Запрошуємо вас у незвичайну мандрівку вихідного дня — ретротур у Гайвороні. Тут можна покататися на справжньому паровозі, який чухкає і димить, послухати цікавезну розповідь про славну минувщину Гайворонської вузькоколійки та отримати купу яскравих вражень. Тож дивіться відео та фоторепортаж від журналістки Гард.City.
Для вашої зручності пропонуємо інтерактивний зміст: за посиланнями можна перейти до певного розділу.
- Відео про історію і сьогодення Гайворонської залізниці.
- «Гайворонська залізниця — дитина цукрового буряка».
- «У цьому місті люди вимірювали час не за годинниками, а за гудками поїздів».
- Що цікавого можна побачити у краєзнавчому музеї Гайворона.
- Паротяг Гр-336, Автомотриса та паровоз у долоні.
- Подорож почалася: відео.
- Юшка на березі Бугу та фотостопи.
- Що буде, як погладити паротяг, і що сказав машиніст.
- Станція Бершадь та шлях додому.
«Ретротури — це спроба привернути увагу, знайти щось нове, щоб люди сюди приїздили: у нас є багато цікавих речей»
Щось магічне є у поїздах, у їхньому стукоті коліс, похитуванні вагонів і відчутті подорожі, котре вони дарують. Змалку люблю потяги, трамваї, метро, а справжній паротяг — це взагалі щось казкове. Авторка цієї статті мріяла покататися на паровозі понад два роки. Уперше побачила оголошення про ретротур на паротягах на сторінці Гайворонської вузькоколійки у січні 2022 року. Але тоді поїздці спочатку завадив ковід, а у лютому почалося повномасштабне вторгнення. Та вже восени 2022-го гайворонці відновили свою традицію, запустивши паротяги до Дня залізничника. А у серпні 2023-го до Дня Незалежності відбувся тур «Паротяги мчать до Перемоги». Із того часу анонси ретротурів раз у раз з’являлися у моїй стрічці: осінні, зимові, різдвяні, проте складалося так, що повсякчас були різні справи. Аж ось знову: анонсували перший весняний тур вузькоколійкою. І цього разу склалося все: і час, і дорога, і погода.
Можливо, і вам захочеться вирушити на паротязі наступного разу (який, до речі, буде у квітні).
Перший весняний рейс Гайворонського експресу
Отже, перший весняний рейс «Гайворонського експресу» відбувся 23 березня 2024 року. Найбільша складність — добратися із Первомайська до Гайворона.
«Колись з Первомайська (Ольвіополя) до Гайворона і далі можна було доїхати тою самою вузькоколійкою. Пізніше, на жаль, вона була вкорочена до станції Підгородна, а в 2000-х роках - до Голованівська», — коментує дописувач групи Гайворонська вузькоколійка. Від вузькоколійки у Первомайську зараз нічого не залишилося. А шкода, адже наша громада також могла б залучати туристів, маючи таку цікавинку.
До початку російського вторгення сюди ходив очаківський автобус, але наразі прямого автобусного чи залізничного сполучення немає. Хіба що їхати поїздом через Київ чи Львів (з цих міст до Гайворона у дні турів запускають трансфери). Або ж, якщо у вас є автівка чи друзі з машиною, які погодяться підвезти, — це найзручніший варіант. Дорога займає 1,5-2 години, і ось ви у місті, де живуть паровози.
Залізнична станція Гайворон
Станція Гайворон зустрічає сонцем, музикою та гудками паротяга. Він якраз розігрівається, щоб вирушати у перший рейс: Гайворон-Хащувате. У мене квитки на другий рейс, о 12-й, тож є час поблукати довкола, роззнайомитися із новим містом, подивитися, що тут є цікавого.
А цікавого довкруж — безліч! Поряд виблискують на сонці широкі та вузькі колії, у старенькому вагончику розташована фотозона в українському стилі, а ось файні дівчата завзято співають пісень.
Поруч із коліями розташувався благодійний ярмарок на підтримку ЗСУ, де можна придбати сувеніри, прикраси та смаколики.
«Гайворонська залізниця — дитина цукрового буряка»
Роззираюся. Мені щастить: зустрічаю людину, яка тут-таки розповідає захопливу історію місцевої залізниці. Це директор Гайворонського краєзнавчого музею Микола Працьовитий.
