З бійцем 123-ї бригади ТРО ми зустрілися у Первомайську. Говорили про війну, і Володимир переконував: якщо просто зараз нічого не змінити, на нас чекає велика біда. Про ризик перетворитися на націю пристосуванців, що він думає про те, що відбувається сьогодні, читайте в інтерв’ю Володимира Колесніченка.
Це вже друге інтерв’ю, яке ми записуємо з Володимиром. Влітку він добивався купівлі човнів з потужними двигунами для свого батальйону. У Володимира є поранення, кілька контузій. Він — драйвер, або, як сам себе називає, «човняр», хоч офіційно у ТРО немає такої спеціальності. Коротку відпустку боєць ділить між родиною та зустріччю з журналісткою. «Не мовчіть, — просить він. — Можливо ви, журналісти, зможете зрозуміліше донести до людей ситуацію, в якій ми зараз».
У Первомайську
Володимир Колесніченко: «Обладнання, на якому я працюю, придбали волонтери і військові. А держава?»
— Моя задача — логістика, праця на воді, розвідка, евакуація, — починає розмову Володимир Колесніченко. — Грубо кажучи, я шофер, тільки не на автодорогах, а на Дніпрі. Психологічно це сильно тяжка робота. Що я хочу донести до всіх? Подивимося на прикладі мого човна. Човен, на якому я працюю, придбаний на волонтерські кошти — через благодійний фонд Володимира Вовка скинулися первомайські люди. На ньому стоїть потужний двигун, його придбав Почесний громадянин Василь Капацина. Помпу для відкачування води я придбав за свої кошти. Лафет — теж хлопці-військові скинулися, придбали за свої. Сухий гідрокостюм — ваші читачі скинулися, придбаний на волонтерські кошти. Прилад нічного бачення на моїй касці — теж люди. А яка участь у цьому держави? Її немає.
— Дуже прикро, — продовжує Володимир, — що начебто і кошти є, і місто Первомайськ виділяє, а ми все купуємо за свої або нам купують волонтери. Чи то кошти не освоюються, чи то бюрократія не дає їх освоїти. Іноді можна почути: ви ТРО, сидите на блокпостах і на складах. Справді? Я хочу, щоб ви звернули на проблему закупівель увагу всього суспільства: якщо навіть є кошти, вони не працюють.
— Тобто ми зараз говоримо з вами про те, що саме держава неефективна у забезпеченні військових?
— Так. Закупівлі для ТРО та військових потрібно проводити швидко та ефективно, якщо є гроші — вони повинні працювати, а не лежати мертвим вантажем на рахунках. Від забезпечення часто залежить життя.
Карта бойових дій станом на 10 грудня 2023 рокуФото: deepstatemap.live
Що таке робота драйвера на Дніпрі
— Можу розказати, що таке моя робота, — продовжує Володимир. — Вітер, вода, пєчалька скажена. Сховатися немає де, закопатися немає де. Вода. Ці гади, орки, лізуть, їх б'ють, як мух. На нашій ділянці вони валяються по березі. А он там — наші хлопці. І був такий час, що наших декілька човнів орки побили. Для чого я це розповідаю? Ми не можемо там працювати, а тоді прийти ще й тут наводити порядок — в державі. Це буде геть пакісно, негідно по відношенню до нас. Можливо ви, кореспонденти, спробуєте якось змінити цю ситуацію? Дивишся по телевізору — асфальт кладуть, все чудово, і розумієш: а у нас недостатньо якісних РЕБів, вони застарілі. У орків РЕБи (засіб радіоелектронної боротьби — авт.) нові.
