Уже вдруге у Первомайську організовується благодійний проєкт «Різдво для нескорених». Продовжуємо розповідь про головний меседж цьогорічного свята та різдвяні історії.
«Христос народився!» — «Славімо його!
Це наше друге Різдво, обпалене війною. І чим більше лютує ворог, тим ми більше демонструємо свій характер. «Різдво для нескорених» у Первомайську — це не просто свято, це уже традиція, яка масштабується, набирає сил і гуртує навколо себе людей, які «душу й тіло» готові положити за Україну. Цього року Різдво згуртувало навколо себе плеяду творчих людей, майстерність та справи яких, в першу чергу, направлені на допомогу ЗСУ.
А розпочалося все дійство зі спільної молитви та коляди у храмі Святого Архистратига Божого Михаїла ПЦУ, де головний Володимир Головчак. Таке було уперше, коли колядники їхали до храму з різних кінців міста. Тут і дзвонарі, і міхоноші, і ряджені, і кращі голоси. Вони приїхали сповістити про народження Христа. «Христос народився! Славімо його», — з такими словами колядники заходили до храму.
Священник Володимир Головчак: «Без Бога — ні до порога»
— Мені дуже радісно від того, що я дочекався і бачу молодь, яка одягається у національні патріотичний одяг і прославляє новонародженого Христа, — говорить священник. — Ми теж ще з дитинства робили вертеп, коляду, я сам з Івано-Франківщини. У нас це було традицією. І дуже добре, що вона продовжується по сьогоднішній день, що відроджується у всіх регіонах України, особливо у східних і південно-східних, де більшість храмів руйнували, про Бога не розказували, а релігія була «опіумом для народу». Ми розуміємо, що таке людина в цьому житті земному без Бога. В народі кажуть: «Без Бога — ні до порога». Молодь ще не так сильно розуміє, але прийде час, коли ви зрозумієте все. Був час руйнування храмів, коли казали, що Бога немає і нічого не треба. Тому що, коли був храм, то біля нього була традиція, яка продовжувалася, були колядки, щедрівки, гаївки. Коли все зруйнувалося, треба було щось дати. А дали те, що до нашого, українського, нічого не мало спільного. Насильно насадили нам незрозуміло що, робили з нас рабів. І коли ми сьогодні хочемо традиції відродити, хтось, може, з цього сміється, а хтось не розуміє, що це таке. А це є наше, рідне, споконвічне. Отже я щиро вам дякую, що ви завітали в наш храм, тому що він один у Первомайську, який сповідує не тільки тілом, а й духом. Він непросто зароджувався у цьому місті. Було дуже багато перешкод, але я знаю, що правда перемагає. Вона буде дуже важка, стражденна, але прийде час і вона переможе. Так само я вірю в те, що Україна переможе ворога. Багато проблем, багато втрат, горя, страждань, всього дуже багато, але віра одна і надія на Бога і на ЗСУ. Бо завдяки їм ми маємо можливість сьогодні бути тут, у храмі. Проводити молитву, колядувати, щедрувати та прославляти Бога. Це завдяки їм, бо якби вони там не стояли, ми би тут не були. Отже, честь і шана всім воїнам-захисникам, які кожного дня і кожної миті захищають наш спокій. Вам дяка за те, що прийшли і розвеселили нас. Воно начебто і не до свята, але треба розуміти, для чого це свято. Воно заради спасіння кожної християнської душі».
Колядники відколядували, назбирали для ЗСУ п’ять тисяч гривень, а собі в торбу поклали смаколики та цукерки. Далі вирушили до краєзнавчого музею.
У музеї особлива різдвяна атмосфера: величава і світла
Серед присутніх у музеї рідні та знайомі обличчя. Всі вітаються, обіймаються, діляться радістю та чекають на головну подію року. Поки ідуть останні налаштування зустрічаюся з організаторами. Запитую, як готувалися, про головний меседж, про особливості та про творчість.
