Загадкове Чорне Озеро, де, подейкують, водилися здоровецькі соми; таємничі залізні кілочки у скелі, до яких колись припинали човни; майже ідеально круглі заглиблення в гранітних каменях, створені природою... Усе це — неподалік Міста, поблизу мальовничого села Грушівка. Сьогодні запрошуємо вас у захопливу мандрівку вихідного дня, яку поєднаємо із невеличким краєзнавчим дослідженням.
За ідею мандрівки авторка статті дякує краєзнавиці Тетяні Хмарі. За цікаві розповіді — краєзнавцю Володимиру Войтенку та грушівчанину Олександру Вітенку.
Стежками Вінграновського у пошуках таємниць
Тетяна Хмара надіслала журналістці фото сторінки з альманаху «Артхаб Вінграновський», де зібрані спогади людей, котрі знали Миколу Степановича. На цих сторінках про подорожі Первомайщиною з письменником розповів Володимир Войтенко. Зокрема, у спогадах йшлося про те, як разом із Вінграновським оглядали природні історичні пам'ятки: скелю Турецький стіл та залізні кілочки у скелі, призначені для прив'язування козацьких човнів у невеликій затоці. Ця скеля є символом Буго-Гардівської паланки, а кілочки у скелі можна побачити й досі.
Сторінка з альманаху Артхаб ВінграновськийФото: Артхаб Вінграновский 2022
Звісно, після прочитання цієї інформації теж захотілося побачити ті кілочки на власні очі! Тож найближчої неділі вирушили в Грушівку, щоб розшукати їх, а заразом і відпочити від шаленого темпу буднів серед бузьких скель. Вони ж є місцем сили не тільки для місцевих, але й охоче діляться енергією та натхненням з усіма, хто відвідує ці місця.
Чорне Озеро
Спускаємося від Дубровки униз ґрунтовою дорогою. Десь тут, неподалік Грушівки, за словами краєзнавця пана Володимира, росте 200-річна груша. А унизу дорога впирається в затоку, яку звуть Чорним Озером. Це улюблена місцина туристів, які часто влаштовують квести і змагання саме тут.
На скелях, нагрітих сонцем, ростуть лишайники, трава, а ось і ендемік Бузького Гарду: гвоздика бузька. Ці бузково-рожеві гвоздички ростуть тільки у Гарді.
Спочатку дослідниці дещо промахнулися і залізли по скелях трошки далі, ніж треба.
Але це було на краще, адже у маленькій бухточці відкрилися такі гарні краєвиди, що хотілося спочатку фотографувати все довкола, а потім сісти на траву, прихилитися спиною до теплої скелі і так сидіти, спостерігаючи хмари й забувши про все на світі.
Хмари
Ці камені не знають, що таке метушня, їм невідомі тривоги й турботи: вони дрімають на сонці, як і мільйони років тому. Варто торкнутися такої скелі — і тобі начебто передається частка того спокою і сили, що схована у бузьких берегах.
Сріблиться вода, і срібляться дерева
А ріка незмовчно шумить у порогах. Вода сріблиться, і срібляться дерева на краєчку острова. Цей невеликий острів нижче порогу Інтеграл (як його звуть рафтери), має дві назви: острів козака Мамая і острів Конвалій (бо там багато цих квітів). Багато тутешніх топонімів, каже краєзнавець, мають по дві або й більше назви: справжні та вигадані туристами. Приміром, Компанійський острів називають ще Кінським, бо туристи бачили, як там паслися коні.
А острів між Грушівкою та Мигією, що вище за течією, — найбільший на Південному Бузі, — має назву Великий, або Болгарський, — розповідає Володимир Войтенко. Колись він був півостровом, і на ньому розташовувалося селище з турецькою назвою Гидерим. Паводок 1863 року змив поселення, а півострів став островом. Тоді люди перейшли жити вище, нагору, і заснували село Грушівку. А острів тодішній господар Грушівки пан Корбе віддав болгарам, які стали вирощувати там овочі. Вони облаштували на острові три зрошувальні канали, якими вода надходила з річки, ті канали можна відшукати й досі.
Над Чорним озером
А що ж щодо кілочків? Орієнтуючись на вказівки краєзнавця у телефонному режимі, виходимо знов до Чорного озера. Куди ж йти далі? Аж раптом — ось вони!
Просто внизу у скелі — залізні кілки, нарахували чотири штуки, десь має бути п'ятий. Зроблені з металевої труби, дуже міцно забиті у скелю і гарно тримаються.
