились коло тої школи, коло тої, хоча є таке гарне приміщення. Чому? Бо нема укриття. Є домовленість щодо приміщення по вул. Толстого, 10, десь двісті метрів від нас. Але ремонт затягується. За словами директора ОСББ, причиною є те, що частина цього підвального приміщення зайнята людськими коморами. Ми сподіваємося, що проблема із укриттям вирішиться. Але найкращий вихід з цієї ситуації — закінчиться війна, і ми повернемося у наше приміщення.
— Чому не був повністю реалізований план, запропонований фахівцями із Миколаєва? Чи він наразі вже не актуальний?
— Він актуальний навіть на сьогоднішній день, якщо його зараз взяти в роботу. Єдине, що ціни на будматеріали збільшилися. Але, як завжди, на це банально немає коштів.
У 2023-му ремонтують фасад
Про дев’ятку із напису «1909»
— Я прийшов сюди у 2000 році, — продовжує розповідь пан Олександр. — Коли із будівлі зірвало піддашок, я попросив машину-«вишку», чіпляв піддашок і заодно власноруч зробив ту дев’ятку. Там було «190...», а дев’ятка зруйнувалася, повністю сама цифра розвалилася. Я просто наростив квадрат з цементу, а потім ножиком зайве вичистив. І вона збереглася досі: тоді був 2000-й рік, а зараз уже 2023-й. Тож цій дев’ятці виповниться 23 роки.
2023 рік: будівля занесена до переліку об’єктів культурної спадщини Миколаївщини
Тим часом, у серпні 2022 року будівля набула статусу «щойно виявленого об’єкту» культурної спадщини. Про це йдеться у листі з виконкому:
«Відповідно до Розпорядження начальника Миколаївської обласної військової адміністрації від 10.08.2022 № 282-р «Про занесення об’єктів культурної спадщини до 'Переліку об’єктів культурної спадщини» адміністративний будинок за адресою: вул. Грушевського, 10, занесений до Переліку об’єктів культурної спадщини Миколаївської області як щойно виявлений об’єкт за видом «об’єкти архітектури».
Коментує Наталія Олішевська, начальниця управління культури, національностей, релігії, молоді та спорту Первомайської міської ради
— Розповім про будівлю ДЮЦНВ, який ми шлях пройшли. У 2010 році по управлінню культури був виданий мною наказ, і ця будівля була внесена до переліку, як щойно виявлена пам’ятка. Тому, щоби будь-який об’єкт став пам’яткою, передує певна робота: наукові дослідження. Об’єкт, як і людина, повинен мати документ. Цьому передує висновок. Ми повинні запросити людей, які мають освіту, які мають вчений ступінь, вони проводять дослідження.
У 2016-му вийшов наказ Миколаївської ОДА «Про внесення змін до переліку об’єктів культурної спадщини». А у серпні 2022-го — Розпорядження Миколаївської ОВА «Про занесення об’єктів культурної спадщини до Переліку об’єктів культурної спадщини».
— І зараз, у 2023-му, ми бачимо, що, розпорядженням голови ОВА вона вже має статус об’єкта культурної спадщини. Тобто це досить довга процедура, але ми її виконуємо. Я дуже вдячна обласному управлінню культури, військовій адміністрації, що зараз, у такий час, коли війна, вони все ж таки відстоюють ці питання, що ці питання важливі для них також. Ми подавали звернення не тільки щодо цієї будівлі. Також до переліку внесений маєток на вулиці Київській.
Пані Наталія пояснює, чому минуло так багато часу до того, як будівлю занесли до переліку:
— Це не так просто. Займатися цим повинна людина, яка має право це описати. Свого часу із цими документами працював Сергій Іванов (Миколаївська обласна організація українського товариства охорони пам'яток історії та культури, — прим. авт.). Ми його запросили, він приїхав у місто, він має статус від Міністерства культури. На цей об’єкт є паспорт та облікова картка.