Микола Працьовитий показує старовинний залізничний ліхтар у музеї
— Гайворонська залізниця побудована 1897 року силами таких ентузіастів, як Федір Єнакієв та Броніслав Яловецький, інженерів. А ініціаторами будівництва були місцеві цукровари Богдан і Варвара Ханенки, які володіли двома великими цукровими заводами у селах Могильному та Сальковому. За ініціативи підприємців — цукроварів, спиртоварів — були створені Південні під’їзні шляхи. На той час вони сягали Каменської на території нинішньої Молдови, а в інший бік можна було доїхати до Помічної. Центром цієї залізниці було обрано Гайворон. Ним мало стати повітове містечко Хащувате, недалеко звідси, але підприємці з Хащуватого вважали, що шум, паровози будуть трошки невигідні. Під’їзні шляхи мали об’єднувати близько 19 заводів.
Чому обрали колію
Картина Григорія Пилипишина у краєзнавчому музеї. Гайворонська залізниця
Залізниця — це дитина цукрового буряка, тому що вона була побудована саме для обслуговування заводів. У її пікові, ще дореволюційні часи, вузькоколійною залізницею можна було дістатися до Бердичева. Вона простягалася на
Закрита гілка вузькоколійки шляхом до Гайворона
Гайворонська вузькоколійна залізниця — найдовша в Європі, зараз її протяжність складає близько
«У цьому місті люди вимірювали час не за годинниками, а за гудками поїздів»
— На Гайворонській залізниці працювало від 3500 до 5000 людей, — продовжує розповідь пан Микола. — Було 19 цукрових заводів різного ґатунку, і у кожного — свій паротяг, і на кожній приймальній станції — свій паротяг чи тепловоз. Тобто загалом 38 паротягів тільки для обслуговування цукрових чи спиртових заводів. Також паротяги, які перевозять вантажі та пасажирів. Загальна кількість сягала до 60 одиниць рухомого складу. Був дуже жвавий рух залізницею, відповідно, потрібне було обслуговування. Із 1897 року діяв Гайворонський паровозоремонтний завод, один з небагатьох, який займався ремонтом вузькоколійної техніки.
Людина могла працювати в місті Гайворон де завгодно: у медицині, в правоохоронних органах, в культурі — і все одно працювати на залізниці. Залізниця створила свій будинок культури, в якому діяли близько 15 самодіяльних колективів (які функціонували до середини 1980-х), була своя залізнична лікарня, свій відділок поліції. Залізниця повністю дублювала життя міста. День залізничника — то було, мабуть, найбільше свято в цьому місті.
«Ретротури — це відгоміння нашого славного минулого. Із отих 5 тисяч людей, що тут працювали, зараз працюють близько 78 людей. Із всього рухомого складу зараз залишилося 11 одиниць, не рахуючи паровозів, які тут бувають. Весь наш спадок — це ось ця залізниця. Ми намагаємося, як організатори, як громада, цей спадок використати, щоб привернути увагу. Сама по собі вузькоколійна залізниця не є рентабельною. Але це спадок багатьох поколінь, які працювали протягом усього 20-го століття, — каже пан Микола. — Мій батько — також залізничник, починав від обслуговувача вагонів і дійшов до машиніста тепловоза».
«Ретротури — це спроба привернути увагу до нашого міста, знайти щось нове, щось таке, що допоможе нам вийти із стагнації. Такий спадок — це дуже гарний шанс залучити сюди інвесторів, спонсорів, щоби вони вкладалися в нашу громаду, тут доволі немаленька громада, тільки місто 16 тисяч, плюс інші населені пункти: у нас громада до 25 тисяч».
Пан Микола поспішає, бо ось-ось має приїхати екскурсійна група, тож він квапиться у справах, запрошуючи нас відвідати музей. До потяга ще майже дві години, тож йдемо до музею!
Що цікавого можна побачити у краєзнавчому музеї Гайворона: дерев’яні скульптури, картини, предмети українського побуту та раритети з історії залізниці
Дорогою бачимо дуже красиву старовинну будівлю. На жаль, вона частково зруйнована: без даху та вікон. Але муровані стіни досі вражають міццю та красою. Потім нам розкажуть, що це — колишній Будинок культури залізничників, де сталася пожежа. Його не стали відновлювати: тепер Будинок культури, бібліотека, музей в іншій будівлі.
У першій експозиційній залі Гайворонського музею виставлені близько сотні робіт Григорія Пилипишина (Заслужений майстер народної творчості, житель села Солгутове Гайворонської громади). Скульптури, вирізьблені із цільних шматків дерева, а ще є живопис та художні меблі.
