Таких історій про котів, напевно, безліч. Вона про Рижика, який ще вчора ночував під дощем, а сьогодні спить на подушці поруч зі мною. Це історія про милосердя, про любов з першого погляду і про те, як, рятуючи тварин, ми часто рятуємо самих себе. А ще це спроба поговорити про гуманність та відповідальність. Бо мова піде не лише про одного кота, а й про велику проблему, що потребує людяності й системних рішень.
Світ, у якому війна змінила всіх
Війна торкається не лише людей. Ті, хто не може сказати вголос про свій біль — тварини — також страждають.
В Україні досі немає єдиної системи обліку тварин — жодна державна установа не веде централізованої статистики. Дані зоозахисників, як-от: організації UAnimals, базуються переважно на спостереженнях, звітах із притулків та інформації від волонтерів у громадах.
Але за цифрами — живі істоти. Достатньо просто пройтися вулицями навіть спокійного Первомайська: безпритульні собаки й коти — поруч. Вони нишпорять у пошуках їжі, туляться до будинків, виглядають когось, хто не пройде повз. Це щоденне нагадування про нашу відповідальність.
Пам’ять про Ванільку і новий шанс для Рижика
Життя — суцільна випадковість, яка з часом стає закономірністю. Колись у нашій родині жила руденька киця Ванілька. Донька з онуком привезли її з київського притулку ще кошеням. Ми її виходили, виняньчили — і з безпомічної крихітки виросла справжня красуня. Але одного дня вона просто зникла. Її доля досі невідома.
Відтоді ми мріяли про ще одного рудого улюбленця. І ось оголошення: «Кіт Рижик шукає дім». Його опублікувала Надія Бовкун, відома в місті зооволонтерка. Донька першою побачила фото, і я одразу відчула — це наш.
Люди, які рятують хвостатих
Надія Бовкун рятує тварин уже шостий рік. Родом із Первомайська, випускниця 16-ї школи, нині живе в мікрорайоні ПМК-226. Почалося все ще з дитинства, коли мала особливу любов до тваринок. А уже в дорослому житті, працюючи на автозаправці, зустріла колегу, яка також підгодовувала безпритульних. Так у 2019 році вони стали волонтерками.
— Скільки врятовано — не рахую, бо вже сотні, — каже Надія. — Але кожна історія — це маленьке життя.
Вона пригадує, як отруїли бездомну собаку, у якої залишилося восьмеро цуценят. Вигодовували з пляшечки, шукали господарів. Каже, що тоді зрозуміла, що «байдужість убиває гірше за отруту».
Надія переконана: проблема безпритульних не лише у відсутності притулків. Головне — змінити ставлення людей.
— Притулок — не панацея, — говорить вона. — Тварина не скаже, що їй болить. Тому потрібно виховувати в людях гуманність. А ті, хто не розуміє, мають нести відповідальність за законом.
Надія підтримує ідею централізованої програми стерилізації, адже саме це, на її думку, ключ до зменшення кількості безпритульних.
— Ось остання, — розповідає Надія, — яка була оголошена влітку. Я зателефонувала до управління ЖКГ, бо мала двох безпритульних, яких потрібно було стерилізувати ще на початку серпня. Але чомусь так все довго вирішувалося, і лише в жовтні до мене повернулися з цим питанням. Але, на жаль, тих тварин уже немає. Одна померла, інша зникла.
Хоч коло зоозахисників у Первомайську і чималеньке, втім, сьогодні лише волонтерських зусиль недостатньо для вирішення питання з безпритульними.
Що у Первомайську
У Первомайську програма з регулювання чисельності безпритульних тварин діє на підставі рішення міської ради від 24 червня 2021 року №9. Вона має назву «Програма контролю за утриманням домашніх тварин та регулювання чисельності безпритульних тварин гуманними методами на території Первомайської міської територіальної громади на 2021-2025 роки». Попри наявність такого документа, фінансування програми залишається мінімальним.