Є охоронний договір, який ми уклали. Окрім того, що має бути облікова документація, — ми обов’язково укладаємо охоронні договори. Власник бере на себе зобов’язання утримувати цю пам’ятку в належному стані, узгоджувати роботи, які відбуваються, у цьому об’єкті культурної спадщини, самовільно не змінювати зовнішній вигляд чи внутрішні конструкції. А орган охорони культурної спадщини бере на себе зобов’язання контролювати, а в разі порушення законодавства звертатися у прокуратуру та у правоохоронні органи, по цих питаннях прокуратура перевіряє.
Об’єкти культурної спадщини і ті, що щойно виявлені, — їх можна і потрібно ремонтувати, мають нести відповідальність власники, які користуються цими об’єктами. Зараз по ДЮЦНВ активно ведуться ремонтні роботи. Обличчя цієї будівлі оновиться, хоча вони зберігають і колір, і ліплення біля вікон.
Мають зберігатися і колір, і архітектурні елементи
Пам’ятки можуть бути щойно виявлені, а можуть вже бути об’єктом культурної спадщини. Але однак, якщо ми бачимо їх, як щойно виявлені, як-от ця будівля, — вони вже перебувають під охороною держави. Вона може не мати ще статусу пам’ятки, але, як щойно виявлений об’єкт, вже під охороною держави, затверджена колегією в Миколаєві та подана в переліках до Міністерства культури.
— Що потрібно, щоби будівля, яка має статус щойно виявленого об’єкту, набула статусу пам’ятки?
— Такі об’єкти проходять певну процедуру в Міністерстві культури.
— Що дає будівлі статус об’єкта культурної спадщини? От вона не була ним, а тепер стала, які в цьому переваги?
— По-перше, ніхто вже її не зробить іншою. Це дуже важливо для архітектурного середовища будь-якого міста. Щось зноситься, все змінюється. Можливо, ви спостерігали, що відбувається із подібними об’єктами — наприклад, одну половину будівлі змінюють. Тож, по-перше, це — захист. Ми захищаємо її саме як об’єкт культурної спадщини.
Друге — вони повинні, при нормальній ситуації, інакше фінансуватися: мають вкладатися кошти на ремонт, на реставраційні роботи.
І найголовніше — це дуже престижно, що вона має таке значення. У нашому місті є два об’єкти культурної спадщини національного значення: Свято-Покровська церква і дзвіниця. Вона мають свої номери, занесені у реєстр.
Ми цим пишаємося. Тому, коли ми вносимо ці пам’ятки, пробуємо щось зробити для цього, я впевнена, що через певний час ці будівлі залишаться. Тому що дуже привабливе місце — центр міста, ми не знаємо, що через кілька років буде задумано побудувати. Тому описуємо ті історичні об’єкти, які бачимо, у міру того, як можемо, тому що мають бути обов’язково висновки і дослідження людей, які мають відповідну освіту. А у нас дуже давно немає фахівця із культурної спадщини.
Дуже цікаво також, що наше місто, відповідно до Постанови Кабінету міністрів України, внесене до переліку історичних та населених пунктів України. Це для міста дуже важливо.
Історична будівля є важливою для міста
Будівля має унікальні архітектурні деталі, що потребують реставрації та відновлення
Журналісти звернулися за коментарем щодо будівлі до фахівця. Аналітичну записку щодо будівлі надав архітектор, містобудівник Ігор Юрчак.
У цієї будівлі є три аспекти сприйняття, — зазначив архітектор:
- як будівлі, що формує простір;
- як об'єкту культурної спадщини в загальноміській структурі історичних об'єктів;
- як окремий об'єкт культурної спадщини, який потребує ревіталізації.
Аналітична записка
- Пам’ятка місцевого значення, адміністративна будівля.
- Миколаївська обл., м. Первомайськ, Грушевського, 10.
