Вербна неділя — одне з найшанованіших християнських свят весни, яке цього року припадає на 13 квітня. У цей день згадують урочистий в’їзд Ісуса Христа до Єрусалима, а в українській традиції з цим святом пов’язані безліч народних звичаїв. Як його святкують у різних регіонах України, що символізує верба та чому її «котики» їдять — розповідаємо у великому пояснювальному матеріалі.
Цікаві традиції та особливості святкування Вербної неділі ми зібрали на УП.Життя, BBC Україна та РБК-Україна.
Що це за свято — Вербна неділя?
Історичною основою цього дня є прибуття Ісуса Христа до Єрусалима. Цей момент описаний в усіх чотирьох Євангеліях — від Матвія, Марка, Луки та Іоана. Священні книги описують, як Ісус урочисто в’їжджав у Єрусалим на ослиці, а народ зустрічав Його вигуками: «Осанна Синові Давида!», що означало «слава» чи «шана». Шлях Спасителя люди встеляли своїм одягом та пальмовим листям. Пальма в біблійній традиції уособлює перемогу й життя, а ослиця є символом смирення та ненасильницької влади.
Так і виник звичай освячувати вербу, бо це було тотемне дерево українців, а пальми не ростуть у нашій місцевості.
- В Україні Вербну неділю також називають Квітною або Цвітною.
- В Італії, наприклад, пальмові гілки замінюються оливковими, що символізують мир.
- У сусідній Словенії інколи також святять оливки, ялину та лавр.
- У деяких регіонах Хорватії використовують кизил, а в Чехії — горішник.
В окремих регіонах України цей день зветься Вербницею, Шутковою та Бечковою неділею. Останні дві назви походять від локальних назв вербових гілочок: шутька та бечка.
Свято пов'язують з відновленням сил природи після тривалої зими. Певно саме тому вибір слов'ян пав на вербу. Перші котики можуть розпускатися уже в лютому, стаючи провісниками весни.
У цей день було поширене ритуальне биття гілками. Вважалося, що це допомагає лишатися активними, тобто, живими й здоровими.
Це свято належить до дванадесятих свят, тобто дванадцяти найбільших свят церковного календаря.
Фото: @neelam279
Церковні звичаї святкування
Віряни приносять до храмів гілки верби, які освячують священники. Їх зберігають удома протягом року, використовуючи як оберіг для родини, дому та худоби. У давнину ці гілочки клали за ікони, в поле чи в хліви, а також спалювали перед Попільною середою.
Святкування Вербної неділі в християнській традиції почалося ще у IV столітті. У Єрусалимі патріарх сідав на ослицю та символічно в’їжджав на Оливну гору. У Західній Європі подібні процесії з’явилися у V-VI століттях, а обряд освячення гілок став частиною богослужіння у XI столітті.
У православній традиції Вербна неділя хоч і святковий день, однак пісний. У давнину, якщо діти просили скоромну (не пісну) їжу, старі люди казали: «Бозя на вербу взяла» – їжу тваринного походження не можна було їсти до самого Великодня, навіть у святковий день.
Як святкують у народі
В українській культурі з цим днем пов’язані чимало обрядів. Зокрема, діти після освячення верби з’їдали її «котики», вважаючи, що це захистить їх від хвороб. Також існує традиція легенько вдаряти одне одного освяченими гілочками, примовляючи: «Не я б’ю — верба б’є, за тиждень Великдень!», що символізує здоров’я і силу. Господарі часто висаджували вербу на городах, вірячи, що вона принесе добрий врожай.
Етнологиня Галина Олійник каже, що у центральній Україні зазвичай освячували самі гілочки верби, а на Галичині та Волині робили композиції, в яких вербу зв’язували з травами, освяченими торік на Спаса, 14 серпня.
Науковець Євген Онацький пише, що слова, які говорять на Вербну неділю, як і сама традиція, має тисячолітню історію. Корінням вона сягає ще в дохристиянські часи і таке «побиття» вербою мало передати тому, кого б’ють «творчу розбуджену енергію та здоров’я».
Степан Килимник згадує ще про такі традиції Вербної неділі:
- Після освячення гілочку верби садили на городі: якщо прийметься, дівчина з родини вийде заміж, а хлопець – одружиться, і будуть здорові.
- Свяченою вербою відганяли грозу – «кивали» гілочкою в бік хмари.
- Коли була пожежа, кидали у полум’я, щоб зменшити руйнівну силу стихії.
- Освячені котики з верби додавали в кашу, аби набратися сили та здоров’я, а ще по дорозі з церкви ковтали їх – щоб не боліло горло та не було лихоманки.
- З освяченими галузками пасічники обходили вулики, а господарі – місця, де жила худоба, щоб було багато меду, молока, і тварини були здорові.
- Шматочок верби клали покійнику у домовину для захисту і на «тому» світі, а бабі-повитусі клали свячену вербу, «щоб мала чим відганяти потерчат».
На польських та українських територіях побутувала легенда, що верба — нечисте дерево, бо з неї зробили цвяхи для хреста, на якому розіп'яли Ісуса. Буцімто через це її покарали безпліддям, трухлявістю й кривим стовбуром. Східні слов'яни вірили, що чорт ховається у вербі з Водохреща до Вербної неділі. Як тільки освячуються її гілки, нечисть тікає у воду.
Особливості святкування в різних регіонах України
У метеорологічну магічність свяченої верби вірили по всій території України.
- На Київщині й Чернігівщині казали, що вона може зупиняти град.
- У Карпатах під час грози брали свячене гілля, ламали його й спалювали в грубі, щоб дим відвів грозу, а чорт не ховався в димарі.
- На Донеччині та в Запоріжжі побутувала примовка: «Верба б'є, не я б'ю. Не вмирай, красненького яєчка дожидай».
- В деяких селах Закарпаття освячені гілки використовують, як оберіг від негоди: під час бурі їх ламали та кидали у вогонь, сподіваючись таким чином відвернути блискавку.
- На Львівщині гілки верби називали гуся, гусята: ймовірно, через колір. Прийшовши з церкви, люди також йшли до худоби й били її різками, щоб та не хворіла.
- У більшості регіонів гілки клали до ікони, щоб уберегтися від блискавки.
Окрім того, щойно посвячену вербу їли, якщо починало боліти горло. Загалом звичай їсти бруньки верби, «щоб горло не боліло», відомий не лише українцям, але й білорусам з прилеглих регіонів. У деяких частинах Полісся вірили, що поїдання бруньок убереже від зубного болю й лихоманки.
Існують й інші цікаві традиції, які стосуються верби:
- на Волині торішню освячену гілочку не викидають, а спалюють у печі, щоб паска не згоріла;
- на Закарпатті найкрасивішу нову шутьку викладають на паску, щоб та була пухкою;
- на Житомирщині відваром зі свяченої верби мили голову;
- на Поліссі казали: «Прийшов Вербич — кожуха позич» або «Вербич — кожуха на плечі тербич», бо в цей час зазвичай йдуть похолодання, дощі та сильні вітри;
- таку прикмету знали й на Донеччині. Тут казали, що «вербич дує».
Цьогоріч українці святкуватимуть Великдень 20 квітня, відповідно, Вербна неділя припадає на 13 квітня.