Щоб вам було зрозуміло: за моїм човном три дрони полювали. Я з ними в кішки-мишки грав. Довго вони мене ловили і все-таки виловили. Не пряме попадання, а поряд. Один скид із дрона попереду човна, другий вдарив ззаду по човну і мені по спині, але не розірвався. Почув я такий металічний стук. Запідозрив, що є снайпер. У мене своєрідна вже випрацювана методика: на різні обставини по-різному реагувати. Хлопці кричать: «Вовка, тікай!» А щоб втекти, потрібно виконати розворот. А щоб розвернутися, ти виходиш назад — туди, де в тебе стріляють. Перша думка — ближче до комишів, це холодний розрахунок, щоб якщо що, то хлопці хоч комишами повилазять. Вони кричать, а я їм: «Та ні, хлопці, це залізяка, я знаю, вже на неї наїздив», а сам головою кручу на всі боки. І тут ці гади почали по нас із СПГ бити (радянський станковий протитанковий гранатомет — авт.). Перший приход, другий… Розумієте, в критичній ситуації люди ведуть себе по-різному. Деякі не витримують, і вискакують із човна. Починається паніка. Я хлопців заспокоюю: «Зараз, зараз», роблю маневр, розвернувся, так і втекли. Ганяю кілометрів 50-60 по воді, по комишах. Робота специфічна у мене, деякі відмовляються, не витримують.
Ще один випадок. Потрібно було евакуювати наших. З чотирма ще був якийсь зв'язок, а з трьома — ні. Шукали там по берегах, по комишах. Сіли на мілину, дивлюся, чотири тіла стоять. Ризикуємо! Гукаю: «Хто?» — «Свої!» — «А які свої? Хто командир?» — «Такий-то й такий» — називають позивний. Точно, свої. Годин десять вони комишами ходили і вийшли, слава богу, нам назустріч. Але ж треба ще трьох забрати. Одійшли до місця висадки, у заводь, гукаю. А нас починають закидувати гранатами. Встаю і на всю горлянку кричу на чистій російській: «Мать твою, перемать, алкаш хрєнов, набухался — по своіх бьешь. Приєдем, я тебе… (ліцо) … (разобью)! Забил, как (…) получал…» І вони перестають стріляти. Так ми вивезли чотирьох хлопців, а тих трьох так і не змогли.
Дніпро та Антонівський містФото: Мілітарний
Реальна допомога зараз — це вже закуплене обладнання
— Вас можна зрозуміти так: в сучасних умовах, із нашим законодавством, реальна допомога — це закупівля та передача обладнання, не коштів?
— Реально так. Он навіть наша міська влада не один мільйон виділила, а де вони? Не вистачає елементарного. Зараз дуже холодно працювати на воді в бойових умовах, допомагають хімічні грілки, а де вони? Ви розумієте, що хлопці сидять по дві доби в комишах, у воді? А немає банальних хімічних грілок. Наша держава недієздатна. Систему потрібно змінювати. Якщо на початку війни була надія, що буде щось розвиватися, зараз ні, зарізали геть. Деякі кричать: «Депутатів і їхніх синків на війну!» Не робіть цього, ви забуваєте, що депутати мають освіту. Він закінчив якийсь інститут, а це значить, що у нього є якесь звання, бо була військова кафедра, і значить він в окопи не полізе. А буде сидіти і перебирати документи, а ми будемо воювати далі.
За два роки війни не бачу модернізації та масового виробництва тих же дронів. Щось виробляють, але більше бачиш від волонтерів.
«Корупційній системі в Україні потрібно ламати хребет»
— Злий жарт із суспільством зіграла оця перша хвиля настроїв, коли сміялися з кацапських солдатів: вони чмоні, ні на що не здатні, алкаші?
— Я про це багато говорю, — відповідає Володимир. — «Шапками закидаємо, вони дурні!» А ви забули, що ще вчора з цими «ідіотами» ви сиділи на одному якомусь спільному підприємстві, і тоді вони не були ідіотами. Можливо, був певний сенс у такій риториці на початку, щоб підтримати дух. Але я ще раз повторюся: корупційній системі в Україні потрібно ламати хребет.
Пам’ятаєте, я влітку піднімав бучу, що нам потрібні човни? Я вже тоді знав, що човни для нас — витратний матеріал. Бо треба ситуацію прораховувати наперед.
