Згідно з результатами ЗНО-2020 всього 49 випускників в Україні отримали найвищий бал з історії. Анастасія Мосорко — одна з них. Окрім цього, Настя ще й медалістка. Ми поспілкувались з дівчиною та дізнались, як готувалась, долала труднощі та про що мріє майбутня журналістка.
BG Image
BG Image
Мені 17 років, я народилася й зросла в Софіївці. Щоденна рутина демонструє ще й те, що часто я – лідер, борець і сміливець, а ще частіше – тендітна дівчинка, романтична й окрилена мріями. Декілька днів тому закінчила школу й тепер стою на роздоріжжі.
Я обожнюю спілкуватися з людьми й часто-густо чую від них, що володіння словом — мій козир. Вирішила не вигадувати велосипед і поєднати ці дві характеристики: стати журналістом. Вірю, що свої бажання й амбіції зможу реалізувати в столиці. Київ зазвичай дуже приязний до мене: щедрий на сонячне проміння й усмішки.
Навчання під час карантину нагадувало мені екстраординарне дослідження мого сумління, оскільки обсяг завдань від учителів не зменшився, а спокуса побайдикувати таки зросла. До того ж не вистачало навичок ефективного тайм-менеджменту, тому досить важко було примирити 24 години доби і силу-силенну уроків. Впоратися з цим вдалося завдяки моїм вчителям: вони час від часу телефонували, щоб проконтролювати виконання роботи, скоригувати темп навчання і змотивувати до натхненної праці.
Готуватися до ЗНО я почала відверто пізно. Звісно, була хороша база знань, отриманих в школі, однак систематизувати й удосконалювати її я почала вже в останні місяці перед іспитами.
Розуміла, що часу обмаль, тому сконцентрувалась: займалася зі шкільними наставниками, навчалася на онлайн-курсах, практично знала напам’ять усі тести минулих років, час, відведений для відпочинку, витрачала на перегляд навчальних відео чи перечитування програмових творів. Але мій основний секрет успіху — холоднокровність. Я не боялася ЗНО і вірила, що моя відданість справі заслуговує на винагороду.
Те, як мені довелося складати ЗНО, я, мабуть, не забуду ніколи. Це була дуже оригінальна (з масками, антисептиками й термометрами), але й цікава пригода на кшталт перших випробувань юності.
BGImage
BGImage
На історії з завданням про кримськотатарських діячів мені допомогла впоратися лише інтуїція
Цьогорічні завдання не наважусь назвати складними, однак як зазвичай було декілька хитромудрих запитань, з якими було важко впоратися. Наприклад, була досить підступна математична задача на побудову перерізу (чесно кажучи, для мене математика — суцільний підступ).
Балами, одержаними з історії (199) та української мови, я дуже задоволена. А ось на іспит з математики я мрію повернутися і виправити свої безглузді помилки.
Щоб отримати золоту медаль, треба бути відмінним філологом, прогресивним інформатиком, всезнаючим математиком, технічним спортсменом, блискучим екологом, майстром із золотими руками — загалом, універсальним солдатом. Тому, дійсно, було непросто, але всі зусилля варті-таки тих умінь та навичок, з якими я вступаю до дорослого життя.
Зараз страшно і дуже хвилююче, адже попереду все незвідане й нове. Планів ще немає — лише мрії і фантазії на мапі моєї уяви. І я повністю розчиняюся в них, бо знаю, що саме вони й надаватимуть сил й снаги для прокладання мого життєвого шляху.
У моєму розумінні журналіст — більше ніж професія. Це вроджене покликання бути особистістю, чия думка не залишається поза увагою. Отож і бути журналістом — це не лише збирати й подавати інформацію, а передусім репрезентувати її в обрамленні власної позиції.
Я захоплююся нашими сучасними медійницями: Марією Єфросініною, Юлією Мостовою, Інною Кузнецовою. Вони не обмежуються гендерним диктатом і сміливо демонструють, що жінки можуть бути першими, з ким проконсультуються, звірять годинники, до кого прислухаються.
