Місто синіх річок і трамваїв. Місто сміливих людей, симпатичних тварин і річкових птахів. Місто стійкості і протиріч. Місто півдня й тепла. Місто на хвилі. Це воно: найбільше й найголовніше місто нашої Миколаївщини. Запрошуємо у подорож одного дня, щоб побачити Миколаїв у березні 2025-го очима журналістки.
Доводилося бувати у Миколаєві задовго до повномасштабного вторгнення, років десять тому. Запам'ятався як тепле, спокійне місто, де гарно прогулятися центральними вулицями, посидіти біля річки, відвідати пекарню. Нині це відчуття тепла і гостинності збереглося, проте у сонячному характері Міста на хвилі з'явилися нові ноти, сталеві, подекуди сумні, а подекуди жорсткі. Проте Миколаїв все так само радий бачити гостю. І я його — теж. Дивлюся на місто з вікна маршрутки, потім проходжу кілька кілометрів вулицями і дивлюся, спостерігаю.
Вулицями бігають гарні сині тролейбуси, автобуси, трамваї. На транспорті — логотип Міста.
Дуже файно: перша літера його імені, схожа чи то на білі вітрила, чи то на ті самі річкові хвилі. А на борді красується реклама фірмового миколаївського торта із таким самим лого, що пече Галя Балувана. Цікаво, тепер і в Миколаєва є свій торт, як у Києва, мабуть, варто спробувати. А може хтось із вас вже пробував? Поділіться в коментарях!
А на інших бордах — ось такі зображення.
Миколаївські борди
Завжди була впевнена, що міста розмовляють з нами написами на стінах. Що ж скаже Миколаїв?
Напис на стіні в Миколаєві
Тут, як і в багатьох містах півдня України, досі складна ситуація з текстами в публічному просторі, а саме: з вивісками магазинів. Якщо у Франику чи Львові не побачиш російськомовних вивісок, то у Первомайську, Одесі, Миколаєві вони, на жаль, досі присутні. Проте містяни хоч і повільно, проте упевнено позбавляються імперської спадщини.
Інколи дерусифікація вивісок виходить досить креативна і навіть кумедна. Проте навіть така спроба варта схвалення.
Вивіска Південний Буг
А разом з тим, на вулицях міста із часу повномасштабного вторгнення з'явилося багато нових артоб'єктів. Більшість із них ілюструють знакові, усім відомі моменти українського спротиву російській агресії. Назви графіти говорять самі за себе: «Доброго вечора, ми з України!», «Геть з України, москаль некрасивий», «Світло дали».
Саме за графіті на стінах будинків видно: Миколаїв стає все більш українським. На вулиці можна досить часто почути російську. Але він старається, адже це місто по духу й походженню є українським.
А ще бачиш на вулицях укриття: бетонні стіни, два виходи, всередині електрика і лавочка, щоб можна було сидіти. Доки купуємо в пекарні пиріжки, лунає гучна сирена повітряної тривоги, нагадуючи, що агресор ніяк не втихомириться, попри свої гучні заяви про мир.
Нагадують про війну і закриті фанерою вікна деяких будинків. Старовинні аркові вікна затулені деревиною, а проте — на них написані вірші. Вірші українською про війну і надію.
На центральній вулиці, Соборній, місцеві художники за давньою, ще довоєнною, традицією влаштовують виставки картин.
Святий Миколай, покровитель міста і всієї нашої Миколаївщини, стоїть на сонечку, а довкола кружляють голуби.
Миколай
Пішохідна вулиця виводить до площі. Погляд праворуч — і бачиш те, чого волів би ніколи не спостерігати: розбомлена росією у березні 2022-го будівля обласної адміністрації. Ось такий наш ворог, він всюди, куди дотягнеться, залишає свій слід. І спочатку цей слід виглядає, як російськомовні назви й написи, а потім — ось так.
Будівля обласної адміністрації. Миколаїв, 2025 рік
Тому надзвичайно важливо йти якнайдалі від усього російського, позбуватися цієї токсичної взаємодії з ворогом у будь-яких проявах. Минуло майже три роки. Будівля стоїть, а через неї світить пронизлива блакить неба, нагадуючи про тих, кого вбила росія і хто вже не побачив цих весен.
А поруч з будівлею уздовж вулиці протягнулася череда розбитої ворожої техніки: як нагадування про те, що станеться з ворогом, якщо він посунеться на українську землю. Іржаві машини списані висловами і символами, більшою частиною нецензурними.
Роздивившися, прямуємо вниз, до річки. Синій Інгул спокійно хлюпоче при набережній, чайки полюють на рибу, а по воді назустріч одна одній пливуть дві пірникози, про щось завзято розказуючи. Одна пірнає, а потім через досить довгий час виринає далеченько від того місця.
Тут файно перепочити, послухати птахів і річку, погодувати місцеву собаку, руду й симпатичну.
Миколаївський собака
Роздивитися якорі, ліхтарі і гармату, а тоді рушити далі.
Можна побачити ще чимало цікавого: наприклад, ось такий зелененький автобус. Такий зелений, що, мабуть, на ньому в Місто приїхала весна.
Зелений автобус
Гарні вуличні вказівники і таблички з назвами вулиць, гербом міста і синіми річковими хвилями.
Славетний Миколаївський зоопарк, якому у квітні 2025-го виповниться 124 роки і котрий українці разом рятували на початку російського вторгнення.
Миколаївський зоопарк
У зоопарк заходити наразі нема коли, час поспішати на автостанцію. Проте дорогою таки бачимо звірів, а саме — левів: їх у Миколаєві на диво багато, хоч і значно менше, ніж у Львові. Кам'яні миколаївські леви стоять на проспекті, дрімають біля святого Миколая, охороняють набережну.
Миколаївські леви
Подорож добігає завершення.
Миколаїв
Дякуємо Місту на хвилі за гостинність, махаючи з вікна рейсового автобуса. А моторні міські тролейбуси, дзвінкі трамваї поспішають повз будинки й дерева. Повітря дихає весною: тут, у теплому південному місті, вже на повну квітнуть абрикоси.
Миколаївські абрикоси
А над деревами повниться сонцем тепле весняне небо.
Небо над Миколаєвом
Хай швидше настане час, коли воно буде мирним і безпечним як над Містом на хвилі, так і над усіма українськими містами. А для цього підтримуйте українське військо, допомагайте нашим ЗСУ, вірте у них, і ще придивіться до оцього напису, який трапився вже дорогою додому.
Зупинка на Миколаївщині
Раніше ми з вами подорожували до весняного Львова, зимової Одеси, осіннього Києва, Франківська і Південноукраїнська.