Перші люди, які пішли на війну, — 80% з цього складу продовжує воювати. Нові, хто приходить, психологічно не всі витягують ситуацію. Людина може не витримати, і їй все одно, яка буде кримінальна відповідальність.
А оцих перших — все менше. І пішли першими тоді не пацани, основний контингент за сорок+. Нас все менше стає. А за 2 роки, щоб зберегти нас, нічого не зроблене. Нічого! Крім асфальту.
«Пристосуванці підняли голови, керують, розподіляють бюджети, формують суспільну думку»
— І люди, які тут знаходяться, нічого не роблять, — ділиться наболілим Володимир. — Колись за одним столом із хлопцями однієї з національностей із Кавказу я сказав, що у них зараз нація пристосуванців. Бо ті, хто протестував проти російської окупації, загинули першими, і залишилися ті, хто пристосувався. Виходить, і у нас залишилися одні пристосуванці? Залишилися тут мужики, які бояться відкрити рота, бо їх заберуть на війну. Кладуть мамок в лікарню, роблять фіктивні документи про інвалідність, щоб їх не забрали в армію. Сидять такі в міських, сільських, обласних радах.
Розумієте, що відбувається? У перші місяці війни вони поховалися, і було зрушення в наш бік. Зараз пристосуванці підняли голови, керують, розподіляють бюджети, формують суспільну думку. Тепер у нас буде нація пристосуванців?
Мені на голову не налазить, як це може відбуватися: коли ми там воюємо, а тут нічого не робиться для перемоги.
Я не говорю зараз про ті моменти, коли люди збирають гроші, дехто віддає останнє, чи бабця теплі шкарпетки в'яже і передає. Я говорю про ситуацію в цілому в державі. У нас немає необхідного для війни, а пристосуванці формують повістку дня. А зараз орки набагато професійніше воюють, ніж навесні 2022 року.
Російська федерація задовго до 2014 року почала готуватися до війни. Я бачив, що відбувається, бо у свій час працював у Москві. У них почав цілеспрямовано формуватися культ війни ще з 2010-го чи 2011 року. До цього у них, грубо кажучи, ходив п’яний прапорщик в одній портянці. А потім пішло вливання грошей, пішла ідеологічна обробка. Оці всі «Брат» і так далі. До ідіотизму — вони вже тоді почали переписувати історію.
А у нас продовжує формуватися нація пристосуванців — колосальними темпами. І ті пристосуванці, що тікали на початку повномасштабної війни, ці непрофесіонали повернулися до бюджетних коштів. І коли ми, військові, говоримо, що нам щось потрібно, вони нам відмовляють так, пояснюють так, що ми їм віримо. А на передку до нас доходить, що нас знову обдурили. І нічого не міняється. У них — гроші, їхні діти — поїдуть, їхні діти — не воюють. Наша спільна біда — уміємо виправдати корупціонера, коли він наш кум. І оцей «кум» відправив своїх дітей за кордон, тебе і твоїх побратимів — на фронт, а сам розподіляє бюджетні кошти, налагоджує бізнес, ще міцніше стає на ноги. І коли ми повернемося, хребет цій корупції ми вже не зламаємо, бо він когось купить, когось засудить, а когось обдурить. Сільські голови купують джипи, а ви уявляєте, що нагорі робиться?
Ми заморилися. Два роки. Мені кажуть: «У тебе, Вова, яйця залізні». А я відповідаю: «Моїм дітям все одно, які в мене яйця. Їм треба, щоб я був дома». У нас все менше мотивації. Залишається тільки розуміння, що треба захищати країну, бо більше немає кому. І ти встаєш, і йдеш працювати.
Напишіть у статті: насувається велика біда. Це треба донести до всіх.
- Підписуйтесь на нас у Telegram: канал Гард.City або Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook.
- А ще ми є у Instagram.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
