«Культура має жити і ми повинні творити і відроджувати усе, що ворог нищив роками — нашу культурну спадщину. Думаю, нам це під силу», — стверджує Микола Кмітевич, організатор культурно-дозвіллєвої діяльності ПК «Фрегат» у Первомайську.
Останнім часом житлі мікрорайону «Фрегат» все частіше стають свідками культурно-масових заходів, організованих творчими колективами Палацу культури. Це й різноманітні ярмарки, виставки, концерти хореографічних і вокальних колективів. Журналіст Гард.City завітав до Палацу, аби дізнатися, які колективи нині працюють в установі і чим живе ПК загалом.
Ми зустрілися з організатором культурно-дозвіллєвої діяльності ПК «Фрегат» Миколою Кмітевичем. Микола Миколайович розповідає, що за останні роки творча команда ПК набрала обертів і досягла чималих результатів, а ще тут, попри усі виклики часу, продовжують народжуватися нові колективи.
Микола Кмітевич, організатор культурно-дозвіллєвої діяльності ПК Фрегат
«Тут кожна куліса, кожен прожектор несе пам’ять про часи бурхливого життя установи»
— Скільки загалом колективів нині працює в ПК «Фрегат»?
— Три вокальних: народний вокальний колектив «Райдуга», їхній нещодавно створений колектив-супутник «Веселка», а також колектив «Кум та веселі кумасі». Хореографічних колективів два — Dans way і «Модерн». Нині я є керівником молодіжної театральної студії City F. Учасниками гуртка є здебільшого учні Первомайського професійного ліцею.
— Ви виступали із цим колективом у Первомайську?
— Нині ми набираємо форму, опановуємо різні жанри, як-от: перформанс, стендап. Сподіваюсь, що скоро люди краще ознайомляться з творчістю цієї молоді.
— У вас працює бібліотека. Хтось приходить?
— Так. Здебільшого це люди поважного віку, але нині школярі починають згадувати списки літератури, яку мали прочитати влітку, тож діти також приходять за книгами. Щодо більш старших людей, то все частіше вони цікавляться нашими класиками і сучасними авторами, як-от: Жадан, Положинський, Брати Капранови, Марина Гримич та інші.
«Люди дякують і дуже тепло відгукуються про кожен наш захід»
— У такий складний та трагічний час людям необхідно чимось заповнювати оті пустоти, які в нас утворила війна, — ділиться Микола Кмітевич. — Приходять до нас чимало самотніх людей. Я знаю, тому що спілкуюся з ними — у когось діти далеко, не можуть приїхати, хтось взагалі лишився сам. Ці люди дякують і дуже тепло відгукуються про кожен наш захід, щоб то не було: чи концерт, чи ярмарок. Людям хочеться відволікатися — це нормально і це необхідно.
— Коли я бачу тебе деінде, ти не такий як тут, у цих стінах. Складається враження, що ти дійсно на своєму місці дуже натхненний тим, що робиш. Чи я помиляюся?
— Знаєш, це дійсно так. Мені тут навіть дихається якось краще. Тут присутній якийсь магічний дух, який мене надихає.
«Культура повинна бути ядром, яке притягує і об’єднує навколо себе талановитих і добрих людей»
— Які у вас творчі плани на найближче майбутнє?
— Плани є, ми працюємо над їх втіленням. В нинішніх реаліях не можна щось анонсувати або афішувати, тому ми просто робимо свою творчу справу і готуємось до майбутніх заходів. А вже потім за принципом «сарафанного радіо» люди будуть оповіщені про якісь конкретні події. Взагалі багато ідей і проєктів. Знаєш, стіни Палацу культури поглинули стільки енергії від усіх творчих людей, які колись тут працювали, що ми просто повинні тією енергією підзаряджатись і примножувати її. Тут кожна куліса, кожен прожектор несе пам’ять про те, що тут відбувалось, про часи бурхливого життя установи. Я сподіваюсь, що цей складний час — він перебутній. Вірю, що у нас все буде добре, і якщо говорити про ПК, то, я думаю, що він повернеться до рівня своїх найкращих часів.
Коцертна зала в очікуванні глядачів
— Я згадую час, коли я сюди вперше потрапив, — розповідає Микола Кмітевич, — це було дуже давно, під час проходження практики. Ти відкриваєш двері вестибюлю і тебе зустрічає вир звуків, барв, костюмів: десь у кутку розігрується духовий оркестр, з іншої сторони фоє розспівуються вокалісти, коридорами носяться танцюристи, костюмери. Мене тоді це дуже вразило. І я вірю, що такі часи, як тоді, у моїй молодості, тут ще настануть. І ми над цим працюємо, наскільки це можливо за цих обставин. Культура повинна бути ядром, яке притягує і об’єднує навколо себе талановитих і добрих людей, об’єднувати культури різних країн, окрім однієї, звісно — тієї, яка нищить нас. Ми маємо відроджувати і примножувати усе, що нищилось ворогом впродовж багатьох років — нашу культурну спадщину. Я думаю, нам це під силу.
Детальніше з колективами закладу Гард.City ознайомить читачів у наступних матеріалах.
