Понад століття тому господарями мальовничого села Грушівка, що у Первомайському районі Миколаївщини, були Корбе. Із тих часів досі збереглися кам'яні сходи у колишньому парку на березі Бугу, підвали, де був маєток, і пам'ятник одному з Корбе, котрий за радянської влади опинився у сквері Первомайська. А чи збереглася пам'ять про рід господарів Грушівки? Старожил села Олександр Вітенко дещо розповів про події минувщини, а краєзнавиця Тетяна Хмара провела дослідження, результатами якого поділилася із журналісткою Гард.City.
За допомогу в підготовці матеріалу дякуємо краєзнавцям Тетяні Хмарі, Ігорю Вердишу, старожилу Грушівки Олександру Вітенку, а також Миколі і Ларисі Савицьким, завдяки котрим вдалося із ним познайомитися.
Рід Корбе: господарі Грушівки зробили багато корисного для тодішньої громади
Багато первомайців їздять влітку відпочивати в Грушівку. Але небагато знають її історію та людей, які тут жили і зробили чимало як для села, так і для нашого міста. Олександр Миколайович Вітенко, житель Грушівки 1935 року народження, каже, що Корбе були гарними господарями. За господарювання Василя Івановича та Антона Васильовича Корбе у Грушівці збудували декілька криниць, водяний млин, церковно-приходську школу і парк, досі званий місцевими жителями «панським садом». Донині збереглися криниці та двоє кам'яних сходів у колишньому парку, де у довоєнні часи (перед Другою світовою), за спогадами пана Олександра, був ще й фонтан. Господарі селища правильно його розпланували і розташували.
Пам'ятник у сквері Перемоги перенесений з Грушівки за радянщини
Під час поїздки до Грушівки Олександр показав краєзнавиці Тетяні Хмарі місце пограбованих склепів у колишньому парку. Це від нижніх кам'яних сходів праворуч близько 200 метрів. Тут ще у середині ХХ століття були два кам'яні склепи, у яких, ймовірно, були поховані члени родини Корбе. Між склепами був встановлений пам'ятник, який у другій половині ХХ століття, під час облаштування скверу Перемоги радянська влада перенесла до Первомайська. Написи на камені були стерті, замінені табличкою, а на верхівці встановили зірку.
Пам'ятник у сквері Перемоги за радянських часів
До 1980-х пам'ятник стояв на місці Вічного вогню, потім перенесений праворуч від входу в центр скверу Перемоги. Стоїть він там і досі, зірки на верхівці немає.
На зворотному боці, якщо йде дощ і камінь мокрий, гарно придивившися, можна розрізнити залишки затертих написів. Проте прочитати, кому пам'ятник, не вдається.
Пам'ятник із затертими написами у центрі міста
Грушівський літопис і церква
Трішки історії і хронології. Детальну інформацію про історію села Грушівки, що наведена нижче, маємо завдяки священнику Іоану Федорову сину Филиповичу, котрий вів літопис приходу Петро-Павловської церкви села Мигії. Причому тут Грушівка, спитаєте ви? Справа в тому, що церква у Грушівці була збудована у 1917 році, а до того Грушівка не мала церкви, тож вважалася селищем, а не селом, і належала у різні часи до різних приходів: до 1843-го в Голті, опісля була зарахована до Мигії. Літопис був опублікований в історичному журналі «Записки Одеської імператорської спільноти історії та давностей» у 1901-1902 році.
Історичний журнал
На будівництво церкви у Грушівці на початку ХХ століття кошти збирали всією громадою, свій внесок зробив і Корбе. Олександр Миколайович розповідає: «Дідусь, материн батько, був першим старостою, десь початок 1900-х років. Збирали селом, і частину пан давав».
Різдвяно-Богородицька церква, с. ГрушівкаФото: з архіву священника Дмитрія
У давні часи тут росло багато диких груш
В 1792 році селище Грушівка було відведене сенатору Михайлу Комбурлею. Що цікаво, на той час ця територія входила у склад Очаківської землі. Станом на 1798 рік там було 71 подвір'я, жили 252 чоловіки та 263 жінки. А у 1808 вже 620 чоловіків і 579 жінок. Мешканцями Грушівки у ХІХ столітті були переважно українці, селяни, а також євреї, котрі працювали на водяному млині А. В. Корбе, і ще болгари, які займалися городництвом.
