30 липня 2021 року виповнилося 37 років із дня смерті первомайської поетеси, письменниці, співачки, педагога Валерії Джулай. Її серце перестало битися в 1984 році. Нам неймовірно пощастило знайти племінницю Валерії Джулай — Тетяну Фурсову, і поспілкуватися з нею.
Валерія Джулай із чоловіком Володимиром Солохудіновим
Раннє дитинство поетеси пройшло на квітучому Кавказі, молодість — за колючим дротом сталінських таборів Воркути й Північного Уралу, у зрілому віці Валерія Феофанівна вела активне творче життя у Первомайську. Реабілітована лише через 10 років після своєї смерті, в 1994 році, про що свідчить запис №281501 Національного банку репресованих.
Валерія з братом Юрієм, 1925 рік
Творчий доробок та сторінки біографії Валерії Джулай краєзнавцям, музейним працівникам та історикам доводиться збирати по крихтам — щось збереглося на шпальтах газет, сторінках журналів, у поетичних збірках, папірцях-рукописах, та, на жаль, багато чого з роками втрачено. Але нам неймовірно пощастило знайти через мобільний месенджер племінницю Валерії Джулай — Тетяну Фурсову, і поспілкуватися з нею. Тетяна надала нам фото із сімейного архіву, рукописи творів та поділилася спогадами. Тож залюбки ділимося здобутим скарбом із нашими читачами.
Із спогадів Тетяни Фурсової
Тьотя Валерія була людиною великого серця та щедрої на добро душі. Так і мене виховувала. Прививала любов до читання, зацікавлювала вчитися. А я як дитина — хочу погратися, побалуватися. Та тьотя ніколи на мене голосу не підвищила. Отримаю у школі погану оцінку — вона сидить і плаче, а я думаю: «Мабуть, і мені треба плакати, бо якось незручно». Багато зусиль прикладала щодо моєї грамотності, разом сиділи і писали твори. Вчителька російської мови називала мене королевою класу, за всі твори я отримувала п’ятірки, а мені було так соромно, бо ідеї і фрази належали тьоті Валерії, вона була вчителем української та російської мов.
Валерія з чоловіком та племінницями Ольгою і Тетяною
А скільки вона зі мною бесід проводила, скільки мудрості своєї передала! Вона й досі супроводжує мене по життю, із вдячністю згадую її настанови. Мій чоловік завжди казав: «Боже, яка тобі хороша тьотя дісталася». У школі мені всі подруги заздрили, їх матері не так ставилися до рідних дітей, як вона до мене. Мені було 9 років, коли помер батько, і 11, як померла мати, жили тоді в Казахстані. Тітонька Валерія каже: «Діти, ми тут не виживемо, треба виїжджати». Вона стала моїм опікуном, коли мені було 11 років, сестрі на той час виповнилося лише 16 років, тож опікунство наді мною їй ніхто б не дозволив. Ми обміняли квартиру в Казахстані на квартиру у Первомайську по вулиці Шевченка, 20/5. Навіть коли я навчалася в Умані в педучилищі, вихідні дні ми завжди проводили разом з нею. На канікулах тітонька завжди возила мене оздоровлювати до Одеси, на Чорне море. У Первомайську водила на Буг і Синюху, бо я була травмованою дитиною, тривожною, плаксивою. Я дивилася на воду, а вона читала мені вірші. Тьотя Валерія була дуже талановитою людиною: грала на піаніно, співала, дуже гарно володіла мовами. Валерія не була віруючою людиною, але дотримувалася духовно-моральних цінностей.
В Умані з племінницями Тетяною, Ольгою, Людмилою. 1968 рік
Я згадую, як вони жили із чоловіком — терпляча, толерантна, ніколи не сварилася, не ображалася, все переводила на жарт. Але всі життєві негаразди і травми все одно відкладалися на її серці, яке згодом не витримало... Щоб я не залишилася без квартири, вона пожертвувала особистим життям. Після смерті тьоті я ще деякий час проживала у квартирі в Первомайську, потім обмінялися на Казахстан, а потім поїхали до Америки, де з родиною проживаю і нині. На жаль, ми не могли взяти всі сімейні альбоми і документи із собою, тож частина залишилася у племінниці в Казахстані, але тим, що є, охоче поділюся.
