У суботу, 16 серпня, у «Пивниці» на Парковій звучали світові рок-хіти у виконанні миколаївського гурту «Крила». Для багатьох це стало незабутньою зустріччю з молодістю, а для декого навіть приводом подолати сотні кілометрів. Люди спеціально їхали з інших міст, аби почути улюблені пісні наживо.
Серед гостей була і журналістка Гард.City, яка цього вечора разом із друзями теж занурилася в атмосферу музики, спогадів та щирих розмов.
Теплий суботній вечір з ностальгічними нотками
Похід на «Крила» був запланований завчасно. Ми з друзями десь за тиждень домовилися, що підемо. Таке буває нечасто, а ж намагаємося жити культурним життям міста. Обіцянки своєї дотрималися. І ось ми уже перед входом до закладу. Нас зустрічає господиня Ольга Мурза. Її щира усмішка й слова: «Рада вас бачити, як добре, що прийшли» — відразу налаштували на хвилю домашності. Скажу, що бувати тут — завжди приємність. Бо атмосферно, гостинно й душевно.
Ольга Мурза
Запитую, чи уже є музиканти? «Так, уже готуються», — відповідає пані Ольга. До речі, чекаємо ще мандрівника на велосипеді.
І тільки ми встигли про це проговорити, як на горизонті з’явився роверист. Звісно, що відразу беру його в «оборот». Сергій Богуш, так звати чоловіка. І у нього тур вихідного дня. Приїхав Сергій із Одеси. Але маршрут його був через Подільськ, куди добирався потягом, а далі уже ровером у наші краї. Їхав, щоб спеціально послухати «Крила».
Сергій Богуш
— Це мій улюблений гурт, — каже Сергій. — Я слідкую за їхніми виступами, тож не міг пропустити. Я підписаний на них в інстаграмі, люблю їх слухати, тому тут.
Бажаю йому вдалого вечора і повертаюся в коло друзів. Поки іду, зустрічаю чимало знайомих. Тут Тамара Петрівна, моя вчителька з четвертої школи, яка ще вдень забронювала місце. Пані Ірина, керуюча банком, друзі-волонтери Діана Мурза та Андрій Чередніченко. Тут же молодь, люди старшого віку. Всі — різні, але об’єднані очікуванням музики й живим бажанням бути разом. З окремими перекидуємося ще кількома словами, бо давно не бачилися, і далі направляюся до гурту.
«Ми прагнемо, щоб слухач після концерту виходив із легкістю й силою всередині»: «Крила»
Не встигла підійти, як поперед мене друзі музикантів — байкери. До речі, я їх запримітила при вході. Тож даю можливість їм поспілкуватися. Музиканти тепло вітаються зі своїми однодумцями, щось проговорюють і далі уже приділяють увагу мені. Питаю у гурту, хто головний? Сміючись, кажуть — усі. Але за всіх в інтерв’ю «віддувається» вокаліст Олександр Плюснін.
Олександр Плюснін, вокаліст гурту «Крила»
— Чому саме «Крила»? — ставлю традиційне запитання.
— Це історія ще з 2004 року, — усміхається музикант. — Тоді ми грали свої перші пісні. Серед них була і пісня «Не уходи, мой ангел». На одному з виступів ведучий запитав, як називається гурт. І Олег, не вагаючись, сказав: «Крила». Назви тоді конкретної ще не мали, а це слово наче само прилетіло. Так ми і стали «Крилами».
— Виправдали назву?
— Звичайно. У нас багато «окриляючих» композицій. Ми прагнемо, щоб слухач після концерту виходив із легкістю й силою всередині.
— Як повномасштабна війна вплинула на ваш репертуар?
— Дуже сильно. Раніше майже 90% наших пісень були російською. Ми мали чотири повноформатні альбоми й чимало синглів. Але після 24 лютого все змінилося. Зараз робимо акцент на світових рок-хітах і власних україномовних чи англомовних композиціях. Це вже інший етап нашої творчості.
— Хто сьогодні ваша авдиторія?
— Абсолютно різна. Є молодь, яка вперше відкриває для себе класику року. Є ті, хто слухав ці хіти 50 років тому. І знаєте — усі однаково реагують, усміхаються, співають. Це найцінніше.
Гурт виступав у складі тріо — не всі змогли приїхати: хтось нині служить у ЗСУ, хтось лишився вдома. Та енергії вистачило на весь зал. З перших акордів присутні підспівували, пританцьовували, ловили кожен звук.
Пані Ольга нагадала про тих, хто сьогодні захищає країну, й запустила баночку для збору коштів на ЗСУ. Вона «мандрувала» столиками, а люди кидали гроші так природно, ніби це було частиною концерту. До речі, у гурта теж була своя скринька для збору. Тож присутні донатили скрізь.
Післямова: емоції вечора
Я ловлю себе на думці: такі вечори потрібні нам усім. Бо це не просто музика. Це зустріч із молодістю, зі своїм містом, зі знайомими людьми, які поруч. Це можливість дихати, усміхатися й вірити.
— Ми завжди бажаємо всім миру, світлого неба і любові, — кажуть музиканти на завершення. І ці слова лягають на душу як найкраща фінальна нота. Виходжу з «Пивниці» й відчуваю: крила — це не лише назва гурту. Це стан душі, який ми забираємо з собою додому.
