Едуард Козачок запам’ятався мені яскравими, бездоганно зіграними ролями в театрі Atoms Дитячо-юнацького центру національного відродження. Вже тоді можна було із 100% впевненістю прогнозувати, що цей юнак пов’яже своє майбутнє з акторською діяльністю. Так воно й сталося. З Едуардом говорили про роль у кіно, про навчання та плани на майбутнє.
Про студента та актора Едуарда Козачка
Едуард Козачок
Едуард — студент 4 курсу Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого (майстерня Є. О. Гулякіної), а ще він актор кіно. Має досвід зйомок у комедійному серіалі «Євродиректор» на каналі ТЕТ, де виконав одну з головних ролей —старшокласника Богдана, харизматичного й романтичного юнака. Грає на гітарі, співає, малює, наполегливий та творчий, тож має великі можливості для досягнення вершин акторської кар’єри.
«Я й мріяти не міг, що у першому ж фільмі гратиму поряд з такими відомими акторами»
— Едуарде, що більше тебе приваблює: робота в кіно чи театрі?
— Важко сказати, що подобається більше. Театр — це основа, а кіно — цікава авантюра. В театрі гартується майстерність актора. Але навчатися нового і в кіно, і театрі досить цікаво.
В образі
— У тебе вже була одна з головних ролей у кіно. Розкажи, чим для тебе став знімальний майданчик?
— Зйомки проходили цікаво, атмосфера на майданчику була пречудова, а знімальна група стала для мене творчою сім’єю. Звичайно, глядач бачить тільки результат, а за ним криється велика праця всього колективу.
У мене з’явилися нові друзі, з якими підтримую зв'язок, запросив їх на свої дипломні вистави: «Сон літньої ночі» за п’єсою Вільяма Шекспіра і «Патетична соната» за п’єсою Миколи Куліша.
— Чим, на твою думку, серіал сподобався молоді і не тільки?
— Це легкий комедійний серіал. Він про любов, інтриги, винахідливість, кар’єризм і дружбу, людські позитивні й негативні сторони, він про життя. Тому й подобається людям.
— У «Євродиректорі» ти знімався з відомими українськими акторами, як-от: Гарік Бірча, Катерина Варченко, Віра Кобзар, Вероніка Лук’яненко, Андрій Федінчик та інші. Як з ними гралося і чи беруть молоді актори приклад з професіоналів?
— З ними гралося легко й цікаво. Вони були для нас не лише партнерами, а й порадниками. Я за кожним із них спостерігав і отримав колосальний досвід, неможливо описати словами, наскільки вони володіють професією. Я й мріяти не міг про те, що у першому ж фільмі гратиму поряд з такими відомими акторами.
— Як довго тривали зйомки серіалу «Євродиректор»? Чи було важко?
— Зйомки тривали два місяці. Було все правильно і професійно організовано, тож справилися швидко. Важко не було, це мій перший досвід зйомок у кіно, до цього я брав участь лише у студентських роботах, тож швидко вчився майстерності кіноактора безпосередньо на майданчику.
— Які смішні ситуації траплялися?
— Одного разу після важкого знімального дня один із акторів взув мої черевики і поїхав на вокзал. Я прийшов пізніше і побачив, що залишена пара — майже така, але не моя, бо свої я нещодавно придбав, довелося наздоганяти на таксі і на вокзалі перевзуватися.
«Ти граєш самого себе і це завжди щиро»
— Чи допомогла тобі первомайська театральна школа?
— Мені було легше навчатися, ніж іншим студентам, тому що я мав досвід первомайської театральної школи, розумів, що таке театр, вистава, як проходить підготовчий процес, що правильно, а що ні, як готувати собі реквізит. Завдяки театру Atoms я обрав акторську діяльність, хоча до цього думав пов’язати життя із образотворчим мистецтвом.
— Твій перший акторський гонорар, якщо не секрет?
— 1000 грн за зйомки в рекламі. За роль в «Євродиректорі» заробив досить пристойно як для актора-початківця. Це чудово, коли за свою улюблену справу ти ще й отримуєш гроші.
— А часто тебе запрошують зніматися рекламні агентства, кліпмейкерські студії?
— Я не дуже люблю зніматися у рекламі, запрошують на кастинги, і якщо навіть роль епізодична, це все одно цікаво, бо це робота над образом.
— Важко перевтілюватися із студента на свого кіногероя?
— Ні, ми дотримуємося класичної акторської системи Станіславського: ставити самого себе в пропоновані обставини ролі і йти в роботі над роллю «від себе». Тобто ти граєш самого себе і це завжди щиро.
— Найважливіше, що ти виніс для себе з чотирьох років навчання в університеті?
— Я зрозумів, що акторській професії не можна навчитися. Це настільки індивідуально й різногранно. Навчити можна теоретичним знанням, але кожен актор втілить їх у власному огранюванні.
— Що будеш робити після отримання диплому?
— Навчання у нас триває разом із магістратурою п’ять з половиною років. Потім актори йдуть у театр, кіно. Але в кіно робота не постійна, закінчилися зйомки і наступних ти можеш чекати довго. А в театрі ти маєш затишну сімейну атмосферу, спілкування з глядачем, неймовірні емоції. Із театральної сцени все виглядає інакшим — природним, натуральним.
Це постійне місце роботи і кам’яний надійний фундамент. Для великого міста це дуже важливо. Плюс можливість для професійного зростання, тож я б хотів пов’язати життя з театром. А суміщати можна, коли є така можливість.
Вітаємо, ви дочитали до кінця матеріал Гард.City — незалежного первомайського інтернет-видання. Якщо вам сподобався цей текст, пропонуємо підтримати нас внеском. За ціною лише однієї чашки кави чи поїздки у таксі, ви підтримаєте роботу редакції та допоможете робити Первомайськ і район зрозумілішим для містян та привабливішим для гостей.
