Журналістці Гард.City пощастило вирушити на цікаве навчання, та ще й у своє рідне місто, де не була кілька років. Дізнатися чимало корисного, познайомитися із цікавими людьми, а також прогулятись травневим Києвом і побачити, як змінилася столиця, — це був справжній калейдоскоп вражень. Ділюся.
На дводенний тренінг «Марафон фактчекінгу» від ГО «Інтерньюз-Україна» зібралися 26 журналістів із усіх усюд: Одеса, Полтава, Харків, Івано-Франківськ... Контингент дуже розмаїтий: дівчата й чоловіки, молодь та люди поважного віку. Та спільне у всіх те, що усі цікаві. Цікаві до корисних знань, нових місць, та й самі собою цікаві особистості. Авторці статті поталанило отримати номер на двох із письменницею з Одеси, яка вже понад 20 років видає книги для дітей, а наразі також працює кореспонденткою одеської обласної газети «Чорноморські новини». Анонсуємо цікаве інтерв’ю. Але поки що — про подорож.
На тренінгу
Подорож до Києва
Розпочинається вона на станції Голта. Потяг прямує повз Буг, у ріці віддзеркалюються вогники нічного Міста. У небі з-за мальовничих хмар визирає майже повний Місяць: за два дні настане травнева Квіткова повня.
Майже повня з вікна поїзда
Моя сусідка у плацкарті — симпатична бабуся із горою клумаків. Питає, чи я обираю верхню чи нижню полицю. Кажу, що спеціально купувала нижню. Бабуся не сперечається. Розказує, як завантажували в Одесі всі ті торби, що аж про бутерброди забула. Я теж забула бутеброди вдома, в холодильнику. Але у мене є ще пачка печива. Ділюся. Бабуся спочатку відмовляється, а потім згоджується і дякує. П’ємо: хто зелений укрзалізничний чай, а хто каву. Гомонімо. Бабуся взяла собі одне місце, яке майже повністю зайняли торби. «А як же ви спатимете?» — питаю. «А отак, сидячи. Як курка», — усміхається бабуся. Та як же можна всю ніч сидіти, — гадаю. І лізу на верхню полицю. Хай бабуся нормально відпочине, а не як курка. Поїзд мчить крізь ніч, стукотить колесами, заколисує...
Настає яскравий, сонячний ранок. Наш швидкий бадьоро мчить серед дубових і соснових гаїв: місцевість за вікнами змінилася. Замість південних степів там тепер пролітають ліси. П’ємо ранковий чай і каву. Бабуся дивиться у вікно і каже: «Які гарні ліси. Як у мене вдома». «А де ваш дім?» — питаю. «У Харківській області. У нас там такі дубові, соснові ліси...» Дивимося у вікно. Говоримо про те, які вони файні: дубові гаї, південні степи, море, річки. Яка наша Україна гарна, скрізь, куди не поїдеш. А все ж таки дім — то є дім... Поїзд переїздить Дніпро і невдовзі прибуває на вокзал. Дивлюся довкола: що ж тут змінилося, поки я була далеко? Адже у Києві була ще до повномасштабного вторгнення, улітку 2021 року. А на вокзалі й того давніше, бо зазвичай їжджу маршрутками. Приємно знов бачити знайомий годинник на пероні, станцію метро! А ось і дещо новеньке: яскраві жовто-сині банери із написами у вікнах вокзалу.
Травневий Київ
Той самий залишився і запах метро. Хто був у підземці, ні з чим його не сплутає. Той запах повертає у давні часи, коли ще київські каштани були великими! А ось правила проїзду змінилися: я ще пам’ятаю сині й зелені жетони з літерою М, а тепер тут паперові квитки з QR-кодом, які треба купувати у сенсорному автоматі і прикладати до віконця в турнікеті. Розібратися вдалося не одразу: турнікет у кращих традиціях намагався упіймати, коли проходиш. Добре, підійшов охоронець і показав, куди саме прикладати квиток.
Квитки у метро тепер такі
Ескалатори, у яких неодмінно чи то відстають, чи то переганяють перила, які завжди рухаються повільніше або швидше від сходів; вітер метро, українські синьо-жовті вагони і новенький польський, червоно-білий, подарунок з Варшави. Знайомі слова: «Обережно, двері зачиняються. Наступна станція...», тепер диктор каже це ще й англійською, ще, здається, з часів Євро-2012. Цікавинка: на екранах у вагонах показують не лише назви станцій, прогноз погоди і рекламу, а ще й вчать української: пропонують мінітести про цікаві слова.
Нагорі, на вулицях, квітнуть акації й каштани. Ті самі київські каштани, незмінні, як запах метро. Білі каштани, світлі вогні: у Первомайську, значно південніше, вони вже відцвіли і замість квітів на свічках зелені «їжачки», а тут ще квітнуть.
Київські каштани, ночі весняні
Після першого дня тренінгу, на якому вчимося розпізнавати фейки, нас везуть у готель, заселяємося, і маю ще досить часу погуляти містом. Тож вирушаю знов до метро. Дорогою бачу яскраву веселку. Київ радіє. Я теж.
Веселка
Пірнаю в метро, і незабаром виходжу на Хрещатику. Прямую до Дніпра: хочеться побачити знайомі місця. Парками на дніпровських схилах часто гуляла, коли була студенткою.