Наталія Клименко та Катерина Баранюк
Катерина Баранюк, співорганізаторка: «Кожна наша дія повинна бути націлена на перемогу»
— Готувалися в цьому році в прискорених умовах, бо пізно почали через ряд об’єктивних причин, — розповідає одна із співорганізаторок проєкту Катерина Баранюк. — Ми довго не могли визначитися з головним меседжем. Вирішили, що це допомога військовим, але важливо було зрозуміти: кого ми хочемо об’єднати. Вирішили об’єднати творчих людей. Дати змогу саме творчим особистостям, які займаються від початку повномасштабного вторгнення допомогою ЗСУ, реалізуватися. Творчі ж люди — вони особливі, їм не те, що потрібне визнання, їм потрібний емоційний фідбек. Цьогорічний захід дасть можливість нам побачити: а скільки ж насправді в місті творчих людей займається цією діяльністю. Коли ми визначилися з головним меседжем і людьми, тоді ми почали готувати програму. Йдеться про те, що ми хочемо в цьому році і в якому форматі зробити. І якось так вийшло, що зробили ставку на українські традиції. Адже під час війни ми добре розуміємо: все, що ми робимо, всі наші дії не можуть бути просто так. Кожна наша дія повинна бути націлена на перемогу. А перемога в культурному аспекті — це теж досягнення. Тим паче, що наші хлопці воюють саме за Україну і за те, щоб ми могли творити. Треба, щоб всі знали, яка наша країна класна, з багаторічною віковою історією. І от ми почали пропрацьовувати першу локацію. Це «Берегиня» — окремий проєкт, достатньо потужний вийшов. Далі майстерклас по виготовленню різдвяного вінка. Вінок — це не просто вінок, це саме про поєднання символів дідуха і новорічної ялинки. Дідух на Різдво — з 24 на 25. Ялинку ми ставимо на Новий рік. Ватага колядників — це взагалі наше серце. І ось таким чином у нас все закрутилося, завертілося. Долучилося дуже багато людей — професіоналів своєї справи. Це Олена Красіна, вона керує добором українського стилю, підходить дуже фахово до формування образу. Це майстриня Жанна Семененко зі своєю командою вишивальниць. Взагалі цьогорічна акція стане культурно-просвітницькою. Бо є про що розказати, є, що показати, і показати не просто так. Має бути трактування сьогодення з урахуванням наших традицій. Приємно усвідомлювати, що наше Різдво стає масштабним. Я вдячна усім, особливо творчим волонтерам, які своєю творчістю допомагають і створюють прекрасне. Вдячна за те, що ми об’єднуємося, і може колись всі творчі люди в Первомайську об’єднаються в одну спілку і це буде систематизовано. Все попереду. А зараз нам потрібно рухатися вперед і не зупинятися, бо, як сказав співак гурту Kozak System: «Якщо ми опустимо руки, нам їх можуть обрубати». Тому не опускаємо рук і йдемо вперед.
Алла Вовк, співорганізаторка: «Ми збираємо гроші на рації нашим хлопцям, тому об’єдналися задля спільної мети»
— Проєкту «Різдво для нескорених» виповнюється рівно рік. Минулого року ціль була зібрати волонтерів для їхнього знайомства, спілкування та для більш плідної праці, — згадує Алла Вовк. — Тоді ми зібрали кошти, за які купили нашим бійцям дрони. Цього року перед нами стоїть ще одна задача. Ми збираємо гроші на рації нашим хлопцям. Тому об’єднуємося задля спільної мети.
Далі оглядаю самі локації. Це ярмарок з роботами майстринь, виставка вишиванок, місце для плетення вінка. Серед усього виділяється фотозона в українському стилі з дідухом та різдвяними зірками. Поруч повним ходом іде фотопроєкт «Берегиня». Майстрині краси чаклують над образами українських дівчат. Його кураторка Оксана Телятник розповіла, що проєкт зачепив багатьох жінок у місті і своєю суттю, і красою. І бажаючих долучитися до нього багато. Тож, ймовірно, що проєкт матиме продовження.