У 2025 році кошти на стерилізацію тварин виділялися, однак поки немає даних, про яку кількість стерилізованих іде мова. Вартість однієї операції — від 700 до 7500 грн залежно від виду та ваги тварини.
— Ми могли б стерилізувати сотні, — каже Надія. — Але без підтримки громади та держави це просто неможливо.
Зоозахисники наголошують: ефективні програми зменшення кількості безпритульних мають три складові — стерилізацію, ідентифікацію (чіпування) та просвіту населення. Саме так працюють успішні системи в інших містах.
Як Рижик з’явився в моєму домі
Рижика я знайшла через пані Надію. Він жив біля одного із торговельних закладів на «Фрегаті». Планувала забрати його в суботу, але приїхала раніше. Надворі — дощ і холод. «Тож чого чекати до завтра, коли можна зробити сьогодні», — подумала я і помчала. До всього ж пані Надія домовилася з дівчатами, щоб глянули, чи тваринка на місці. Там уже на мене очікувала пані Крістіна, яка першою знайшла Рижика.
Христина та Рижик
— Він сидів під дощем і нявчав, аж плакав, — пригадує дівчина. — Ми його нагодували, і він залишився біля нас. Куди ми — туди й він. Так уже цілий тиждень із нами. Шкода його. Він такий ласкавий і ніжний. А ще з собачкою подружився, яка теж прибилася до нас. Погляньте, яка вона грайлива.
Словом, я взяла кота і відразу відчула — мій.
Там же я зустріла молодого чоловіка з Києва, який щиро порадів за Рижика.
— Добре, що забираєте, — сказав він. — Таких багато, але рятують одиниці. Он бачите? На тій стороні вулиці безхатьки. Дуже їх шкода. Вони всі мають право на домівку.
Розговорилися. Хлопця звати Віктор. Тут по робочим питанням. Виявилося, що він сам нещодавно прихистив кота і відправив його до мами у село на Голованівщину. Каже, що у неї справжній притулок вдома. Чотирнадцять котів та ще кілька собак. Всіх їх вона годує і опікується ними.
Про проблему безпритульних говорить чітко й однозначно.
— Питання це потрібно вирішувати негайно. Нема куди тягнути. Бо війна додає нових покинутих тварин — з прифронтових територій, із зруйнованих домівок. Тут має бути державницький підхід, — каже Віктор.
У Києві, за словами Віктора, проблему безпритульних вирішують активніше, а от Первомайськ «пасе задніх».
Щодо жорстокого поводження з тваринами, Віктор сказав: «Я би хотів, щоби бодай один день така людина відчула на собі, що то таке — ночувати під дощем або бути викинутою на вулицю».
Коли дім — це порятунок
Рижик одразу пішов до мене на руки. У машині нервував, але на колінах заспокоївся. Вдома спершу не все було гладко — дві мої собачки не прийняли новачка. Та і наразі ще не заспокоїлися. Думаю, що з часом мир установиться. А поки у Рижика є власна миска, подушка й дім. І, здається, друга спроба на щасливе життя. Тож дякую добрим людям за добрі справи: за врятовані життя тварин і за можливість жити.
Проблема, яка потребує рішення
Чи може Первомайськ змінити ситуацію?
Звісно, може і волонтери пропонують конкретні кроки:
- Виконання, в тому числі регулярне фінансування муніципальної програми регулювання чисельності безпритульних тварин.
- Фінансова підтримка волонтерських ініціатив, в тому числі надання приміщення для роботи волонтерів.
- Регулярні просвітницькі кампанії, в тому числі, в навчальних закладах.
- Створення міського реєстру домашніх тварин.
Такі рішення потребують політичної волі та співпраці влади та громади.
Фінал із надією
На перший погляд, ця історія проста. Але в ній суть нашої людяності. Бо тема безпритульних тварин — це не лише про котів і собак. Це про нас. Про здатність співчувати, допомагати, любити. Рижику пощастило. Він знайшов дім. А от чи знайдуть його інші — залежить від кожного з нас.