Майдан Незалежності
Хрещатик гомінкий і неспинний: автівки, люди, вивіски. Майже, як колись, але не як колись. На Майдані Незалежності, на газоні навпроти Поштамту, — прапорці. Їх дуже багато, жовто-синіх та подекуди червоно-чорних. Кожен прапорець встановлений на честь загиблого на війні, яку почала росія проти України. Вони тріпочуть на вітрі кольоровими крилами і нагадують, що боротьба українців за свою волю триває, у цей самий час, доки місто живе життя, гудуть автівки, гуляють люди, світить сонце. Ліворуч Майдану, навпроти будинку профспілок, — металеві «їжаки», нагадування про перші дні вторгнення. Мовчазні, іржаві, міцні конструкції. А понад всім цим у травневому небі вивищується монумент Незалежності, який наче летить над Майданом.
Хрещатик. Травень 2024
Прямую до Європейської площі, вітаюся із Національною бібліотекою імені Ярослава Мудрого, де працювала і вчилася на початку 2000-х. Скільки годин було просиджено за книжками у цих просторих читацьких залах із високими стелями! Скільки посилок з книгами наш відділ відправив обласним бібліотекам! Приємно згадати. Як і прогулянки парком, там, нагорі. У підземному переході грає гітарист, а на колонах наклеєні листівки, які теж нагадують.
Листівки нагадують
А біля філармонії інформаційні стенди нагадують про інше, але також важливе: як допомагають українцям наші друзі і партнери. Тут — про Мальту. До речі, нещодавно ми писали про те, як мальтійці допомагають Україні.
Про Мальту в Києві
Над оглядовим майданчиком — Арка. Тепер це — Арка свободи українського народу. Під нею вже майже демонтували композицію, що мала б символізувати «дружбу народів».
Арка свободи українського народу
Поруч із аркою виставка робіт переможців художнього фестивалю Малюй.UA «Покоління війни».
Виставка малюнків
Тут-таки починається одна з нових цікавинок столиці, яку я ще не бачила вживу, а саме — «скляний міст», він же «міст Кличка». Так звуть в народі велосипедно-пішохідний міст через Володимирський узвіз, яким можна дістатися із Хрещатого парку до Володимирської гірки.
Скляний міст
Він збудований у 2019, цікаве те, що конструкції виготовлені Миколаївським суднобудівним заводом «Океан». Під час першого масованого ракетного обстрілу рф, 10 жовтня 2022 року, міст був пошкоджений російською ракетою, але вистояв. Скляні вставки відновили, і міст функціонує знову. До речі, він має не повністю скляну підлогу, як чомусь уявлялося, а де-не-де скляні «віконця» у підлозі оглядових майданчиків. Щоправда, скло від безлічі ніг, що тут ходять, стало майже матовим, і складно роздивитися, що там унизу.
На скляному мосту
Парк, Хрещатик, ніч у готелі, тоді смачний сніданок і ще насичений день навчання. А ранком, прямуючи на тренінг, натрапили на ще одне цікавезне місце: Сирецький парк із Київською дитячою залізницею.
Перед входом тут стоїть ретропаровоз, а у парку справжня залізниця, тільки мініатюрна: вузькоколійка із двома станціями, які звуться Вишенька і Яблунька, справжні семафори, вказівник, де написано, скільки кілометрів до обласних центрів України, і невеличкий вокзал.
Цікавинка: уздовж колій розміщені стенди із інформацією про області України. І сама собою зустрілася на шляху Миколаївська!
Авторка блогу із письменницею Інною Іщук
На жаль, поїзд цього дня не ходив: у травні залізниця працює у вихідні. Але вже цієї субботи і неділі киян мав катати той самий ретропаровоз ГР-336, на якому авторка блогу цього березня каталася у Гайвороні! Тоді поїзд прибув на Гайворонську вузькоколійку на ретротур, а потім повернувся до себе додому, на дитячу залізницю у Києві.
У Києві ще багато місць, які хочеться відвідати: й ті, що пам’ятаю здавна, і ті, що з’явилися згодом. Звісно, за два дні все не осягнеш. Та відвідати ще одне улюблене місце все-таки встигла. Це Мальовниче озеро неподалік Берестейського проспекту. Саме він є моєю київською адресою, і скільки назв проспект змінив за цей час! Колись він звався Брест-Литовським і ним посередині бігав трамвайчик поміж смуги лип. Під час підготовки до Олімпіади 1980 року липи вирубали, трамвай прибрали, замість нього пустили тролейбуси, а проспект став зватися проспектом Перемоги. У 2023-му році, згідно Закону про деколонізацію, проспект перейменували на Берестейський. Але дещо таки залишається незмінним: наприклад, оце озеро, до якого ми ходили ще у моєму дитинстві. Над озером літають чайки, берегом чимчикують качки, а у воді плюскочуться сміливі купальники, дарма, що іще тільки травень.
Незабаром помахаю Києву з вікна маршрутки, яка повезе мене назад, до південних степів, а услід махатимуть зеленими долонями київські каштани.
Мурал у Києві з вікна автівки
Післямова
А насамкінець — ось як вже наступного дня згодилися знання, отримані на тренінгу. Рідні пересилають повідомлення з телеграму, яке може й налякати людину: як реагувати?
Усе просто: дивимося не на невідомий тг-канал, а на офіційні джерела новин. Хто може і має повноваження попереджати про небезпеку? Генштаб та Повітряні Сили, а не якась система сповіщень. Тож так, бережіть себе та близьких, але при цьому вмикайте не анонімну «систему оповіщення», а здоровий глузд.
Раніше ми розповідали про подорожі до зимової Одеси та осіннього Франківська.
- Підписуйтесь на нас у Telegram: канал Гард.City або Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook.
- А ще ми є у Instagram.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
