Майже 1000 днів триває повномасштабне вторгнення. Окупанти із росії щодня обстрілюють українські міста. А окремі громадяни і досі вважають, що мовне питання — неважливе. Гард.City уже не раз підіймав цю тему. І прекрасно розуміє, що вона є тригерною, однак не говорити про це не можемо. Сьогодні журналістка виходить до вас із запитанням: коли востаннє ви споживали російськомовний контент? І це не тому, що нам хочеться вбити кілок всередині суспільства. Це нагадування, що мова має значення. До речі, під час опитування дуже багато людей відмовлялися від фотофіксації, тому сьогодні в об’єктиві лише ті, які зголосилися на публічність.
— Я дуже давно не споживаю російськомовний контент, а з початком великої війни, то і зовсім не хочеться чути цю мову. Але зректися всього того, що було в дитинстві, молодості не можу. Буває щось та і потрапляє під руку російськомовне. Ці слова — вони якось самі прилітають, але те, що російська — це мова ворога, це однозначно.
— Я переважно розмовляю суржиком і не зациклююся на мові. Скажу чому. Моя дитина, хоч і російськомовна, але з перших днів на фронті і захищає Україну. Знаєте, я знаю дуже багато україномовних, які просто приховуються за мовою, а насправді всередині все по-іншому. Тому так.
— Я взагалі суржиком розмовляю. Тому то українські, то російські слова у мене пролітають. Загалом я вважаю, що неважливо, якою мовою спілкуєшся. Чому? Ми ж начебто вільні люди. Якщо розібратися, то раніше ж війна з Німеччиною була, а люди то ж продовжують вивчати німецьку і їздять туди. Я, для прикладу, люблю дивитися російськомовні фільми. Вони мені цікаві. Але я люблю українську і вільно нею розмовляю. Я тут виросла, народилася, правда, школа була російськомовна, то вже десь спрацьовує звичка. А потім уже став суржик з’являтися, то як можна нею не спілкуватися.
— Ще коли викладала в школі, тоді і споживала. Але я і тоді виключно українською спілкувалася. Я проживала в Одеській області і там, звісно, багато російськомовних, але говорила лише українською. І навіть, якщо хтось мені заперечував, я спокійно й тихенько наполягала на своєму. А сьогодні під час війни українська набуває ще більшого значення. Бо це рідне, наше, українське, Хіба можна своє проміняти на щось? Я, для прикладу, під час війни нікуди не поїхала, тому що рідне є рідне. Як то кажуть, дома і стіни лікують. І хто каже, що мова неважлива, то вони не усвідомлюють до кінця, що то наше, глибинне. Я вважаю, що можна все виправити, якщо людина захоче. Це ж ми виховали тих, хто сьогодні не хоче говорити українською. Я сама з Черкащини, до вас приїжджаю щороку сюди до своєї рідні. Люблю ваше місто, люблю сидіти в парку, спостерігати за людьми.
— Дуже давно. Ми майже не споживаємо цей контент і не любимо. Та ми і раніше не спілкувалися російською, а відколи війна, то намагаємося спілкуватися лише українською. А для тих, хто каже, що мова не має значення, то хай лишається на їхній совісті. Ми спілкуємося українською і дітей навчаємо теж.
