25 березня зі Снігурівщини до Первомайська прибули люди, які змушені були залишити свої домівки і тікати. Від обстрілів, ворожих танків, що їздять дворами, російських солдат, які займають будинки селян, забирають їжу та ґвалтують дітей. Шістнадцятеро жителів сіл Новокондакове та Нововасилівка нині живуть в одному великому будинку, який винайняв для них небайдужий первомайський підприємець. Вони розповіли, що коїться в селах району та як кільком родинам з чотирма дітьми вдалося вибратися.
11 днів пекла
«Ми все чули ще з самого початку — з 24 лютого. Каховка від нас недалеко. А потім, як побачили ворожу техніку в нас, стало дуже страшно. Наїхало до нас дуже багато ворожої техніки, дуже багато солдат. А коли вже не стало світла і зв’язку — то вже жах», — Валентина Сергіївна.
«Страшно було, звісно. «Гради», ракети літають. В мене двоє дітей — 7 років і 1,4 роки. Старший син, коли чув щось недалеко, хапав малого, курточки і біг до мене. У нас в городі за 200 метрів упала ракета. Якщо б вона трохи ближче впала, у нас би хату хвилею знесло точно. А так шифер позлітав, вікна повибивало. Страшно, що постраждають діти. А ми спали, вона гепнула і нас розбудила, ми не встигли і в укриття побігти», — Марина.
Світлина з укриття, єдина за весь місяцьФото: Марина, мешканка Снігурівщини
«З 14 числа все гірше і гірше. «Гради» почали літати. Потім в Снігурівці багато будинків розбомбили, села навкруги почали бомбити. А в нашому селі вже їздила російська техніка, їхні солдати по хатах позаселялися: нема тебе вдома — замок зривають, виламують двері і заселяються. В сусідньому селі в школу, в клуб заселились», — Надія Василівна.
«Російські військові ходили по дворам з автоматами, перевіряли, чи немає зброї, чи не ховаємо когось із тероборони чи військових. В сараях, погрібах, на горищах — скрізь перевіряли», —- Володимир.
«А тоді приїхали наступні, позабирали в людей великі машини, в кого КамАЗ, в кого джип. З морозилок все забирають, курей ловлять, заставляють людей віддавати свиней. Телефони забирають, не можна дзвонити. В сусідньому селі російські солдати хлопців з тероборони розстріляли. В іншому селі сім’ю обстріляли в машині. В одному із сусідніх сіл ґвалтували дітей: навіть 9-річних», — Людмила Миколаївна.
«Вони в степ трохи відходять, а на ніч знов у хати повертаються. Вже майже 2 тижні оце триває. І «гради» поряд, і танками їздять по селі, БТРами, вантажівками», — Марина.
Гуманітарна біда на Снігурівщині
«Окупували нашу територію. Немає світла, немає води, немає хліба, муки, продуктів харчування зовсім немає. Ліків немає, аптеку розбомбили. Ні пального, ні газу на заправках ніде немає. Укрпошта не працювала, пенсіонери пенсію не отримали. А нам навіть якщо і приходили зарплати на картки, ми не могли їх ніде зняти. Та й який сенс в грошах, якщо немає, що купувати? Ми сюди (в Первомайськ — авт.) їхали 25 березня, то на той момент вже тиждень завозу продуктів не було. Гуманітарної допомоги на села ніхто не привозив. Якщо в місто й привозили, то там такі черги були, до 1000 осіб. І що, стояти за кілограм крупи під обстрілами?» — Валентина Сергіївна.
«Снігурівці треба допомагати. Води нема, їжі нема, електроенергії нема. Там голод, воду з річки і з джерела носять», — Володимир.
«Там страхіття. І потрапити туди неможливо, і виїхати небезпечно. Зі Снігурівки сьогодні (28.03) мав виїхати автобус, а чи виїхав. Раніше колона потрапила під артилерійський обстріл, є жертви. Дівчинці років 14 потрапили в щелепу, оком вилетіло», — Надія Василівна.
«Хочеться, щоб про це дізнались. Снігурівщину потрібно рятувати. Сьогодні сусідка з села змогла зателефонувати, то каже: люди намагаються самі виїжджати, білі ганчірки на машини чіпляють, і їдуть в нікуди…» — Валентина Сергіївна.
Як вдалося виїхати жителям сіл Новокондакове та Нововасилівка
«Ми до останнього думали, що не поїдемо нікуди. Коли вже почули, що в сусідньому селі стоять «гради», за 5 хвилин покидали в авто все, що могли, і поїхали. Ми і підготували підвал, але я розуміла, що це все може затягтися не на один місяць, і в мене діти будуть голодувати. В мене двоє дітей, меншому 1,4 роки. Я розуміла, що дорослі ще на картоплі якийсь час протягнуть, а дітям треба вітаміни, треба нормально харчуватися», — Марина.
«Казали, що на 2 дні дають зелений коридор. В перший день люди трохи виїжджали. На другий день ми поїхали. Багато блокпостів їхніх. На блокпостах шманали», — Володимир.
«Нам погрожували забрати телефон. Чоловіка погрожували залишити на блокпосту, сказали: або залишай телефон, або залишайся сам, шукали якісь переписки. Перевіряли за списками: чи не в теробороні, чи не був в АТО, звідкись у них ті списки є. Але потім відпустили. Я б без нього не поїхала… В мене там залишилась мама, в чоловіка мама і батько, моя сестра з двома дітками. Їм нема, як виїхати. Зв’язку немає. Навіть, коли вивозять, люди про це не знають, а по селах людям ще й дістатись до Снігурівки неможливо», — Марина.
«Їхали колоною, нас супроводжував волонтер, представник Червоного Хреста»Фото: Андрій Давидюк
«Ми їхали колоною, нас супроводжував волонтер, представник Червоного Хреста, він нас провів, ми швидше блокпости пройшли. Колона була з 16 автомобілів. По дорозі — затори. До Кобзарців ще були ворожі блокпости. Волонтер нас супроводжував до Баштанки, а з Баштанки вже самі. В Арбузинці трохи поламалися. Жодна машина не проїхала повз, всі ставали, питали, чи потрібна допомога. Так само в Первомайську: як тільки приїхали, люди всі йдуть, всі щось несуть: постіль, ковдри, диван, їжу. Люди дуже нас щиро зустріли. Дуже дякуємо всім за допомогу», — Валентина Сергіївна.
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
