Журналістка Гард.City разом із краєзнавицею Тетяною Хмарою гарної листопадової днини вирушили до Грушівки, щоб послухати розповідь місцевого жителя Олександра Вітенка про ці краї у минулому та позаминулому століттях. Поки до публікації готується велика стаття про рід Корбе, котрі свого часу зробили великий внесок в розвиток Грушівки та міста, поділимося фоторепортажем із екскурсії тими місцями, де ще збереглося дещо із давніх часів.
На гостину до старожила Грушівки
Олександр Миколайович Вітенко, або дід Сашко, 1935 року народження, тож пам'ятає чимало цікавого з історії Грушівки та залюбки розповідає тим, хто бажає слухати. У недільні дні пан Олександр приїздить у місто та продає на ринку городину. На ринку ми й зустрілися, а тоді рушили грушівською маршруткою у мандри. Погода видалася ясна, хоча вранці й був мороз, проте удень пригріло сонечко. Тож кількагодинна екскурсія берегами та скелями понад Бугом виявилася приємною і пізнавальною.
Олександр Вітенко розповідає про історію Грушівки
Спочатку Олександр Миколайович запросив нас до хати, оскільки не йти ж лазити скелями із гарбузами і кошиком з ринку. До речі, про кошики. Їх дід Сашко виготовляє власноруч і охоче показує свої вироби. Тут є кошики для поїздок на ринок і плетений чохол з ручкою для слоїка з водою, щоб освячувати воду в церкві.
Є плетений чохол для бутля і величезний кошик для білизни, а також котяча хатка.
Котяча хатка
Плести з лози Сашко навчився ще в дитинстві. Каже, що родич, котрий навчив його, плів прості кошики, а він навчився основам, і тоді став плести ажурні, які люди охоче розкупляли.
А це Пушок, для неї сплетена котяча хатка
У Грушівці є криниці позаминулого століття
Милуємося плетеною красою і вирушаємо селом у пошуках артефактів минувщини. Першим з тих часів є криниця, яка збереглася донині.
Ця криниця збудована у 1800-х роках
«Ця криниця 1800-х років, — розповідає Олександр. — Збудована за часів Василя Корбе» (господар Грушівки, котрий придбав ці землі на початку ХІХ століття, — прим.авт).
Криниця досі діє: доки ми роздивлялися, з неї набирає воду жінка. Також криниця тих часів є на початку села.
Над Бугом
Маєток Корбе
Йдемо далі. На схилі, неподалік від спуску до Південного Бугу, раніше розташовувався маєток родини Корбе. «Здоровенна будівля, яка мала вигляд літери Г. В одному її крилі на другому поверсі було понад 10 кімнат», — розповідає Олександр Миколайович. А на першому, напівпідвальному поверсі зберігалися діжки з вином, яке виробляли місцеві болгари-винороби. Зведений був маєток також у 1800-х роках, і ця будівля стояла тут ще у післявоєнні роки, у 1950-х. Оскільки з приходом більшовиків Корбе змушені були емігрувати за кордон, приміщення їхнього маєтку використовувала радянська влада. Після Другої світової війни тут спочатку була санчастина, а тоді зробили клуб на 250 осіб. На жаль, до наших часів маєток Корбе не зберігся: будівля стала непотрібна і без догляду із часом зруйнувалася. Усе, що збереглося тут із тих часів, це кам'яні підвали, у яких колись зберігалися овочі. Зараз підвали опинилися на приватній території, проте жителі дозволили зайти і сфотографувати.
Вхід у підвал
Рушаємо далі, до річки, де досі збереглися руїни водяного млина. Зупиняємося на схилі понад Бугом. Наш гід розповідає, що тут, на горі, була пекарня. А унизу Корбе збудували водяний млин, на рештках якого є напис: рік побудови. Треба сказати, що авторка статті вже принаймні двічі лазила довкола того млина, оскільки млини люблю і цікавлюся темою, проте напису не помічала.
Млин у Грушівці
Тож, натхненні цікавістю, спускаємося крутим трав'янистим схилом туди, де незмовчно шумить бузька вода.
Олександр розповідає історію млина: «Млин тут був до революції, після 1917 року млин перестав робити. У 1927 році цю територію зайняла військова частина. Млин одійшов сюди, вони тут зробили електростанцію». Встановили генератор, вода крутила турбіну, яка стояла якраз у будівлі, рештки котрої ще збереглися. Після Другої світової електростанція ще була, а в 1950-х її припинили використовувати. Минав час, за нею ніхто не доглядав, і будівля поступово руйнувалася.