У другій залі розташована виставка художника Миколи Жидельова: півтори сотні картин аквареллю, маслом, гравюри, офорти і чеканки.
У цій же залі живуть музичні інструменти: цимбали та фісгармонія. Справна, і на ній дозволяють грати!
Третя зала присвячена українській старовині. Тут багацько цікавезних предметів побуту, які тепло згадує старше покоління, а діти дивуються і намагаються здогадатися: що ж це таке?
Ткацький верстат, маслобійки, коромисла, знаряддя для прання та для чесання конопель, глечики, жорна...
Знаряддя для чесання конопель
А ще вишиванки, рушники та вишиті килими.
Ці предмети українського побуту притаманані Східному Поділлю, а за часом це кінець 19 — початок 20 століття.
У четвертій залі розмаїта експозиція: від обсидіанових скребків та залізних наконечників стріл, кам’яних гарматних ядер та глечиків трипільської культури — до цікавинок із залізниці, раритетної техніки (радіоприймачі, калькулятори, фени, друкарські машинки).
Ось експозиція, присвячена історії залізниці. Окрім стендів із фото та інформацією, можна подивитися на старовинні залізничні ліхтарі, керогаз із чайником (такі гріли на станціях, коли у потягах ще не було такої можливості, і на зупинках провідник брав цей чайник та наливав чай пасажирам).
Шляхом назад до станції бачимо на постаменті найстаріший паровоз України МТ-202, 1893 року.
Паротяг Гр-336, автомотриса та паровоз у долоні
Повертаємося на станцію, і вчасно: якраз прибуває наш ретропотяг зі свого першого рейсу. Це паротяг Гр-336 1951 року, який зазвичай живе на Київській дитячій залізниці, а із зими гостював у Гайвороні. Після цього рейсу він повернеться до себе додому.
Паротяг везе чотири старовинні пасажирські вагони Pafawag (1958-1960 років). Вони чорненькі, невеличкі, наче іграшкові. Всередині м’які сидіння. Є і два новіших вагони: зелений та синій, у них всередині дерев’яні лави, як у приміських електричках.
А поки паровозик відпочиває між рейсами, є час покататися на автомотрисі, або ж автодрезині.
Причому їздить не тільки передом, але й задом! Дітлахи від такого дива техніки у захваті.
Поруч бринить піснями благодійний ярмарок. Тут можна купити собі... паровоз! Щоправда, маленький: цей гіпсовий магніт вміщується в долоню.
Кишеньковий паровоз
А ще пропонують брелочки та чашки, футболки та шопери на залізничну тематику, смаколики та сувеніри, які власноруч виготовляють місцеві майстрині та діти.
Дівчата у яскравому українському вбранні — це просто вогонь! Разом із ними увесь потяг співає «Червону калину».
Дівчата співають і танцюють
Паротяг дзвінко свистить і гуде, із труби вилітають хмари диму, і ми нарешті рушаємо. Усі на пероні махають услід, пасажири перемовляються та сміються, вітер дме у вікна, і провідниця гукає: «Пасажири, закрийте ліву сторону, праву відкрийте!»
Подорож почалася.
Гайворонський експрес
Юшка на березі Бугу та фотостопи
Незабаром перша зупинка: на березі Південного Бугу, де грає музика, ансамбль співає українські пісні, біля берега причаїлися рибальські човни, а пасажирам поїзда пропонують смачну юшку, вареники, голубці та випічку.
Цей ярмарок також спрямований на збір коштів для українського війська: є скринька для донатів, тож підтримати ЗСУ можна, навіть якщо не плануєш купувати їжу чи сувеніри. Але в’язані іграшки такі симпатичні, що ось уже дітлахи бігають із ними в обіймах.
Звідти відкриваються захопливі краєвиди. Так само сильно перехоплює подих, коли бачиш, які широкі щілини під ногами, у які видніється бузька вода.
Хоч би не впустити туди телефон під час зйомки! Але все обійшлося, можна повертатися до паровоза і влаштувати з ним фотосесію.
Фотосесія з паротягом
Що буде, як погладити паротяг, і що сказав машиніст
Проходжу повз паротяг і не втримуюся, щоб не погладити його по теплому чорному боку. Результат — вимащені сажею пальці.