Олександр Висоцький, Оксана та Григорій Телятники
Оксана Телятник, співорганізаторка: «Моє серце просто відгукнулося на поклик наших пращурів»
— «Берегиня» — це, в першу чергу, пошуки в наших жінках спорідненості, ідентичності та приналежності до даного регіону, — ділиться думками Оксана Телятник. — Це відкриття жіночності, історія роду та збір донатів для бійців Запорізького напрямку. На даний момент у нас 22 учасниці. І дуже багато ще охочих, тому є думка про продовження проєкту. Ми радіємо цьому факту. Дуже нас потішили всі запити, бо всі вони від жінок різного віку: від маленьких дівчат — до дорослих панянок. Це дуже цікаво, бо перевтілення жінки з буденності — це як створення нової особистості. Дуже цікаво спостерігати за жінкою, коли вона доторкається до своїх коренів.
— Ви теж побували в цьому образі, які були відчуття? — цікавлюся.
— Було дуже цікаво, особливо, коли одягла сорочку. Мені тоді здалося, що по мені побігли мурахи. Моє серце просто відгукнулося на поклик наших пращурів і мені важливо було зрозуміти, наскільки ми зможемо масштабувати цей проєкт.
Цікавлюся в учасників проєкту «Берегиня»: чи зайшов до душі?
Тетяна Качанова була у ролі моделі: «Ментально я давно уже в образі, а коли одягаєш українське, то відчуваєш себе якоюсь справжньою. Дуже сподобалося. Було велике хвилювання, бо українськість для мене — це не просто слова. У мене чоловік на війні, напевне, через те дуже складно. І зрозуміло, що нам усім важливо пробудити свій код нації. Мені важко говорити, але коли ми всі свідомо станемо українцями, тільки тоді ми здобудемо спокій і буде перемога. Нам потрібна єдність, ми маємо бути одним єдиним міцним кулачком».
Проєкт «Берегиня»: кошти підуть на ЗСУ
Тетяна, майстриня: «Працювати на такому майстеркласі — одне задоволення. Важливо поєднати образ сучасної жінки з тим давнім образом. Тут важливо все: і локація, і настрій і налаштування».
Ще одна Тетяна була у ролі моделі: «Я ніколи в такому образі не була, тому мені дуже цікаво. Ми з мамою вирішили взяти участь і не пожалкували».
Працює проєкт «Берегиня»
Над проєктом разом із Оксаною Телятник працювали: візаж — Алла Смолінська, Тетяна Маро, Олена Чебанова; фото — Яна Василенко, Каріна Влад, Дарія Маліновська.
Вдалося поговорити і з завідувачкою музеєм Оленою Красіною, яка через заклопотаність мала не так і багато часу.
Локація — краєзнавчий музей
Олена Красіна: «Ми намагалися створити атмосферу справжнього Різдва»
— Ми сьогодні вшановуємо саме творчих людей, — говорить Олена Красіна. — У нас дуже багато майстрів, які продають свої роботи і донатять на армію. Ми ще в минулому році долучилися до цього проєкту і радіємо, що він продовжує жити. В цьому році ми активніше долучилися. Спільно з ініціативною групою беремо участь у створенні образу української жінки. Ми намагалися створити таку атмосферу, щоб у нас було гарно. Намагалися відтворити атмосферу справжнього Різдва. Я дуже рада, що у нас така величезна армада колядників. В минулому році було багато, в цьому році ще більше. І це чудово, бо це традиція коляди. Це таке магічне дійство, бо колядники закликають сонце, вони закликають весну, мир. І я сподіваюся, що наступний рік принесе нам довгоочікувану перемогу, яка для нас дуже важлива, для всієї України і для кожного із нас.