Цей кам'яний мур спрямовував воду з річки
Понад мурованими стінами млина видно більш нові стіни. У 1990-х роках знайшовся чоловік, який хотів відбудувати млин і пекарню. Він встиг звести стіни складу для зерна і навіть провести електрику.
Залишки стін 1990-х років
Проте задум не вдався через заборону перегороджувати річку греблею. Тож руїни млина далі поступово руйнуються, слухаючи одвічний шум води серед порогів.
Шукаємо напис. Цікаво, у якому році збудований цей млин. Обійшовши залишки будівлі з усіх боків, вже гадаємо, що камінь з написом обсипався і це залишиться таємницею. Але, перш ніж піти, ще раз уважно придивляюся... нагорі, над мурованою аркою, ледь помітні якісь цифри!
Напис на стіні млина
Краєзнавцям відомий перевірений спосіб проявити напівзатерті написи на каменях: треба намочити їх водою. Тож пані Тетяна швидко придумала рішення. Попід муром валялися пластикові пляшки, покинуті чи то туристами, чи то місцевими. Але наразі сміття стало в пригоді. Берем одну пляшку, набираємо в неї води з Бугу. Вода вже досить холодна, листопад все ж таки. Далі ще цікавіше: напис розташований метрах у 2,5-3 від землі. Тож пан Олександр у свої майже 90 видирається нагору по камінню.
Досліджуємо млин
Слідом за ним вилазить журналістка із пляшкою бузької води. Щоб намочити напис, треба стати на самісінький краєчок муру і примудритися виплеснути воду з пляшки так, щоб вона потрапила на цифри. Тож пан Олександр тримає авторку статті, щоб вона не полетіла разом із пляшкою, а журналістка намагається влучити струменем води по напису. Із третьої спроби або й четвертої це вдається! Мокра стіна темнішає, цифри стають чіткішими, і вже можна чітко роздивитися: 1884. Або 1887. Або 1889.
Рік побудови водяного млина Корбе у Грушівці
Утім, цілком ймовірно, що рік будівництва млина — 1884-й. Задоволені успіхом пошуків, рушаємо назад, вгору схилом. Дорогою можна підкріпитися: тут росте терен і глід. Сині й червоні ягідки здаються дуже смачними після мандрів на свіжому повітрі.
Прибираємося крізь мальовничі гранітні скелі, вкриті кольоровими лишайниками і смарагдовим мохом.
Колись тут був парк
Дорогою Олександр показує скелю Турецький стіл, камінь у вигляді ящірки, врешті виходимо до сходів, де колись починався парк.
«Тут колись був двометровий кам'яний паркан, а в ньому хвіртки, тут і там, де вихід до річки», — згадує Олександр. Під час створення колгоспу паркан розібрали на каміння.
Сходи Корбе
Про кам'яні сходи у панському саду та камінь біля них на Гарді вже писали колись. Тоді журналістка гадала, що на камені була позначка про рівень води під час великої повені.
Проте зараз, вже маючи перевірений спосіб читати затерті часом написи, поливаємо камінь водою і бачимо цифри: 1888 і літеру, схожу на С.
Олександр Миколайович вважає, що це рік закладання саду та ініціали муляра, котрий робив кам'яні сходи. «Казала бабка, що найняв пан каменотеса, і він зробив сходинки оці, і трохи далі другі. І млин приблизно в той же час зроблений був, бо вже село стало більше. У 1800-х роках тільки три хатки було».
Грушівчани тепло згадували про Корбе, котрі зробили багато корисного для села та його жителів. Один зі спогадів — про те, як сини і доньки Корбе розносили селянам хліб із першого врожаю. Також Олександр розповідає: «Як мати одружилася, то Корбе дві золоті монетки їй подарував. Дідусь (батько матері) старостою був, запрошував на весілля. Він не прийшов, а просто подарував».
Поблизу Грушівки
Подорож завершується. Стомлені, але задоволені, йдемо на грушівську маршрутку. На завершення зустрічі, окрім купи цікавих розповідей, отримуємо у подарунок ще й яскраві грушівські гарбузи із городу пана Олександра. Дякуємо і вирушаємо у зворотний шлях. Навздогін махає гілками старих груш мальовниче село.
Грушівські ворота
Раніше ми вже дещо писали про Грушівку, а незабаром напишемо ще, тож слідкуйте за оновленнями.