Об’єкт культурної спадщини, розташований у місті Первомайськ, Миколаївської області по вул. Грушевського, 10, є пам’яткою місцевого значення другої половини ХІХ століття і одним з акцентів, що формують простір правобережної частини центру міста, при в’їзді з північних напрямків, фланкуючи розширення вулиці Грушевського, що в цій частині міста підсилено розташуванням адміністративної будівлі міської ради та центральним проходом у Парк Дружби народів.
Відповідно, функціональне призначення цього простору можна трактувати, як поліфункціональне, що поєднує адміністративну функцію та загальноміський громадський простір. Це є основними позиціями щодо формування зовнішнього середовища міста в цій частині і відповідних вимог до оточення та до благоустрою.
Будівля має унікальні, автентичні членування та архітектурні деталі, що потребують негайної реставрації та відновлення. Це і цегляні архітектурні деталі, і членування вікон, і відновлення його загального колористичного рішення.
Початково, будівля не мала балкону з його підпорами на другому поверсі і, відтак центральна п’ятивіконна частина головного фасаду сприймалася цілісною. Вона не дробилася на окремі частини. Тому не було вздовж фасаду водостічних труб, як додаткових вертикальних елементів членування. Також, початково, міжповерховий карниз, з однією ритмічною лінією, об’єднував загальну композицію фасаду. Це рішення було найбільш прийнятним для загальної концепції будівлі і надавало їй свого неповторного колориту. Загальну архітектурну композицію фасаду підтримували кутові навершя, що фланкували центральну частину фасаду, які слід також відновити.
Неприпустимим є заміна автентичного дерев’яного членування вікон на металопластикові аналоги з випадковим членуванням. Це руйнує загальну архітектурну композицію будівлі і вносить дисгармонійність до сприйняття будівлі в цілому.
Слід зауважити також, що облаштування додаткового входу з лівої сторони головного фасаду є сумнівним з точки зору автентики будівлі.
Окремого дослідження потребує внутрішнє планування будівлі і більш пізні прибудови.
«Ми починаємо розмову про історичну спадщину міста, але ми її не завершуємо»: архітектор про минуле, теперішнє і майбутнє будівлі на Грушевського, 10
Коментує Ігор Юрчак, архітектор, містобудівник:
— Я проникся цією будівлею, вона дуже цікава не тільки з точки зору власне архітектури, а також із точки зору її розташування у місті. Це може бути візитівка в’їзду у правобережну частину міста.
І може бути ще «смачнішою» на контрасті із сучасною будівлею виконкому навпроти. Будь-яка пам’ятка має оточення. Тому я, як архітектор і містобудівник, одразу почав говорити про оточення цієї пам’ятки. Про те, як вона сприймається, а потім вже про саму пам’ятку і архітектурні елементи. Я гадаю, що парк є для міста досить значущим, і тому сформувати тут вхідну зону, навпроти входу у міськвиконком, це було б просто супер. І тут ця будівля заграє.
Вона формує простір: там і парк поруч, і адміністративна споруда. Поруч із будівлею головний вхід в парк, але парк ніяк не акцентований, не видно, що там вхід в парк, тільки маленький фонтанчик. Ця територія «порізана» підпорними стінками, і підземний перехід зі своєю стінкою ріже простір. Як на мене, варто зробити невелику пропозицію із благоустрою цієї площі, зрозуміти зонування цієї території: яке мощення, які малі архітектурні форми, яке додаткове озеленення там може бути.
— Щодо ремонту, який зараз роблять. Статус пам’ятки передбачає, що зовнішній вигляд будівлі не має змінюватися. Чи доречне в цьому контексті встановлення металопластикових вікон?
— Статус пам’ятки якраз і формулює ставлення до таких будівель. Там ні в якому разі не можна металопластикові вікна ставити.
Якщо його знищили, поставили металопластик, це вже всупереч статусу пам’ятки. Треба однозначно говорити про те, щоб відновити саме розрізку вікон таку, як була історично. Це найголовніше. Те, що я писав про балкон і про вхід, це додаткові речі, а найголовніше — не знаю, наскільки це реально зараз, бо на заміну вікон витратили гроші, — відновити історичний розріз вікон.
