Джон Маррс — всесвітньо відомий британський автор, котрий написав низку бестселерів: «Суджені», «Пасажири», «Добра самарянка», і то ще не весь перелік, товариство! Одразу поспішаю вас запевнити: іноді значна кількість творів не дорівнює їхній низькій якості, і це однозначно саме той випадок.
«Ув’язнені брехнею»: фінал вас таки здивує
Цього року українське видавництво BookChef потішило читачів перекладом гостросюжетного трилера письменника, який утім підкорює не лишень кривавими подробицями чи непередбачуваними зворотами, а нашаруванням особливостей людської психіки та внутрішніх суперечностей персонажів. От наприклад.
Нашу головну героїню звати Меґґі: їй під сімдесят, вона любить солодке, вино, свою роботу в лікарні, щочетверга по обіді — погомоніти зі своєю сусідкою Елсі. Звичайні речі, які роблять наше життя кращим і наповнюють сенсом.
Іншу нашу героїню звати Ніна, вона донька Меґґі. Їй скоро сорок, вона працює у бібліотеці, ходить у басейн, хоча вона зовсім не зануда — підліткою вона обожнювала відвідувати концерти та вечірки. Приємна пані, еге ж?
Але Маррс пише: «Коли вам здається, що ви налагоджуєте зв’язок з людиною, навіть абсолютно незнайомою, ваша уява збиває вас із пантелику». Це дійсно так. Вам може здатися, що ці незнайомі жінки — надзвичайно нормальні, до нудотного стереотипні, до нудьги приємні. Однак це омана. Ніна вже деякий час утримує свою матір на ланцюгу прямісінько на горищі, і ненависть сочиться з неї через пори на шкірі, через бризки слини та сльози. Що могло спричинити поневолення рідної людини — помста, образа, невимовний біль чи психічний розлад? А чи це лишень спосіб самозахисту, і ув’язнена Меґґі не така вже й невинна? Так чи інакше, до чого призведе нескінченна брехня двох жінок та бажання вирватися з цих пут — дізнаєтеся на останніх сторінках.
По-перше, фінал вас таки здивує і байдужими не залишить: мені б у ньому не хотілося змінити анічогісінько. По-друге, у вас не залишиться відчуття незавершеності: кожну сюжетну лінію автор доведе до кінця і на всі питання відповість. По-третє, тема взаємозв’язку матері й дитини висвітлена тут доволі неординарно. Це не романтизована історія батьківства, але й не стандартний для трилерів прийом — матір з депресією та немовля, яке або просто зводить людей з розуму, або з яким обов’язково має щось статися, зовсім ні. Взаємодія двох дорослих людей, які стільки прожили та пережили разом виглядає набагато цікавіше, і внутрішніх суперечностей у читача викликає відповідно більше, бо завжди постає питання: а як би вчинили ви на їхньому місці?
Приємного вам читання, товариство. Любіть своїх близьких, бережіть їх і намагайтеся завжди говорити правду, бо вона врешті завжди виходить на поверхню.