А ось і голос «Різдва для Нескорених». Це Олександр Висоцький. Його знають, як режисера фестивалей Шевченка та Вінграновського та ведучого свят, люблять за самобутність та оригінальність. Вдається і з ним переговорити.
Олександр Висоцький, співорганізатор: «Всі нормальні люди сьогодні живуть разом із ЗСУ, для ЗСУ та в ЗСУ»
У краєзнавчому музеї
— З минулого року започаткована традиція «Різдва для нескорених». Чого в цьому році очікуєте? Це має бути якась трансформація? Власне, яке відчуття?
— У мене таке відчуття, що це експеримент нашого культурного руху, який народився і активізувався під час великої війни. Але він не є пробою пера. Це щось більш масштабне і, мабуть, більш цінне. Це не про те, наскільки воно буде велелюдне. Воно з часом буде жити своїм природним життям. Всі нормальні люди сьогодні живуть разом з ЗСУ, для ЗСУ та в ЗСУ. Ми робимо проєкт однією командою, і він розширюється, торкається все більшої кількості людей, що приводить до глибинних екзистенційних змін. Це не просто «на один раз зібралися». Ми хочемо, щоб такі проєкти жили десятиліттями і ставали просто щоденною роботою, традицією, стилем життя наших людей. Тому що ми русофікований регіон, ми русифікована країна з дуже складною історією, дуже роз’єднані по окремим питанням. Там, де ми мали б бути найсильнішими, об’єднаними, ми роз’єднані. А такі проєкти — це просто золота акція. Це невеликі гроші, це не якісь масштабні заходи, але вони впливають на такі глибинні налаштування нашої громади, які в майбутньому принесуть величезні плоди.
— Як то бути голосом проєкту? — запитую.
— Мені здається, що це є свідченням того, що я недарма живу своє життя. Це вершина кар’єри будь-якого ведучого. Бо вона не вимірюється ані славою, ані грошима. Вона вимірюється високим рівнем того, що ти робиш. Це схоже на мрію, коли стають ведучими в юних роках. Я от мріяв бути ведучим ось такого рівня, що можна полюбити назавжди. Тому я щасливий, напевне.
Нам треба об’єднання, щоб світ змінювався. І це можливе саме на такі свята, як Різдво. Насправді Різдво — це той день, коли можна говорити про якісь речі зовсім неземні і небанальні. І сьогодні ми говоримо про добро, про справжню підтримку там, де потрібна наша допомога, де має бути диво. Бо коли все навколо чудово і сонечко світить, то це вже диво саме по собі, а справжнє світло все-таки видно в темні часи. І ми живемо з вами в темні часи, знаючи, що обов’язково настане день, коли добро переможе. Бо всі казки, всі архетипи, вся світова культура, вся цивілізація говорить про те, що добро має перемагати. І якщо добро не перемагає, то просто ще не кінець казки, а героям, які живуть в цій казці, треба зробити ще одне зусилля. А зусилля — це завжди акт доброти, це підтримка, розуміння, прощення. І сьогоднішній проєкт — це велика мандрівка, крутіша за всі телешоу, мандрівка всередину України, всередину нашого духу, що робили і наші предки. Тому те, що робимо, це називається: несемо через культуру найсильнішу в світі силу. Бо все в світі недовговічне, але скільки б не пройшло часу, скільки б не змінилося поколінь, нас буде об’єднувати мова, наші ідеали, те, за що боролися і чим жили наші бабусі, дідусі. І в найскладніші часи це дало їм пройти усі етапи історії і подарувати нам бути тут, господарями в цьому світі. Тому у 2023 році, серед страшної війни, ми з вами в дуже русифікованому регіоні, на Миколаївщині, створили цей проєкт. Ми сильні українці, але нам треба трішечки причесати наше українство, дописати, доколядувати, довишивати рушників і стати людьми, за якими буде майбутнє. Людьми, які будуть вільно дихати.