Назву свою Грушівка отримала від місцевості, де розташована. Ця місцевість ще до заснування поселення мала назву Грушки або Грушівки. Старожили (тих часів, коли написаний літопис, тобто початок 1900-х років) розповідають, що колись тут росло багато диких груш, залишок котрих у невеликій кількості існує й донині.
Квітень 2024. Груші квітнуть поблизу Грушівки
До речі, ще кілька років тому, а саме, у 2018-2020 роках, просто в центрі села, біля зупинки коло сільради, росла стара груша. Авторка статті бачила дерево, коли їздила у Грушівку ровером. Тепер тої груші немає. Проте довкола Грушівки, на бузьких схилах, навесні досі квітнуть дикі груші.
Раніше Грушівка була на півострові, а після великої повені люди переселилися нагору
Між Мигією і Грушівкою колись була поромна переправа. Згодом переправа здійснювалася човнами. У літописі є цікава інформація про повінь, після якої Грушівка перемістилася з півострова на крутий правий берег. «Острів Садовий протокою відокремлюється від острова Великого або Нижнього. Він розташований якраз навпроти середини села Мигія у тому місці, де Буг утворює дугу... Раніше цей острів був півостровом, де розташовувалося селище Грушівка, а до того турецьке поселення, назва якого нам невідома (Вікіпедія пише, що раніше Грушівка звалася Гидирим, і в 1792 році Михайло Комбурлей купив селище саме з цією назвою, — прим. авт.). Одна велика весняна повінь зруйнувала майже всі будівлі Грушівки, і вона була змушена перейти нагору». Після переміщення поселення на схили, де росло багато диких груш, заново відбудоване село, за однією з версій, і отримало назву Грушівка.
Корбе збудували криниці, маєток, водяний млин, пекарню, школу
На початку ХІХ століття землі разом із селищем Грушівка у Комбурлея купив дворянин Василь Корбе. Саме за часів Корбе у Грушівці збудували криниці: одна на початку села, друга в кінці. Також завдяки родині Корбе у 1880-х був збудований водяний млин і пекарня поблизу нього.
Неподалік розташовувався маєток Корбе. Двоповерхова садиба мала понад 10 кімнат, а на першому, напівпідвальному поверсі, колись зберігали діжки з вином, котре виробляли місцеві виноградарі-болгари. Маєток був призначений скоріше для гостей, бо самі Корбе спочатку жили в іншому селі (Троїцькому Тираспольського, згодом — Ананьївського повіту), тоді в основному за кордоном, а тут тримали управителя. Будівля мала два поверхи. Під час німецької окупації її використовували німці, після звільнення від окупації будівлею послуговувалася радянська влада. Старожил розповідає, що на другому поверсі проводили шкільні урочисті заходи. А підвали маєтку, призначені для зберігання овочів та їх квашення, збереглися й донині.
Підвали досі збереглися
Також Корбе збудували у Грушівці першу школу. Вона була одноповерховою, існувала до середини ХХ століття. Опісля будівля перестала вміщувати усіх учнів, тож на її місці збудували нову, двоповерхову.
Олександр розповідає: «На цьому самому місці, де нова школа, стояла церковна школа. Там було три класи, учительська, коридор всередині. Через дорогу в хаті вчилися, і ось ця кутова хата теж школа була. Бо село було немаленьке. Під час війни в школу не ходили, дітей було багацько, по 2-3 роки йшли в один клас.1935, 36-й, 37-й, ці всі пішли у школу (одночасно)». Першу, одноповерхову церковно-приходську школу збудував Корбе. А вже у кінці 1960-х років збудували нову школу, від старої залишився тільки фундамент .
Корбе були знайомі із Іваном Мазепою і Тарасом Шевченком
Найбільш рання згадка про рід Корбе відноситься до ХVІІ століття. Іван Корбе народився в 1645 році, був священником у Брашові (Румунія). Цікаво, що прізвище Corbea з румунської перекладається як «ворон». На початку ХVІІІ століття Іван Корбе переселився у Київ. В Україні, до речі, познайомився з Іваном Мазепою. У Івана Корбе було троє синів: Матвій, Давид і Федір. Саме Федір був прадідом Василя Івановича Корбе, котрий згодом став власником Грушівки. А батьком Василя був Іван Михайлович Корбе, який був знайомий із Тарасом Шевченком та зустрічався із ним у своєму маєтку.
