Добігає кінця 2022-й — історичний, трагічний, буремний для України рік. Яким він став для читачів Гард.City, від яких планів довелося відмовитися через вторгнення російських окупантів, а що із запланованого вдалося реалізувати? Що втратили, а що натомість отримали нового? Читайте відповіді п’ятьох українців та діліться своїм досвідом в коментарях.
Наталія Вдовиченко, арт-майстриня з виготовлення прикрас: «Вперше у своєму житті не рахую дні до Нового року, а рахую дні війни»
Так було багато планів та мрій на цей рік. Зараз всі і не пригадаю: війна все поставила з ніг на голову, змінила пріоритети. Але якщо говорити про глобальні плани, то…
По-перше, втратила можливість здійснювати планові візити до лікаря. Миколаїв — одне з перших міст, яке стало небезпечним для візитів. Запланована зустріч з лікарем якраз була призначена на початок березня. Довелося шукати спеціаліста в іншому місті.
По-друге, цьогоріч ми, батьки, не змогли виконати декілька обіцянок, які дали дитині і собі у новорічну ніч: подорож до Добропарку, канікули біля моря та вікенд у Європі. Парк розбомбили, приморську частину замінували, Європу відкрили, але не про таку подорож ми мріяли.
По третє, влітку планували встановити балкон, а він у нас довжелезний — 7 метрів. Склопакет і внутрішні роботи — це чималенькі кошти. Довелося пригальмувати з ухваленим на сімейній раді рішенням, бо у перші ж місяці повномасштабного вторгнення залишилися без сталого заробітку.
Але найбільшим нездійсненням року для мене стала нова робота, яка повинна була стартувати у березні. Навчання, тестування і планування зайняло цілих три місяці до 24 лютого, і коли треба було стартувати, все просто зупинилося і відклалося на невизначений термін.
От чого не планувала, так це знову створювати прикраси. А виявилося — навпаки. Може то і добре, бо війна змусила мислити інакше, а з тим з’явилося багато нових втілень та ще більше задумок, участь у новому проєкті, збори коштів на підтримку наших захисників, нові знайомства і зустрічі — здебільшого онлайн.
Дивні відчуття такі от саме зараз, напередодні Нового року. Завжди дуже чекала на ці свята. Можливо, ще з дитинства у мене зберігалося відчуття казковості, магії та дива. Передноворічна метушня мене ніколи не виснажувала. Навпаки, я надихалася у ті дні і постійно будувала плани, вигадувала мрії, немов заряджалася енергією святковості. Зараз вперше у своєму житті не рахую дні до Нового року, а щодня рахую дні війни. Не мрію про диво, бо впевнена: Новий рік для нас настане, коли Україна переможе, от тоді все інше і здійсниться. Мрію про Перемогу!
Андрій Чередніченко, захисник України: «Ми маємо можливість обирати, що чекатиме нас завтра»
Мабуть, багатьом довелося змінити свої плани через війну, адже війна змусила людей змінити свої цінності і пріоритети. Однак, на жаль, на сьогоднішній день я з впевненістю можу сказати, що не всі готові змінюватись і є серед нас пристосуванці.
Які в мене були плани? Звісно, що були плани щодо впорядкування озера, але, як бачте, вдається особисто чи віддалено, за допомогою друзів, не забувати за водойму і підтримувати її більш-менш впорядкованою, що свідчить про те, що маючи бажання, можна знайти можливість, а не купу відмовок.
Звісно, як і будь-хто, я мав заплановані події чи подорожі, від яких довелося відмовитись, проте, не дивлячись на все, сьогодні ми маємо можливість обирати, що чекатиме нас завтра і як прожити свій день. Наостанок додам: я чітко розумію, що більшість українців змінилися, і я вірю, що в кращий бік, і після Перемоги ми ніколи не будемо колишніми, а той відсоток пристосуванців знайде свою «нагороду».
Ігор Аркуша, вчитель: «25 лютого ми мали вийти в школу на звичайне, нормальне навчання»
2022 рік розпочався з того, що наша гімназія, тоді ще загальноосвітня школа, були на дистанційній формі навчання. І саме 25 лютого 2022 року з нетерпінням чекали і я як вчитель, і учні мої, тому що саме 25 лютого ми мали вийти в школу на звичайне, нормальне навчання. Проте, як виявилося, наша радість була передчасною і швидко закінчилася через те, що російська федерація здійснила повномасштабний напад на територію України. Тому, напевно, найбільші плани, які були перервані через війну, — це те, що ми почнемо вчитися у стінах рідної школи, діти —здобувати освіту саме з нормальним, живим спілкуванням.
Щодо особистого. Нічого особливого не планували на 2023-й, тому що жили, як кажуть в народі, одним днем. Адже тоді ми вважали, що ковід — це одне із найстрашніших, що може бути. І ця інфекційна хвороба в будь-який момент може всі плани змінити. Лише зараз розуміємо, наскільки ми всі помилялися. Тому щодо особистого — нічого такого не планували масштабного.
