Продовжуємо знайомити читачів із учасниками фестивалю «Другари фест». Наступна сторінка — історія кіровоградських болгар із ГО «Нашитє хора», які прибули на фестиваль великою делегацією. Гард.City вже писав про пригоди, які довелося долати делегації дорогою на фестиваль. Сьогодні думками про захід ділиться Сергій Осадчий, голова громадської організації.
Довідково
ГО «Нашитє хора» заснована 28 грудня 2010 року. Її засновниками стали Степан Величко, Сергій Осадчий та Сімеонова Антоанета Танєва. Однак свою діяльність організація розпочала задовго до офіційної реєстрації. Сьогодні її спільнота є активною та дієвою. Організація взяла на себе відповідальність за розвиток болгаристики на Кіровоградщині: досліджує історію вільшанських болгар, видає книги, опікується питаннями міжнародної діяльності, має тісні контакти з посольством та консульством Болгарії в Україні, тісно комунікує з громадськими організаціями інших регіонів та проводить велику просвітницьку й освітню роботу. Під час великої війни організація стала на шлях гуманітарної допомоги. Наразі за її сприяння проходять зйомки фільму до 250-річчя переселення болгар в Україну.
Знайомство журналістки з її громадською організацію «Другари» із «Нашитє хора» розпочалося ще в 2012 році, коли у складі делегації ми разом відвідали двотижневі курси при міністерстві освіти Болгарії. З тих пір і не пориваємо дружніх зв’язків. На наш перший захід в роки великої війни «Другари фест» організація прибула в складі 10 осіб.
Далі — інтерв’ю з головою «Нашитє хора».
Про важливість співпраці в умовах війни
— На ваш погляд, чи важливим був захід, організований ГО «Молодь Болгарії в Україні "Другари"»? – ставлю перше запитання.
— Захід, який провели у Первомайську мої колеги, — розповідає Сергій Осадчий, — дуже важливий саме зараз. Чому? Тому що під час війни треба гуртуватися. І я дуже радий, що ви знайшли можливість, незважаючи на труднощі, військовий стан, непростий фінансовий, бо хороший захід провести потрібні ресурси. Але те, що зібралося так багато людей, і в основному болгари й болгаролюбці — це дуже важливо. І це, мабуть, уперше за багато років зібралися разом. Зрозуміло, що основа — це вільшанські болгари, точніше — не просто вільшанські, а наші предки, які двісті п’ятдесят років тому втекли від турецького ятагана і оселилися у Вільшанці. Саме вони складають основу болгарського діаспори у Первомайську. Це люди із Вільшанки, Станкуватого, Доброго, Кацики, якої зараз, на жаль, уже немає, та інших сіл, де жили болгари. Це дуже важливо, бо люди відчувають поклик крові, і те, про що ми говоримо, а це відчуття свободи, бо ж болгари завжди прагнули до свободи, а зараз якраз Україна й болгари в тому числі разом відстоюємо свою незалежність, відстоюємо мир та цінності цивілізованого світу. Тому це дуже важливо. Я вдячний організаторам за душевний і дуже виважений захід.
— Розкажіть про делегацію, яка була разом з вами, — прошу.
— Більшість, дійсно, є членами нашої організації, а дехто просто активісти, які нас підтримують. Наприклад, Олена Надутенко. Вона у нас відома громадська діячка, поетеса, голова творчого об’єднання «Вітрила». Разом із нашою організацією була на курсах в Габрово, розділяє наші погляди та плани. Пані Олена дуже активна й робить неймовірні справи. Ми спільно випускаємо книги, робимо дописи, інформаційні повідомлення. У нас, як то кажуть, справжня дружба, не надумана. Разом із нею приїздила і її подруга Надія, яка теж розділяє наші цінності.
Окремо хочеться розповісти про нашу творчу особистість Надію Корпусову, дівоче прізвище Дойдже. Ми з нею познайомилися через її рідних. Її батьки із одеських болгар, але давно уже переїхали в наші краї. Тато Олександри шукав знайомства з нашою організацією. І якраз під час одного із заходів він мені зателефонував, а у нас були тоді гості з Болграду. Так ми і познайомилися. А потім відбулося знайомство з Олександрою.
Вона має музичну освіту, сама хормейстерка, досконало володіє фортепіано. Коли постало питання про гайду (це болгарський народний інструмент), я запитав, чи зможе вона грати на ній. Вирішили, що спробує. Тоді через Дору Костову (редакторку «Роден край») закупили гайду і передали нам на Кіровоградщину. Це було років 3-4 тому. Знаєте, ніхто із музикантів не брався за цю справу, а Олександра спробувала — і тепер вона не просто грає на цьому інструменті, а може давати концерти. Ви самі чули, як вона володіє інструментом. Ви знаєте, я дуже задоволений, що нам вдалося відродити гру на гайді. Це скоріше мої дитячі спогади реалізувалися, бо ж з дитинства чув, як на весіллях у нашому вільшанському краї грала гайда. Це наш сакральний інструмент. Олександрі це вдалося. Вона оволоділа самотужки ним. Тепер у складі нашої делегації ми маємо музикантку, яка грає на гайді.
Ростислав Климишин — ще один наш болгаролюбець, як то кажуть, заражений болгаристикою. Разом із нами у 2012 році був на курсах у Софії. Це дуже творча особистість: пише картини, має неймовірний голос. Зараз, до речі, ми підготували одну із його картин для посла Болгарії в Україні, який планує приїхати на відкриття Центру болгарської дружби в Центральноукраїнському університеті.
Микола Барабуля — теж активний член нашої організації. Театрал, ексочільник управління культури в Кропивницькому. Наразі працюємо над постановкою п’єси про хана Кубрата. Це справа майбутнього і сподіваємося, що у нас все вийде.
Наша делегація — то потужний сплав творчості, і ми приїхали на підтримку вашого заходу та вашої організації.
— Щодо спільних планів можемо говорити? – запитую знову.
— Моє бачення, що ви тут, у Первомайську, можете стати силою, яка поєднає усіх болгар Кіровоградщини та Первомайщини. До речі, ми 21 травня плануємо провести фестиваль «Єдина родина в центрі України», то уже запрошуємо вас долучатися до нашого заходу. Звісно, що наше традиційне святкування на День писемності ви теж можете спланувати. Словом, попереду у нас багато роботи, і ми раді, що ви активізувалися. Люди мають знати про своїх предків та свої корені, бо це надважливо в сьогоднішніх умовах.
