Коли на сторінках ЗМІ вперше побачили абревіатуру НУШ, більшість батьків поставилася до неї досить скептично — мовляв, знову щось нове вигадали. Проте, коли більш детальна інформація щодо НУШ «пішла у народ», ставлення потеплішало — батьки з цікавістю почали спостерігати за змінами.
Редакція Гард.City поспілкувалася з батьками учнів молодших класів і дізналася їхню думку.
Марина, вважає, що позитив обов’язково буде — справа лише почалася
— Дитина у першому класі, дуже вірили, що «домашки» не буде. А нам пишуть «рекомендовано». І перелік, що рекомендовано. А рекомендоване потім дуже питають. Старший у четвертому класі, сподівалися, що на канікули нічого не задаватимуть. Були завдання, і просидів малий два дні над уроками. Проте, маю надію, що це все — «по інерції». Чекаю, що діти почнуть любити школу. От я навчалася у сільській школі, але ми її любили. Якось було затишно, спокійно. Не було гонитви за оцінками. Мабуть, чекаю, що діти будуть іти до школи із радістю.
Олексій, досі не може зрозуміти, навіщо була «ота клоунада із зеленою ручкою»
— Справа ж не в тому, чим написано, а в тому, що написано. Маємо навчити дитину, що помилятися можна та потрібно, що помилка — це нормально. А як їй навчитися спокійно реагувати на помилки, якщо написано у досить таки кривдній формі? І нехай що хочуть собі пишуть, мовляв батьки такі-сякі — принаймні, я зараз знаю, що можу звернутися, коли мою дитини принижують, до відповідних органів. Та й взагалі у нас із малою проблема вирішилася переводом до іншого класу та молодої вчительки. Мені байдуже, як швидко мала осягне читання, ще ніхто не пішов зі школи, не вміючи читати. Але те, що ту вчительку малі обліплюють кожної перерви, для мене — головний показник. Можливо, вона й не має досвіду у 20 років, але вона вміє любити дітей. І вона вміє побудувати відносини у класі так, що у нас немає знущань! Знаєте, як я боявся, що мала в окулярах? За рік ніхто жодного слова не сказав! Вважаю, що НУШ — це жорсткий психологічний відбір та насамперед учителі, які люблять дітей. Бо жодне перетворення неможливе, якщо класом керує людина, яка сприймає малечу як «найгірший клас у школі або стадо бовдурів» — те, що колись слухав від учителя я сам.
Наталя, не підтримує нововведення
— Як так, що оцінки тепер знати не будуть? У мене малий такий, що зайвого не збовкне, і я не знатиму, що там він отримав. А так сусідська дівчинка із ним в одному класі і тому вона каже, що там те казали, там те. І має дитина рівнятися на відмінників. Знати, що ось Сашко відповів краще за мене — йому поставили 12. Оце нововведення, сподіваюся, з’явиться іще нескоро. Навіщо ота оцінка 12, як її взагалі не ставлять? Робіть вже 11-бальну систему, як воно є. Це як у радянській школі одиниця — вона десь там існувала, але нею не користувалися.
Володимир, вважає найбільш сумнівним моментом розподіл завдань по рівням
— Знаєте, як це працює? Учитель задає моєму сину завдання, що відповідають рівню «задовільно». І навіть якщо він вирішить все вірно, отримає свою сімку. Тобто це — зайвий інструмент, що виключає бажання працювати. От мовляв навіщо мені «паритися», так чи інакше сімку вліплять. Наступного року маємо перейти до школи, де буде 11 клас, то мені заздалегідь моторошно — якщо і там таке ставлення? Бо у старших класах так неважко «регулювати» середній бал, викликаючи того чи іншого учня лише на певний рівень. А ось племінниця пішла у другий клас, то їм дуже подобається. Батьки жалкують, що у них не було такого. Дитина у перший рік навчання удома тільки вчила віршики, ну бо то їй подобалося, а її перший клас не перетворився для батьків на страшний спогад (моя дружина й досі сахається, як згадує).
Кирило, відвів до першого класу донечку
— Моторошно, звісно. Проте, нам розповіли, що зараз у школі не буде тих жахів, які ми згадуємо і досі. Приємно, що перший клас буде без домашніх завдань. А от систему роботи у класі я не дуже зрозумів, певно, маю іще розпитати дитину. Як я зрозумів, відійшли від жорсткої системи сидіння за партою до дванадцятої години, для маленької дитини це важко. Пообіцяли, що уроки проходитимуть у формі спілкування, це було б непогано. Тому у мене очікування позитивні, дуже приємне враження склала вчителька, яка одразу якось згуртувала малих коло себе. Сподіваємося на краще!
Олена, сподівається, що будуть дотримуватися вимоги щодо навантаження
— Нам обіцяють школу, яку можна любити. А я наводжу приклад ресторану. От привели вас до ресторану та щодня смачно нагодували — вам подобається. А тепер вас приводять щодня о 8, та до 16 ви маєте їсти багато-багато та без перерви, а удома доїдати. Розумієте, про що я? Всі обіцянки щодо навантаження мають ретельно перевірятися. У мене донька перейшла до 10 класу. Того року було кілька днів, що вона спала по дві години. Вночі готувалася до уроків. Не тому, що гуляла чи байдикувала — не встигала. Приходила, обідала хутенько, годину відпочивала — і майже до ранку. Так не має бути. Це ж діти! Це не машини, у які вантажаться знання, аж поки колеса витримують. Я дуже сподіваюся, що анонсовані обмеження у навантаженні будуть впроваджені. Бо того року про це були тільки пусті слова, а на справах. Бо кожний учитель ставав у позицію: «Не знаю, хто там вам що задав, ви маєте зробити».