А от з навчанням — дійсно розчарування.
Хочеться побажати всім нам миру, здоров’я, витримки і нехай усе буде якнайкраще.
Максим Караманов, підприємець, офіційний дилер «Вікна Steko»
Як ви зрозуміли з мого відео, до 24 лютого ялинку я ще не виніс, тож щодо питання планів, то в планах таки було її винести.
А якщо серйозно, то так, звичайно: розвиток бізнесу, виховання дітей, відпочинок — все пішло шкереберть. Але дякувати Богові, наше місто змогло дати прихисток багатьом людям, які постраждали від дій окупантів, і я гадаю, що наступного року, після Перемоги, навесні, у нас піде і бізнес, і всі наші плани ми зможемо втілити в життя. Я так вважаю. А в цьому році так, багато, багато чого хотілося зробити, але ж ці росіяни…
І якщо чесно, навіть не знаю, що з цією ялинкою робити. Вона — як ми у цьому році. Може, нарядити її?
Юлія Голокоз, студентка НУК імені адмірала Макарова: «У 2022 році ми пройшли іспит на людські якості, а 2023-й стане роком відродження»
Я живу в Миколаєві, мені 20 років. 2022-й рік планувався масштабним в плані розвитку та професійного вдосконалення (Юлія навчається спеціальності журналістика, реклама та зв’язки з громадськістю — авт.). Від університету мали надати практику, а це спілкуванні в редакції, з журналістами, практичні знання, окрім теорії. Хотілося знайти роботу за цим напрямком, адже мені дуже подобається та професія, яку я обрала, я нею, можна сказати, горю. На жаль, то заважав ковід, тепер — війна.
Війна звузила наші горизонти, змусила обмежити коло спілкування, сидіти вдома. Я наразі в Миколаєві, нікуди не виїздила. Ти просто усвідомлюєш, що щоранку є якась поточна робота для виживання: наприклад, взяти баклажки та піти за водою. Ти не переживаєш за те, як саме пройде цей день, ти просто його проживаєш і все, не загадуєш майбутнє. Оце для мене найстрашніше, адже раніше я планувала графік на кожен місяць, наприклад, що саме в кожному місяці 2022-го мало відбутися.
Були у планах подорожі. Я дуже хотіла побувати в різних містах України: на сході, заході, півдні, півночі. Чесно? Не хотілося навіть за кордон, поки я не дізналася все про свою країну.
Після 24 лютого мені пропонували виїхати з країни. Але настільки не хочеться цього робити! Це моя земля, і ніякі окупанти не зможуть у мене її забрати. Навіть якби насувалася небезпека окупації на Миколаїв, все одно я б до останнього залишалася в місті, як залишаюся донині.
Цей рік зробив мене сильнішою саме в моральному плані, додав трішки сміливості, більше відповідальності за свої вчинки, більше турботи про рідних. Коли не було небезпеки, ти якось не усвідомлював, наскільки цінна для тебе твоя родина.
2022 рік мав бути дуже життєрадісним, тому що 2 роки був ковід, який тримав нас у сітках, що не дозволяли нам проводити певні заходи. Дуже хотілося насправді ходити на концерти, це просто моя мрія, адже востаннє я була на концерті у 2019-му, перед епідемією. Не вистачає тієї легкості, тієї невимушеності, коли ти просто можеш іноді відпочити.
Війна забрала в мене можливість планувати і бачити довгострокове майбутнє, зате навчила жити практичними задачами. В принципі, можливо, в подальшому це допоможе мені в становленні як особистості.
До цих подій я навіть не уявляла, наскільки потужним може бути ривок в плані змін і наскільки війна може, окрім негативу, принести ще й позитив та переосмислення: що важливе, а що —ні. Проблеми з водою, електрикою — не важливі, а рік минув непогано, бо ми вижили. І ці події залишать відбиток назавжди. Знаєте, я завжди жартую, що моїм онукам не потрібно буде читати книжки з історії, я їм розповім більше.
Дуже радію, що я зараз вдома, ось просто зараз маю світло, зв'язок, інтернет. У мене є люди, з якими можу спілкуватися в соцмережах, телефоном, іноді можу до когось піти, поїхати. І я дуже радію, що є люди, які не розчарували, які здатні наближати Перемогу, вигнати звідси орду, щоб вона тут навіть не намагалася встановлювати які-небудь свої закони.
Я тішуся з роботи наших миколаївських волонтерів. Тішуся, коли в моєму Корабельному районі — а це найбільш обстрілюваний район міста — продовжують працювати магазини, підприємства. В майбутньому буде що згадати. Не може бути пітьми, щоб не було світла.
Тому ось цей промінчик світла в 2022 році – він був.
Попри те, що 2022 рік для мене планувався безхмарним, а через війну він став з громом та зливами, я вірю, що 2023 рік стане роком відродження. У 2022 році ми пройшли іспит на людські, моральні якості. А в 2023 році в Україні будуть зовсім інші українці, які будуть готові працювати задля блага суспільства, а не тільки для власної користі чи вигоди.
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
