Коли у нас болить зуб, ми відвідуємо стоматолога. Проте коли старенька матуся забуває дорогу додому, дитина не може всидіти у школі навіть десять хвилин, а нас самих перестають радувати улюблені хобі, чомусь вважаємо, що «пройде саме». Коли варто звернутися до психіатра чи психотерапевта та чому депресивні стани потребують лікування, дізнавалася журналістка Гард.City.
У Первомайську працюють лікар-психіатр Олександр Дідик та лікарка-психотерапевт Наталія Губко.
Зізнаються: пацієнтів чимало, але звертається набагато менше людей, ніж мали б звернутися. Чекають на диво або поки саме мине. Марно. Як будь-яку іншу хворобу, психіатричну потрібно діагностувати та лікувати.
Розповідає лікар Олексанр Дідик
Ставлення людей до свого психічного здоров’я у нашій країні дивує. Адже загрозливі симптоми сприймаються як таке, що «саме пройде». При цьому кількість розладів, що відносяться до компетенції психіатрії, зросла в останні роки так, що перевищила навіть серцево-судинні захворювання. Лише в нашій країні офіційно діагностовано 8 мільйонів таких випадків.
На жаль, такі проблеми виникають незалежно від віку, соціального статусу та інших звичних факторів. Проте на них можуть вплинути шкідливі звички, як-от: зловживання алкоголем та вживання наркотичних засобів. Бувають вікові зміни або індивідуальна реакція людини на стрес. Хтось переживає його та йде далі, а комусь потрібна допомога. При цьому втрата кожної години може виявитися фатальною.
Коли насправді варто звертатися за допомогою до психіатра:
Звернутися до лікаря мають змусити наступні симптоми:
- тривога;
- депресія;
- зниження працездатності;
- відсутність радості життя (навіть те, що завжди викликало задоволення, залишає байдужим);
- зниження апетиту;
- порушення сну (в обидва боки, як безсоння, так і надмірна сонливість);
- безпричинні коливання настрою (із погіршенням у першу половину доби);
- напади ярості;
- панічні атаки;
- розлади короткочасної пам’яті (людина забуває рік, дати, дорогу додому та інше);
- дратівливість;
- запальність;
- зміна поведінки (особливо по відношенню до рідних, при цьому варто таки прислухатись до їхньої думки);
- зміна ставлення до родичів (агресивність);
- байдужість у побуті (в тому числі щодо дотримання особистої гігієни).
Завжди згадую одного із відвідувачів, який із запізненням звернувся з приводу депресії свого батька. Чоловік тричі намагався покінчити життя самогубством. При цьому чоловік працював таксистом та возив людей. Врешті, так і не отримавши психіатричної допомоги, вчинив четверту спробу, на жаль, уже вдалу.
Я впевнений: смерті можна було б запобігти, якби оточуючі були більш уважними до людини та поставилися серйозніше до видимих змін поведінки. Адже для того, аби дійти до стадії суїцидальної спроби, симптоми розладів мали спостерігатися протягом не менше трьох місяців.
Кожний тривожно-депресивний стан має під собою медичне підґрунтя та певні фізіологічні підстави, їх потрібно виявляти та корегувати.
Взагалі стрес — то нормальна реакція організму. Він допомагав людині вижити. У стані стресу людина мала або тікати, або боротися. Адже вироблявся гормон кортизон. Концентрація цього гормону в крові значно підвищується при стресових ситуаціях. Поступово через хімічні реакції, пов’язані із постійним високим рівнем цього гормону у крові, отримуємо збої у роботі нервової системи.
Чомусь у нас і досі люди вважають, що депресія може пройти сама, а панічні атаки ніяк не впливають на життя. Та хвороба має здатність прогресувати, і її наслідки виявляються непередбачуваними. І якщо на початкових стадіях корегувати швидше та легше, то у занедбаних випадках психотерапевт не завжди допомагає, відкорегувати ситуацію за допомогою медичних препаратів може лише психіатр, підібравши індивідуально препарати та дози.
COVID спричинив не лише пандемію, але й додав тривожності суспільству. Лише зараз у нас спостерігається п’ятеро пацієнтів із психологічними розладами, спричиненими пандемією: підвищення рівня тривожності у людей призвело до погіршення якості життя.
Замовчування проблеми врешті може призвести до найгірших наслідків. Тривала депресія здатна на більш серйозних стадіях викликати навіть галюцинації та марення.
Найважливіше те, що більшість станів можна корегувати та компенсувати. Зараз у мене спостерігається 8 пацієнтів із шизофренією. Завдяки сталому нагляду та сучасним медикаментам, живуть повноцінним життям, у родинах, без рецидивів. Вік коливається від 22 до 35 років. Більшість із них звернулися до лікаря у стадії загострення хвороби. Жоден пацієнт із початку сталого лікування не потрапляв до стаціонару.
А для тих, хто зневірився, розповім історію одного свого пацієнта, у якого шизофренію діагностували ще у 80-х роках, під час його служби в армії. Тоді він отримав інвалідність, а у 89-му році навіть був госпіталізований із загостренням. Саме тоді вирішив: має жити, хоча б заради дітей, яких у родині було аж троє. Він сумлінно приймав препарати, відвідував заплановані прийоми. Через деякий час жінка пішла від нього, залишивши трьох дітей на тата. Чоловік не опустив рук. Без жодного рецидиву він майже тридцять років опікується родиною. Всіх трьох дітей підняв на ноги, всі уже живуть окремо, мають власні родини, а чоловік став ще двічі батьком. Загалом стан стійкої ремісії триває понад 30 років.