Григорій Телятник: співорганізатор: «Сподіваюся, що наступного року у нас буде ще крутіше, а головне — буде Перемога»
— Приємно, що наше свято уже стало традицією. І що наші містяни як ніколи відгукуються на пропозиції. Надають безкоштовну допомогу — всі, як один: починаючи від дітей і закінчуючи дівчатами-візажистками, майстринями фотографії. Проєкт стає потужним. На жаль, не присутній тут із нами Володимир Вовк. Дуже жалкую. Він хотів бути з нами, але зараз навчається військовій справі. І сподіваюся, що наступного року у нас буде ще крутіше, а головне — буде перемога.
Ольга Островська та Жанна Семененко
Ольга Островська: «Коляда — це пісня-молитва, прославляє Бога в ім’я перемоги»
Ольга Островська уже вдруге бере участь у проєкті «Різдво для нескорених». Переконана, що саме сила прадавніх традицій допоможе нам у боротьбі з ворогом.
— Це щорічне народження любові, добра, справедливості, правди, — говорить одна з художніх керівничок коляди Ольга Островська. — Це наше прагнення до миру і добра. Взагалі це ще язичницьке свято, коли народжувався маленький Дажбог і люди вірили, що це не оновлення тіла, а народження душі. А зараз ми святкуємо народження Христа. Це наше щорічне поєднання з Небом, з Богом, з нашими пращурами, які прагнули до перемоги, справедливості, миру і добра. І колядка — це пісня-молитва, яка нас об’єднує з пращурами, яка прославляє Бога в ім’я перемоги, добра, любові і злагоди, щоб ми всі були щасливі, щоб жили у вільній, незалежній християнській Україні.
Далі спілкуємося із Жанною Семененко — знаною в Україні вишивальницею. Спеціально до Різдва вона організувала виставку «Робота року».
Жанна Семененко
Жанна Семененко: «Незабаром перемога, тож хлопців треба зустрічати вишитими рушниками та сорочками»
— У Національній спілці майстрів існує традиція: наприкінці року найкращі майстри України, не лише вишивальниці, привозять свої роботи у виставкову залу. І ця виставка називається: «Робота року». Я собі подумала: у нас є «Різдво для нескорених», чому б не зробити, маючи наших місцевих майстринь, свою виставку «Робота року»? Тим паче, що незабаром перемога, а хлопців треба зустрічати вишитими рушниками та вишитими сорочками. Свят-вечір закінчує рік, а Різдво починає рік. І от ми зібрали ці роботи. Всі вони вишиті в цьому році.
А ще вийшла така окрема історія: відособлена робота року. Рівно рік тому я одному легеню пообіцяла вишиванку. Я почала її вишивати, але були дуже великі проблеми з вишивкою: вона не йшла, зупинялася. Я її штучно нагнітала, що скоро фініш. А вона «не йшла». Це вишиванка для Сашка Висоцького. У мене ще й проблеми із зором почалися. І саме ця робота надихнула мене на операцію. І тепер я бачу все. Нічого випадковим не буває, кожен стібок має значення. Після операції я продовжила роботу над сорочкою, але вона знову «не йшла». Не хотіла шитися, рвалася нитка. Я сіла і подумала: а нащо Сашкові біда, навіщо йому така катастрофа? Я відклала ту роботу. А за місяць зробила повністю нову. І ось вона. Я дарую її Сашкові, як і обіцяла.
Вишивальниці
Ось такі різдвяні історії почула я в музеї. Там ще довго лунали різдвяні пісні, люди спілкувалися між собою, раділи одне одному, бажали усіляких гараздів. Та найголовнішими в цій різдвяній історії були воїни, заради яких і було «Різдво для нескорених».
А далі колядки співали, колядували і збирали донати. Тож пропонуємо вам послухати різдвяні пісні від гуртів колядників під керівництвом Ольги Островської та Тетяни Гаврилюк.
З Різдвом усіх! Хай подарує диво, мир та перемогу!
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