Знаєте, коли дітки маленькі, важко, недоспані ночі, дитячі хвороби, але дітки — це таке щастя, більшого щастя, ніж материнство, не існує. Ось у нас сьогодні було свято, зібралася вся родина, і я плакала від радості, що мої діти потрібні один одному, а ми потрібні їм, що всі ми живемо у достатку, діти отримали освіту, працюють. І у цьому моєму щастю теж велика заслуга тьоті, невідомо, як би склалася моя доля, якби вона не взяла мене на виховання. Хоч вона не знала радості материнства, але була мені як мати.
Родина Тетяни Фурсової
«Товариським і радісним словом буду з вами присутня і я...»
Пані Тетяна поділилася з нами рукописами творів Валерії Джулай, які представляємо вашій увазі.
***
Посадіть мені кущ калини
Віддзвенить лиш остання строфа
Й замість маків в зеленій долині
Ляже темрява й тиша глуха.
І, поплакавши, як годиться,
Знов зберетеся всі за столом,
Біль утрати, мов чисту криницю,
Не захмарить хай жодне чоло.
Товариським і радісним словом
Буду з вами присутня і я,
Хай збирається знову і знову
Словотворців щаслива сім’я.
Хай дзвенять і пісні, і сонети,
І пародій ущіпливий сміх,
І зажевріє серце поета
Під сорочкою в кожного. Мій
Голос хай серед ваших пролине…
Посадіть мені кущ калини.
(Первомайськ, квітень 1980 року., російськомовна версія цього вірша була присвячена Галині Педченко).
Похорон брата Юрія. Казахстан
Криниця
В парку літньому біля старезного бука
Із розкритою книжкою ходить онука,
І питає таке, що і в сні не присниться:
«Бабо, а що то за слово криниця?»
Баба дивиться лагідно в сиву блакить,
Баба дивиться — і мовчить.
А в уяві — криниця під журавлем
У зеленій леваді з калини кущем,
Що схилила кетягів червону принаду,
Щоб побачить красу у прозорім свічаді…
У криниці — щаслива, немов молода,
Била чиста й холодна джерельна вода…
Прибігали удосвіта босі дівчата
І пили із долоні її непочату.
І гукали в темряву одна за одною
Щоб кохане ім’я відкликалось луною,
Та найбільше її цілував журавель,
Він над нею схилявся цілісінький день.
(1980-тий рік)
Валерія з братом і племінницею Ольгою
Ласкаві строки
Он там — мого дитинства беріг
Травою давності поріс,
Де висне залізничний міст,
У дальню даль відкривши двері.
Його відбиток у воді
Ховають верби молоді…
Без ліку б знову пережити
Близ вогнища мандрівних мрій,
Де човен втоплено старий,
Камінням і піском прошитий…
Щоб зорі грали у очах,
І дим пожухлим листям пах…
На міст дивлюся з-під долонь:
Кому відкрив у щастя двері?
Де спить мого дитинства беріг,
Чий знову там згорить вогонь?
Життя відбиток у воді
Сховали верби молоді…
(Київ, 1977, жовтень)
Валерія Феофанівна Джулай
Над Синюхою
Над Синюхою ранок осінній
У серпанку колишеться синім,
Ледве мріє в тумані рука,
Чую: дише десь поруч ріка.
І відкрилася зорові ти
В безперервному плині води,
У стремлінні вперед, до мети,
Аж до моря себе донести.
Без угаву, без сну, в боротьбі
Мимохіть підкорила собі
І хмарки, і човни, і листки,
Мої мрії прозорі й хисткі.
Хочу разом з тобою, як ти,
В русі вічнім без краю пливти.
