Щоб зрозуміти, чого тобі бракує, іноді достатньо поїхати. Не в модний готель і не в шумне місто, а туди, де пахне травами, співають пташки і час ніби зупиняється. Такою стала подорож у Маньківку — невелике селище в самому центрі Черкащини, яке приховує в собі справжню живу оазу. Журналістці пощастило побувати там.
Коли вирушаєш — усе змінюється
Як і буває в житті, коли розумієш, що треба бодай короткий перепочинок, починаєш шукати місцину, куди б заховатися подалі від щоденних клопотів та стресів. Давно чула, що у Маньківці є такий простір, але ніколи там не бувала. Тож зібравшись, сідаю в свій «Дастерок» і мчу. Всього 140 кілометрів — і перед очима розгортається зовсім інший світ. І починається він уже з повороту на Маньківку.
Просто на узбіччі — керамічний чайничок, який так і манить в свої простори. Далі — розмальована зупинка, більше схожа на мурал у степу. Тут художники потрудилися, аби в будь-яку погоду було відчуття затишку та комфорту. Як кажуть, все просто, але з душею. Далі знак самої Маньківки, де датовано рік заснування села: 1581. А внизу знову чайничок. Цікавлюся: а що ж означає ця інсталяція?
Виявляється, це не просто арт-об’єкт, а символ унікального простору, який створила місцева влада, щоб приваблювати туристів до свого краю. А символізує він, як розповідають місцеві, українську традицію гостювання — чаювання. До речі, раніше, ще за часів козаччини, глиняні чайники оздоблювали козацькі оселі, а пізніше популярними стали розфарбовані «чарівні» чайники від гончарів — опішників з Полтавщини. От вам і історія.
Місце сили серед лісостепу
А саме село зовсім не схоже на наші типові села півдня. Воно, як мені здалося, з почуттям поваги до простору. Таке собі європейське поселення, тільки з українською душею. Проїжджаю через центр села — і уже за кілька кілометрів бачу місцину, куди прямую. Це така собі оаза серед лісостепу. Тут просто інший світ — зелений, тихий і дуже затишний. Це зона відпочинку з назвою «Аквадар». Найважливіше тут — жива природа. Дерева, ставок із очеретом, багато троянд, осоки, лаванди та високі катальпи. Тут їх довга алея. Як розповідають місцеві, цим деревам уже років шістнадцять. Вони неймовірно красиві в пору свого цвітіння і мають такий аромат, що дух захоплює. Таке диво я уперше бачу в Україні.
А ще тут пахне різнотрав’ям, лісом, хвоєю та трояндо-лавандовим медом. І дихається тут просто й легко. Здається, ти в казці.
І найголовніше: тут не треба нічого робити. Цього простору, цієї краси достатньо, аби стати трохи щасливішим, відпочити від турбот, стресу та тривог. Як кажуть, перезавантажитися.
