5 червня у Первомайську зустрічали захисника України, звільненого з полону. Біля Ветеранського сервісного офісу зібралися рідні та друзі воїна. Долучилася до урочистої зустрічі й журналістка Гард.City.
В’ячеслав Которос: нарешті вдома!
Сонечко припікало, у ясному червневому небі шугали ластівки. У затінку під деревами збиралися люди з прапорами, квітами й повітряними кульками: друзі, близькі та рідні, котрі чекали на цей день два з половиною роки. Фахівці Ветеранського офісу Олена Орляк та Олександр Яровий принесли українські прапори, й тепер здавалося, що тут зібралися люди-птахи, які в очікуванні склали за плечима величезні синьо-жовті крила. Найбільш у захваті від великих прапорів були діти.
В очікуванні зустрічі
Емоціями поділилася пані Ірина, сестра звільненого захисника:
— З нетерпінням чекаю цієї зустрічі. Дуже хвилююся. Емоції переповнюють.
— Розкажіть, будь ласка, вашу історію.
— Це дуже важко, — каже Ірина та пригадує події, які, на щастя, вже позаду.
Про те, що потрапив у полон, дізналися швидко, у той же день. «Йому дали можливість подзвонити. Він нам подзвонив і сказав, що він в полоні. Більше зв'язку з ним не було. Потім побачили в інтернеті відео, де він давав інтерв'ю: що він такий-то, перебуває в полоні».
Мати і дружина Віра почали збирати всі необхідні папери, документи: «Ми збирали документи, було офіційне підтвердження, що він дійсно знаходиться в полоні. Ми знали, де саме він перебуває».
«Кожний обмін ми очікували, що це наш обмін. Ми чекали, ми перевіряли ці списки, ми сиділи на телефонах, ми чекали, що ось, ось, ось нам скажуть.
І ось оцей наш обмін — 6 травня. Кожен із нас, напевно, в той день відчував, що щось має бути, що це наше. І ми дізналися, ми побачили в списках, що він є. Ми просто кричали. Ми кричали, ми плакали. І нарешті, настав той час. Ми дуже його чекали», — каже Ірина.
Під'їздить автівка: це приїхали батьки захисника. Усі разом чекаємо далі, це радісне і схвильоване очікування майже фізично відчувається у повітрі. Жовті й блакитні повітряні кульки танцюють на вітрі, коливаються крила прапорів. І от врешті під'їздить іще автівка, з якої виходить захисник. В’ячеслав Которос — військовий 79-ї окремої десантно-штурмової бригади.
Зустріч
Настав час зустрічі, на яку так довго чекали. Змішалися усмішки й сльози щастя, і обійми, обійми.
Довго поспілкуватися із паном В’ячеславом не вийшло, тому що він поспішав додому. Тож просто обіймаю і дякую. На завершення зустрічі робимо спільне фото. Тоді захисник із рідними їдуть додому.
Дуже хочеться, щоб кожна українська родина, яка чекає, вірить і сподівається, також зустріли дома усіх, кого чекають.