Головна проблема для людини — прийняти свій діагноз та розпочати лікування
На жаль, законодавство суттєво змінило ставлення до психіатрії. Госпіталізація можлива лише за рішенням суду, а родичі у розпачі не знають, як бути.
Я раджу у жодному разі не зневірюватися, якщо потрібно, приїду за вашим викликом. А для вас головне — стукати у всі двері, виконувати поради лікаря та вчасно приїздити для контрольних оглядів.
Про дитячу психіатрію
Чомусь звернутися до психіатра із проблемною дитиною в Україні значить чи не одразу поставити на ній клеймо. Цей стереотип не просто неправильний, він вкрай шкідливий.
Лікаря потрібно обирати прискіпливо, тим більш — дитині. Якщо ваш лікар каже: «Ганяти вашу дитину потрібно та навантажувати, аби неповадно було», — це привід терміново змінювати лікаря.
Не так давно до мене привозили дівчинку, у якої після візитів саме до такого «лікаря» почали з’являтися суїцидальні думки. Знадобилося декілька сеансів у тандемі із психотерапевтом. Дитина розкрилася, почала довіряти, її стан налагодився. Вона і сама відчула різницю. Взагалі ж прийом дітей ведеться разом із батьками, деталі погоджуються індивідуально.
Крім того, створилася згубна тенденція: деякі матусі, начитавшись інтернету, самі ставлять своїм дітям «діагнози». Запам’ятайте: психіатрія — це наука. Перш за все, звертайтесь до лікаря. Якщо ваші підозри безпідставні, лікар так і скаже. Якщо потрібне лікування — його буде почато вчасно.
Лікарка Наталія Губко запевняє: діагноз гіперактивність дійсно існує, але не варто кожну погано виховану дитину називати гіперактивною.
Розповідає лікарка Наталія Губко
Скільки разів ви стикалися із тим, що батьки пояснюють неприйнятну поведінку дитини так: та він у нас гіперактивний! Але жодного разу такі люди не звернулися до лікаря. При цьому синдром дефіциту уваги та гіперактивності (СДУГ) – неврологічно-поведінковий синдром порушення розвитку. Діагностувати його може лише лікар, а спостерігати таку дитину має психотерапевт. Тож якщо ви не просто хочете відмахнутися від поведінкових вад дитини, а дійсно допомогти їй у житті та навчанні, часу гаяти не можна.
Діагноз «синдром дефіциту уваги та гітерактивності» (у побуті «гіперактивність») ставить лише лікар. Він потребує нагляду та корегування.
У яких випадках дитина потребує консультації психіатра або психотерапевта
До лікаря потрібно звернутися, якщо дитина:
- не може всістися за уроки;
- незібрана;
- не витримує звичайні та сприятливі для всіх дітей вимоги, як-от: всидіти на уроці;
- має порушення сну (не може заснути вчасно та спить неспокійно);
- при цьому має добру пам'ять.
У такому випадку дитині потрібно та можна допомогти! При правильно підібраному корегуючому лікуванні уже через кілька тижнів ви відчуєте результат, а вашій дитині буде легше сприймати навчання та загальні вимоги суспільства.
Взагалі ж про психічний стан дитини потрібно дбати змалечку.
Кількість пацієнтів із аутизмом за останні роки виросла у тридцять (!) разів, але й досі батькам не розповідають про те, як відрізнити загрозливі симптоми, що потребують консультації лікаря, у наймолодшому віці, коли таку дитину можна цілком соціалізувати та адаптувати до суспільства, компенсувавши хворобу.
А буває так, що медична проблема і взагалі заважає дитині нормально розвиватися, а батьки чекають, чекають, чекають.
Один із прикладів: привезли на прийом дитинку віком у 4 з половиною роки, яка не розмовляла. Батьки забили на сполох. Вчасно та дуже вдало. Малечі підібрали лікування, та уже після місяця терапії почули перші слова! Зараз дитина розмовляє реченнями та надолужує втрачений час.
Інша вразлива категорія — підлітки. У них взагалі депресія ховається за симптомами, які так зручно називати «підлітковим бунтом». Так, депресія може ховатися за запальністю, дратівливістю, агресією, зневагою до рідних. Проте, якщо вчасно не звернутися до лікаря, підліткова депресія, помножена на гормональні перебудови, здатна наробити лиха.
Не краща ситуація і з людьми поважного віку. Чомусь в українському суспільстві прийнято, що забудькуватість у старих є нормою. Тож на початкові симптоми деменції мало хто звертає увагу. Але саме цей стан можна відкорегувати, забезпечивши належну якість життя людини.
Тож поки кивають на те, що бабуня забула, що робила вчора, деменція, яка має чимало проявів та різновидів, вичікує, а за можливості стрімко прогресує. Ось тоді і з’являється така кількість проблем, що годі й справитися. Тоді уже потрібні і постійний догляд, і присутність сторонньої людини. А достатньо було б просто звернутися вчасно до лікаря.
Якщо ви зіткнулися із чимось із перерахованого вище, ваших дзвінків чекають за телефоном: +38 (096) 157-14-21, з 9.00 до 15.00, вихідний — неділя. За потреби ви зможете домовитися про виїзний прийом та прийом по вайберу. Лікарі обслуговують мешканців Первомайська та прилеглих районів.