Не вертаючи з півдороги
Без упину. Вперед до мети…
Є в житті хвилини безкінечно милі,
Ті, що їх принади й час не скине пріч.
На деревах місяць срібним павутинням
В чари обплітає вересневу ніч.
(Софіївка, 1940)
Валерія Джулай
Первомайськ – твоє ім’я
Первомайськ – твоє ім’я. В нім колишуться крони
Лип, що лиш стрепенулись після довгого сну.
В нім навіки злилися зелене з червоним,
Ніби вітер на вітах колише весну.
Ген — махає червоним і летить аж до Бугу,
Де тополі полощуть у блакиті листки,
Де в прозорість води, глянь, один перед другим,
Мов два брати, подібні, задивились мости.
Деревій над стежками у повітря навколо
Ніби трунок терпкий, свої пахощі ллє.
Це ріднить із селом і єднає із полем
Тебе, мій Первомайськ, рідне місто моє!
Тихо ріки пливуть, а над ними – садки
І споруди заводів стоять поміж ними
«Мир» і «труд» і протоптані дітьми стежки
Первомайськ – твоє ім’я…
(22.03.1976)
Валерія Джулай
Пісня зріє
Пісня зріє, наливається, мов колос,
Дикі маки облітають на траву.
Зазвучить її тендітний голос,
Попід крила я її зірву.
Підніму над головою вище
І скажу: «Народжена – лети!»
Хай у крилах вільний вітер свище
Під тобою стеляться світи.
І підводять голови до неба,
Хто почує мого краю голос.
Слави іншої мені не треба,
Пісня наливається, мов колос.
Долі
За тисячі осяйних днів,
Що пелюстками пролетіли
І десь встелилися на дні
Озер прозорих, в хвилі стилі.
Навіки канувши за гори
Вершинами простяті в небо,
Що обіймала в світлі роки
Щасливим зором, і за скорі
Кохання відчайдушні кроки
Без роздумів, як серцю треба!
За буйний цвіт усіх садів,
Якими дихала нестямно,
Південних чар нічні сліди
І півночі холодне сяйво.
За труд необраних шляхів
Де все було – горби й долини
За хвилі щасні і лихі,
Спасибі долі. Сонце й зливи
Мій путь вітали день при дні
Спасибі, доленько, тобі.
Сади і квіти відцвіли,
Лишилася безмежність поля.
Час шлях самотності стелить
Й за це тобі спасибі, доле.
(Первомайськ, 1981 рік)
Валерія Джулай
Сонет Жанні С.
То який оце стукнув сьогодні вам рік?
В цьому віці вони миготять непомітно,
Бо любов іще цвітом розбурханим квітне,
Ще не встигло під вітром життя облетіть.
І для діток ще слово одвічнеє «мамо»
Замикає собою весь сонячний світ.
Милий поруч, а кожен світанок
Днем надії щасливим горить.
Друзів коло розсілось навколо,
Однодумців одної мети…
Що ж, бажаю, мов сонця над полем,
Якнайдовше це все зберегти.
Якнайдовше, та хоч би й навік,
То який оце стукнув вам рік?
З домашнім улюбленцем
Елегія
О, скільки ще не зроблено, не вжито,
Не виспівано і не випито до дна,
Не схожено в росі зеленим житом
Не виплакано від душі сповна!
Не відраділи очі дивним дивам,
Що ними щедрий до нестями світ.
Блакитним ініям і срібним зливам
Не дивувати ніжних віт.
Берези не торкатися устами
Високо віти, і де та весна,
Щоби для мене листя розпростала
Її давно вода знесла…знесла.
(1981 рік)
Вітаємо, ви переглянули матеріал на Гард.City — незалежному первомайському інтернет-виданні. Якщо вам сподобався цей сюжет, пропонуємо підтримати нас внеском. За ціною лише однієї чашки кави чи поїздки у таксі, ви підтримаєте роботу редакції та допоможете робити Первомайськ і район зрозумілішим для містян та привабливішим для гостей.
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