У другій половині ХІХ століття власником Грушівки став онук Василя Івановича, Антон Васильович Корбе (1833-1904), котрий народився у селі Троїцькому, що увійшло до складу Ананьївського повіту. За фахом він був лікарем, мав звання доктора медицини, а також таємного радника, багато зробив для освіти, опікуючись гімназією в Ананьєві і не тільки. Антон Корбе зробив чимало корисного і для майбутнього нашого міста, а саме: сприяв відкриттю в Голті у 1873 році Ольвіопольського залізничного училища, створив у Голті загальнодоступну бібліотеку.
В Ананьєві 18 листопада 2022 року під час деколонізації перейменували вулицю Пролетарську на вулицю імені Антона Корбе, історична назва якої була Корбевська. У Первомайській громаді ж немає жодної вулиці чи провулка, названих на честь когось із роду Корбе, котрі свого часу зробили значний внесок у розвиток і цих країв.
Збереглися ретросвітлини родини Корбе
У Антона Корбе було декілька дітей: 2 сина і донька від першої дружини, а від другої дружини, Лідії Хрисанфовни (родом з Грушівки) першою народилась Євгенія, тоді 3 синів та 2 доньки- близнючки. Збереглося фото Євгенії Антонівни Корбе (1875, Одеса — 1953, Бордо).
Євгенія Антонівна Корбе
На світлині нижче Євгенія Антонівна спирається на тумбу. Посередині батько, Антон Васильович Корбе.
Родина КорбеФото: із фондів Первомайського краєзнавчого музею
На гойдалці Євгенія Корбе ліворуч.
Панянки на гойдалціФото: із фондів Первомайського краєзнавчого музею
Нижче — сімейне фото 1902 року. Найстарший Антон Васильєвич Корбе. Також на фото 6 жінок та 5 чоловіків. Скоріш за все, там зібрались усі його діти.
Родина КорбеФото: із фондів Первомайського краєзнавчого музею
Ці світлини Гард уже публікував у матеріалі про цікавинки краєзнавчого музею у грудні 2019 року.
Також деякі світлини родини Корбе можна було побачити на виставці в музеї, присвяченій Дню фотографії, у серпні 2024 року.
Корбе змушені були емігрувати після приходу радянської влади
В 1881 році в Мигії народився Олександр Антонович Корбе. Навчався в Одесі. У 1904 році, коли помер Антон Корбе, Олександр єдиний із братів повернувся до родинного маєтку у Грушівці. У спадок він отримав родинні реліквії Корбе (грамоти і печатку).
Після революції 1917 року Корбе вимушені були виїхати за кордон. У 1920 емігрували в Югославію, а в 1944 році — в Німеччину. «Востаннє Корбе приїздив у 1954 році. На стадіоні (за селом) ми з хлопцями грали в футбол. Він отут десь (біля стовпів на виїзді з Грушівки — прим. авт.) покинув чорну машину і пішов туди, дивитися на свій маєток. До нього не підходив близько, прийшов, сів і поїхав. Друга хатка була тут, жила бабка Саша, материного батька рідна сестра. Вона працювала покоївкою у пана. То він заходив до неї», — пригадує Олександр. Як саме звали того, котрий приїздив, не пам'ятає. Ймовірно, це був Олександр Корбе. В Мережі є інформація про те, що він помер у Німеччині. Грушівський старожил розповідає версію історії, згідно якої Корбе застрелили під час повернення з цієї подорожі через те, що він відхилився від свого попереднього маршруту (мав відвідати Одесу, щоб передати в музей речі) і приїхав у Грушівку, яка разом із Первомайськом на той час була закритою територією. «Коли він назад їхав, то проїхав Україну, Польщу, у Німеччину заїхав, у Францію. У нього вистрелили і він додому не доїхав».
У Олександра і його дружини Марії Гриневич був син Володимир, котрий народився у 1909 році. Він помер у 2011 році в Сакраменто, проживши 102 роки. Останній з Корбе був переконаним прихильником російської імперії. Із ним є серія із 5-ти інтерв'ю на ютубі, де він читає власні вірші, розповідає спогади й на запитання, звідки він, відповідає: «З Грушівки».
Хоча Корбе і були впевненими імперіалістами та монархістами, проте загалом родина свого часу зробила багато зокрема для села Грушівка, тогочасної громади і майбутнього міста. За словами краєзнавиці Тетяни Хмари, в місті Ананьїв є вулиця Корбе, а у Первомайську немає навіть меморіальної таблички. Тільки вкрадений із родинного поховання пам'ятник із затертими літерами.