Необхідно відновити історичний розріз вікон. Із торця будівлі збереглося автентичне вікно
— Але ж чи реально взагалі повернути у той стан, що був, адже нові вікна щойно вставлені, і дійсно, витратили кошти?
— Це той випадок, коли хотіли зробити добру справу, але натомість руйнують пам’яткооборонні постулати, нищать статус пам’ятки. Не можна так робити. Якщо вже робити, то не аби «щоб було», а так, як воно мало б бути в статусі будівлі як пам’ятки. Це одна із таких цікавих споруд, якою не варто було б нехтувати.
Також фахівець звертає увагу на те, що елементи на фасаді не мають бути заштукатурені, аргументуючи це тим, що історично це, ймовірно, була «жива цегла», яка має залишитися живою цеглою. Розглядаючи старі фото, можна побачити, як змінювалася будівля протягом років.
Фото із ювілейного випускного альбому педагогічного училища 1948 рокуФото: «Первомайщина у світлинах, документах і спогадах»
«На фото 1948 року завершення на даху — є, а водостічних труб посередині фасаду — немає, — зазначає архітектор. — Нині з’явилися додаткові підпорки під балконом (на фото 1948 року підпорок дві, на сучасному — вже чотири, — прим. авт). Обвалюється? Треба закріпити балкою, а не ставити ще одну колону. Зараз є якийсь додатковий вхід з лівого боку, у 1948-му його теж не було. Над входом, дивіться, яке завершення — арочне, а зараз воно колонами закрите».
Такий вигляд має вхід нині
— Кожен період в історії міста залишає свій слід, — стверджує пан Ігор, — і до того сліду, який залишився із ХІХ — початку ХХ століття у цьому місті, треба ставитися певним чином, зберігати будівлю, а не так, як у нас повелося — прибудови, надбудови, вікна, балкони, водостічні труби...
З'явилися водостічні труби посередині фасаду
Міняється архітектурний образ будівлі, і виникає сумнів: чи не залишилася ця будівля як пам’ять, а не як пам’ятка. Можна дуже багато говорити і сперечатися про це.
Якщо ми хочемо мати якийсь історичний спадок, має бути відповідне ставлення до цієї спадщини. Так, зараз воєнний час, ми можемо робити те, що можемо. Але на майбутнє ми залишаємо за собою необхідність повернутися до цих питань. Адже на цьому формується ментальність людей, котрі щодня це бачать. Вони бачать пам’ятку архітектури, бачать ставлення до цієї пам’ятки. Це дуже серйозна тема.
Така будівля має цінність для міста. Це питання, до якого неодмінно треба повернутися у майбутньому. Починаючи від вікон, також звернути увагу на вхід, водостічні труби, і прибудови, і загальний технічний стан.
Як зберегти автентичність будівлі?
Який можна зробити підсумок з цієї довгої історії однієї із найстаріших та найкрасивіших будівель міста (яких у нас не так вже й багато)? В останні роки, попри значну загрозу через аварію у 2016-му, власне будівлю вдалося зберегти завдяки зусиллям колективів тих навчальних закладів, які розташовані там (на 2016 це був не тільки ДЮЦНВ, але й ЦНТТУМ, який у 2022 переїхав в інше приміщення).
Далі, завдяки зверненням Упраління культури та розумінню проблеми Миколаївською ОВА, трохи понад рік тому будівля отримала статус пам'ятки та перебуває під охороною держави.
Автентичність будівлі необхідно зберегти
Це дуже добре, проте, попри ремонт, який триває наразі, цій пам'ятці усе ще загрожує втрата автентичності, про яку попереджає фахівець з архітектури. Будівля, що має статус об’єкта культурного спадщини, потребує не лише ремонту, а майбутньої реставрації, яка дозволить зберегти її самобутність, гармонію та красу.
- Підписуйтесь на нас у Telegram: канал Гард.City або Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
