Можливо, ви бачили її на сцені Центру культури імені Зарницької. Колоритна Бабуся Червоної Шапочки, чудова няня Принцеси і неперевершена Скарлет Противсіх — усе це вона. Леся Жужома із родиною переїхала до Первомайська із Харкова, і нині разом зі своєю донькою грає у виставах для дітей. Як так сталося та що планує далі, акторка розповіла Гард.City.
Цікаво те, що авторка статті вже була знайома із Лесею, проте відразу навіть не впізнала її у сценічному образі. Після вистави, де вона грала одну з найколоритніших персонажок, вдалося поставити кілька запитань. Насамперед розпитую, як сталося, що харків'янка не просто опинилася у Первомайську, а ще й разом із донечкою грає у виставах народного театру юного глядача «Ліцедії» під керівництвом Ольги Толстової.
Скарлет і Мишеня Джеррі
«Змушені були виїхати через повномасштабне вторгнення»
— Мене звати Леся, у мене таке цікаве прізвище — Жужома, дуже рідкісне, за межами Харківської області зазвичай ніхто ніколи не чув такого прізвища. Я сама з Харкова. Точніше, народилася я в Харківській області, потім поїхала вчитися в Харків, там залишилася, там зустріла свого чоловіка, донечка моя там народилася. А коли почалося повномасштабне вторгнення, ми були змушені виїхати.
Спочатку виїхали за кордон. Через Польщу ми поїхали в Німеччину і там у Мюнхені, в столиці Баварії, прожили рік. За цей час ми чотири рази переїздили з місця на місце і весь час було таке, що живете тут два-три місяці, а далі виїздіть і десь шукайте нове житло. Це було дуже стресово, кожного разу не знаєш, що робити. Слава Богу, я знаю німецьку мову. Я вчила в школі англійську, а німецьку вивчала сама. Ми повернулися. Тому що там, як то кажуть, не дуже все добре, як здається іноді, що в Європі варто лише вийти з поїзда і вже все чудово.
Повернулися в Україну і разом із донькою пішли до театрального гуртка
— Ми повернулися і стали жити в Первомайську. Моя донька пішла до дитячого садочка тут, бо в Харкові ж досі не працюють садки, лише онлайн «ходять» у садочок дітки. У Харкові зараз і школи так працюють, і садки — все онлайн. А онлайн садок — це що? Це дають завдання, ось треба поробку зробити. Зробили, сфоткали, прислали. Отакий дитячий садок.
Ще раніше я хотіла, щоб моя донька навчалася акторській майстерності. Вона скромна дівчинка, їй важко розкриватися, і я вирішила, що саме акторська майстерність їй допоможе проявити себе, не боятися людей, не боятися сцени. Щоб вона не боялася, я вперше привела її та сказала керівниці гуртка Ользі Степанівні (Ольга Толстова, художня керівниця народного театру юного глядача «Лицедії» — авт.), що я колись в школі теж ходила в театральний, брала участь у виставах. Потім ще для себе я закінчувала курс акторської майстерності, тому що мені це подобається, це моє хобі.
Вистава до Дня святого Миколая у Первомайську
То я запропонувала: може, я щось зіграю, щоб ми разом із донькою, і їй не так страшно було, бо вона найменша. Їй тоді було 5 років, це була найменша дитина взагалі в колективі. І Ольга Степанівна знайшла мені роль. Тоді це була невеличка роль. Я грала бабусю Червоної Шапочки. Там була така ексцентрична бабуся, яка ховається у скриню. Це ж минулого року у нас на святого Миколая показували ці вистави.
Було дві вистави. У першій виставі я грала Маму-козу. Але так вийшло, що я там заміняла, були проблеми з актрисою, яка готувалась на цю роль. А в другій виставі вже грала та дівчинка, а я свою роль — бабусі Червоної Шапочки. Це було так весело, мені сподобалося. Я вирішила: чому б і ні, продовжу ходити до гуртка разом із донькою. Потім у нас були роздільні вистави, тобто, Ліза виступала з меншенькими, а для старших була окрема вистава, називається «Принц і чудовисько». Ми її двічі показували в травні і у вересні. Я там грала няню принцеси. Це була вже головна роль, тому що я майже весь час перебувала на сцені і, так би мовити, задавала ритм всієї вистави. Я була дуже приємно здивована. До мене підходили люди вже після закінчення вистави і казали: «Ой, нам так сподобалось, ви така чудова няня», фотографували мене зі своїми дітьми (сміється, — авт). І це, звичайно, дуже мене надихнуло.
(До речі, після вистави про Сніговичка Айсика у фоє люди також підходили до Скарлет і говорили, що їм дуже сподобалося, — авт.).
«Хотілося подарувати дітям якісну гру»
— Думаю: знову буде святий Миколай, будуть знову повні зали дітей. І мені хотілося б подарувати цим дітям дійсно якісну гру, якісну виставу, щоб діти відчули радість, щоб їм було дійсно цікаво, щоб вони як нібито побували у великому театрі, на якійсь класній виставі, це їм — як подарунок. І от мені керівниця Ольга Степанівна дала роль Скарлетт. Я спеціально навіть сукню замовляла для себе, щоб мені пошили таку, як у Скарлетт, щоб я була більше на неї схожа.
Скарлет на сцені
(Довідка: Scarlet Overkill, у творчому перекладі Скарлет Противсіх, — головна антагоністка в одному з мульфільмів про посіпак. У виставі напарником Скарлет був колоритний малий Посіпака).
Епізод з вистави
А моя донька грає Джеррі в цій же виставі. Вона дуже переживала, бо це її перша самостійна роль, що вже не просто вона виходить разом з усіма, а окрему роль виконує. Каже свої слова і має самостійно робити певні рухи на сцені. Це було класно, що я могла її підтримувати за лаштунками, переодягати, бо вона ж була дитиною на початку вистави (у гурті дітей, які ліпили сніговика, — авт.) і Мишкою, вже як самостійна роль.
Джеррі верхи на Томі
«Мене це відволікає і надихає»
— Ось такий, власне, шлях. Чи буду я далі брати участь, я поки що не знаю. Хотілося б, щоб моя донька продовжила займатися театральним мистецтвом, щоб вона брала все кращі ролі, бо їй подобається. Вона віршики дуже любить розказувати, каже, що хоче піти в будиночок Миколая не заради цукерок, а заради того, щоб віршик розказати, а Миколай її послухав. Каже: якби там навіть нічого не давали, я б все одно стояла в черзі, тільки заради того, щоб віршик розказати.
Можливо, це теж надає мені певну підтримку, бо я ж тут досі в статусі ВПО. І не знаю, коли ми знову зможемо повернутися до Харкова. А це мене відволікає і надихає.
Але інколи, чесно кажучи, втомлююся. Це ж треба ходити на репетиції щотижня, по два-три рази одне й те саме повторюєш. Іноді думаєш: може, вже досить, вже пограла, хай далі дочка грає. Тому я поки що не знаю, чи буду я у наступних виставах грати. Але мені дуже приємно, що ці три вистави, в яких я брала участь, знайшли відгук у глядача. І коли люди підходять і кажуть: клас, нам дуже сподобалось, ви шикарно грали, звичайно, це дуже надихає і піднімає настрій, і хочеться робити це далі.
Ось репортажі про вистави до Дня святого Миколая у 2023 та 2024-му, в яких брала участь пані Олеся.
Матеріал створений у рамках проєкту «Голоси України» в рамках ініціативи Ханни Арендт за підтримки фонду European Centre for Press and Media Freedom та Federal Foreign Office Germany. Партнери не впливають на контент і не несуть за нього відповідальності.