У скелі видно залізні кілки
Рівень води за ці роки помітно знизився, це видно за кольором скель, тож кілочки опинилися далі від води, ніж були спочатку.
Скільки їм років, напевне невідомо, проте, згідно версії про козацькі човни, це було десь за часів заснування нашого міста, припускає краєзнавець (1776 рік — заснування фортеці Орлик — прим. авт). Козаки, котрі жили тут в ті часи, займалися риболовлею, і їм потрібне було спокійне місце, щоб заганяти рибу і припинати свої човни. Тож вони обрали цю затоку. Тепер тут тихо й затишно, а при березі на воді — купа водомірок, водяних павучків.
Бачимо серед скель ще дещо цікаве: круглий колодязь у гранітному камені, майже ідеальної форми. На його дні — ряска і трохи води. Що це? — цікавиться моя супутниця, харків'янка Олеся, яка переселилася з родиною до Первомайська і вже не вперше подорожує у Бузький Гард, оскільки також відчула у ньому місце сили та вподобала цю самобутню природу південних країв. Можливо, це теж зробили козаки, наприклад, щоб збирати чисту дощову воду? Або для того, щоб розводити вогонь: заглиблення в скелі могло б захищати вогнище від вітру.
Круглий колодязь у скелі
Запитуємо у пана Володимира, звідки ці круглі колодязі. Краєзнавець каже, що це природні утворення: цим каменям мільйони років, і коли Південний Буг пробивав собі дорогу в скелях, бувало, що камінець потрапляв у невеличке заглиблення в камені, його крутила стрімка течія, і протягом тривалого часу від обертання каменю утворювалося кругле заглиблення. Таких колодязів у скелях тут багато: якщо пошукати, можна знайти і такі, де всередині досі лежить камінь, обкатаний, мов на морі.
Колодязь із каменями
Дійсно: на зворотному шляху, коли вузька стежина вивела на кам'янистий пляж навпроти порогів, побачили ще такі круглі заглиблення, на дні деяких із них лежали камені.
Цієї липневої днини народу тут досить багато: відпочивають місцеві, рибалять рибалки, сплавляються рафтери.
Хтось пірнає, хтось вже виліз на скелю Червону і махає руками звідти.
Скеля Червона
А ось на камені посеред ріки, серед водоспадів і порогів, стоїть флейтист і грає на флейті. Несподівана мелодія, що сплітається зі споконвічним шумом бузьких порогів, здається на диво гармонійною, наче це голос самого цього краю, котрому вже не злічити скільки й років.
Музикант
Що розповів грушівський старожил
Дорогою назад поспілкувалися ще й з грушівським старожилом Олександром Вітенком, 1935 року народження: дід Сашко розповів ще одну версію походження залізних кілочків у скелі над Чорним Озером.
Пан Олександр розповів, що у 1924 році місцевим селянам дали землю, а у 1927 році — забрали ту землю, і радянська влада створила тут два колгоспи. Все стало колгоспним, і були створені артілі, що займалися тваринництвом, овочівництвом тощо, також і риболовну. От ті рибалки й забили у скелю кілки, щоб прив'язувати свої човни: довбали скелю, потім вставляли туди залізну трубу і заливали розплавленою сіркою, щоб, коли застигне, той кілок міцно тримався. Також дід Сашко розказує, що у Чорному озері тоді жили величезні соми. Якось такий сом був утягнув з човна одного з рибалок, котрий вийшов на промисел зі своїм товаришем. Добре, що напарник почув і врятував свого друга.
Ці краї приховують чимало таємниць
Як гадаєте, ті велетенські соми живуть там і досі? Може, це для них грає на флейті музика посеред Бугу, як-от заклинателі змій заколисують їх музикою, так він заколисує сомів, щоб ті не утягли у ріку когось із купальників? І яку версію щодо кілочків у скелі ви вважаєте більш логічною та яка більше до вподоби: козацька чи рибальська? Авторці статті особисто більше подобається версія про запорожців, пори те, що друга, згідно якої кілки молодші на двісті років, звучить більш логічно, адже тоді люди мали більше інструментів і технологій.
Бузькі скелі
Як було насправді? Ми не знаємо. Але достеменно відомо, що козаки жили у цих краях: і досі острів кличуть Островом козака Мамая, який є символом Мигії. Тож берегтимем нашу історію і наші легенди, щоб колись їх знову переповідали своїм нащадкам майбутні покоління.
Жолуді
Читайте ще про історію Грушівки та про славетні козацькі часи наших країв.