Що буде, якщо погладити паротяг
Зверху з кабіни на мене дивиться машиніст. «Хороший у вас паровоз!» — кажу. Він усміхається і простягає ганчірку — витерти руки. Бачу, що не свариться за те, що торкаються паровоза, та насмілююся спитати: «А як вас звати? Чому ви обрати працювати на паровозі, чим подобається ця робота?» Каже: «Мене звати Сергій. Так, подобається! Бо паровоз — це жива машина, до неї треба свій підхід!»
Машиніст у кабіні паротяга
Згодом, вже на станції Бершадь, спробую розпитати машиніста ще про паровоз, проте працівники залізниці виявилися неговіркими. Питаю: «Скільки паровозу потрібно вугілля,, приміром, на десять кілометрів?» «Скільки закинеш лопатою, стільки він і з’їдає», — жартує пан Сергій та квапиться у кабіну.
Та повертаємося до мосту: потяг вирушає далі. Хто бажає, може вийти на тому березі, почекати, доки поїзд проїде назад, щоб зазняти його у русі. Таких фотозупинок дорогою туди декілька. Наступного разу найбільш завзяті фотографи видерлися на крутий схил, щоби зняти паровоз, який позадкував та виїхав з-за повороту.
Ще один фотостоп — біля переїзду. Миготить червоним та сигналить семафор, над дорогою опустилися шлагбауми, а потяг знов за своє: кумедно задкує. Для зворотного руху, до речі, ззаду потяга причеплений тепловоз. Саме він везтиме нас назад, у Гайворон.
Паротяг знову стартує назустріч фотографам. З його димаря валить густий дим, а з-під коліс виростають шикарні білі «вуса» із пари. Все це видовище супроводжується паровозними звуками, яких не почуєш від сучасних поїздів.
Ретропоїзд
Станція Бершадь і шлях додому
Знов сідаємо у вагони та їдемо вже до кінцевої точки маршруту — станції Бершадь. Тут годинна стоянка перед дорогою назад, є час погуляти.
Станція Бершадь
Тут чекає третій благодійний ярмарок із іграшками та прикрасами ручної роботи, домашніми смаколиками: пиріжки та вареники, бутерброди та навіть консервовані огірочки у слоїках. Пропонують гарячий чай у термосах та компот. А хочеться кави!
Виявилося, не тільки мені: надибала невеличку крамничку біля станції, звідки віє ароматом кави. Заходжу: так і є: двоє продавчинь ледь встигають поратися біля кавомашини, бо у крамниці вже зібралася, мабуть, половина поїзда.
Смачні пиріжки
Запашна кава із видом на паротяг — що може бути більш файно? Поблизу станції зустрічаю місцевого котика. Хтось накришив йому булочку, і тваринка їсть, бо голодне, хоча взагалі-то булочки — це не їжа для котів, вони хижаки, їм треба м’ясо, а борошняні продукти навіть шкідливі. Йду назад в магазин, там продають шматочок ковбаски. Виходжу й бачу, як котика вже годують сосискою сусіди-пасажири. Тож сьогодні пухнастик наївся досхочу.
А ще поруч зі станцією є чудова гойдалка: дві вервечки та дошка на товстій гілці дерева. На тій гойдалці по черзі погойдалися чи не всі дівчата з нашого потяга. А ще можна було покататися на дрезині або залізти в кабіну паротяга і все роздивитися. Тільки, попереджав машиніст, обережно, бо там все гаряче.
Вагон номер 1
Аж ось час вирушати назад. Їдемо вже без фотозупинок. Всі трошки стомилися від вражень: хтось дрімає, хтось замріяно дивиться у вікно. А за вікнами біжать дерева, поля, очерети, осяяні теплим вечоровим сонцем.
Вечір
Поїзд прибуває на станцію Гайворон. Паротягу час відпочивати, а нам — їхати додому. Зворотний шлях завжди здається швидшим, ніж дорога туди, мабуть, тому, що він вже знайомий. На поля, гаї, переїзди опускається березневий вечір, сонце пірнає у хмари, і попереду мерехтять розсипи вогнів міста. Майже о сьомій вечора я вдома, а виїхали о 7 ранку. Тож уся ця подорож, сповнена вражень, зайняла 12 годин.
Вечорова станція Гайворон
Якщо ви теж мрієте покататися на паровозі, зазирайте на сторінку Гайворонської вузькоколійки у фейсбуці, а також слідкуйте за новинами на Гард.City. Наступні ретротури мають відбутися 20 квітня та 18 травня 2024 року.
- Підписуйтесь на нас у Telegram: канал Гард.City або Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook.
- А ще ми є у Instagram.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
