Про вчителя молодших класів із Підгородної пише Гард.City

Тетяна Кострикіна Журналістка

03 липня 2020 09:30

У Підгороднянській школі працює єдиний на весь Первомайський район вчитель молодших класів — Ігор Аркуша. Більшість з нас пам'ятають свою першу вчительку, адже чоловіки зазвичай обирають професію вчителя інформатики, історії, фізики чи фізичної культури. Гард.City розпитав у пана Ігоря, як це — працювати у жіночому колективі, навчати малечу читати та чи виникли складнощі у зв'язку з карантином.

Планував працювати вчителем інформатики, але життя повернуло інакше

Народився у Вільшанському районі Кіровоградської області. Там закінчив школу і на базі 9-ти класів вступив до Педагогічного коледжу в Умані. Їхав вступати на спеціальність «Вчитель інформатики». Оскільки окремо цієї професії не було, обрав вчитель інформатики плюс вчитель молодших класів.

Після закінчення коледжу, вступив в університет за напрямком «Початкова освіта», магістратуру закінчив — викладач педагогіки. Навчався в інституті заочно, а ще після коледжу в 2012 році пішов працювати у Підгороднянську школу. Там і працюю до сьогодні.

До класу 6-7-го я мріяв стати лікарем, хоча крові боюся. А вже закінчуючи 8-9 клас захотів стати вчителем. У дитинстві бувало: садив друзів за столи і давай їм щось розповідати.

Мені здається, що саме мої вчителі надихнули мене на такий вибір професії. Пам’ятаю свою першу вчительку Валентину Миколаївну. Вона була першою вчителькою й мого старшого брата.

Карантин

Пам’ятаю той момент, коли нам оголосили про можливий карантин: поставився до цього скептично, не думав, що все настільки серйозно, ну, день-два. За тиждень до загальноукраїнського карантину мій клас вже був на карантині: рівень захворюваності дітей у класі перевищував допустиму.

Коли зрозумів, що це надовго і треба організовувати дистанційне навчання: спершу було важко. У нас вже була група у Фейсбуці, де ми спілкувалися поза навчанням. Коли ж почався карантин, я почав закидати туди матеріали.

Згодом зрозумів, що це неефективно і почав опановувати нові сервіси: Zoom, Classtime. Мені це вдалося досить швидко, можливо ще й тому, що я вчитель інформатики.

Дітям дуже сподобалося працювати в Zoom: сидять вдома, бачать вчителя і всіх однокласників. Там ми писали контрольні, диктанти, перекази, виконували творчі роботи. Так само сервіс Classtime — створив свій клас, закинув запитання, відразу тести — виконали приклад і обрали відповідь, я перевірив і вони вже бачать свій результат. Спершу казали: ой, так важко. А потім — давайте ще.

У мене 4-ий клас: 30 дітей

Дуже допомагали батьки. Не на кожен урок я записував відео. Новий матеріал пояснив, а на закріплення треба було виконати завдання самостійно. Якщо діти не могли впоратися, батьки допомагали: пояснювали, запитували в мене, як краще. Траплялось, що для окремого учня записував відеоурок, ще раз пояснював.

Дистанційне навчання — це цікаво, але для вчителя досить важко. Я створив свій ютуб-канал, де записував дітям відеоуроки з новим матеріалом. Було складно: урок, який триває 20 хвилин, я міг перезаписувати разів п'ять. Зазвичай писав ввечері: з 20-21-ї й до 23-24-ї години ночі. Багато часу проводиш біля комп’ютера: втомлюються очі, але ж треба знайти щось цікаве.

Дистанційне навчання не замінить живого спілкування з дітьми. Ми помітили, коли виходили у Zoom-конференцію, хвилин 5-7 йшло на: «Добрий день! Як справи? А що нового?». В новій українській школі є ранкове коло з обговоренням, от і у нас таке було.

Карантину восени я боюсь, якщо чесно. Я розумів, як віддалено працювати з 4-м класом, а як працювати з першим — ні. Як дистанційно навчити дитину читати, писати?! Я сподіваюсь, що так, як навесні, не буде. Можливо, з якимись елементами дистанційного навчання. Проте якщо це буде повністю — якось організуємось.

Особливості професії

Мені подобається позитивна реакція людей, коли говориш, ким ти працюєш. Кажуть, що таких дуже мало. Навесні 2019 року я був на курсах в Миколаєві. На той момент було в області всього три вчителі молодших класів.

Мій кум чотири роки пропрацював учителем молодших класів у Вознесенську, а як випустив перший клас, зателефонував мені: я більше не можу, йду в армію. Підписав контракт і зараз служить. А мені комфортно працювати з дітьми.

Так мало чоловіків йде у цю професію, можливо, через низьку оплату праці. Та й не у кожного чоловіка така сильна нервова система, щоб витримати роботу в молодшій школі. Як на мене, у старшій школі трохи легше.

Іноді дивуюся, як у мене сил вистачає. Коли в мене був цей перший клас, я вранці приходив на роботу спокійний, повертався додому: я звільняюсь, більше не можу. До ранку наступного дня заспокоївся і знову те саме ввечері. Так було перші пів року.

В школі мені доволі комфортно. Колектив, як рідний. Якось сказав дружині, що напевно не зміг би працювати на іншій роботі. Настільки звик у школі, настільки це моє: спілкування з дітьми, батьками, розуміння того, що ти виховуєш майбутнє держави — цим пишаєшся. Мені пропонували роботу у Первомайську в школі №12 і №4, я відмовився, бо вже звик до батьків, дітей та колективу.

Складність роботи ще й в тому, що часом виникають думки: а якщо у мене не вийде навчити читати. Сам себе навантажуєш сумнівами. З дітьми дійсно треба працювати — до кожного знайти індивідуальний підхід.

У моєму першому наборі діти були менш мобільними: грали в рухливі ігри, вибігали надвір на перерві. Цей четвертий клас інший: із задоволенням виходять надвір, коли ми проводимо уроки на свіжому повітрі. На перерві часом доводиться просити сховати гаджети, щоб принаймні пройшлися подвір'ям.

Діти вчать мене бути «мобільним». До школи я прийшов у 19 років і працював в кабінеті інформатики лаборантом, 10-11 класи. В які ігри тоді грали на телефоні — я всі знав. Зараз, коли це для мене відійшло на другий план, вчишся від них. Буває, сидять на перерві і граються у щось по мережі. Питаю: у що ви там граєте, ану й мене підключіть. І їм цікаво, і я нове дізнаюся.

Ніколи не забуду один випадок.

Розумієте, що таке 30 дітей, 4-й клас одразу після літніх канікул? Хтось крутиться, інший говорить. Я почав підвищувати голос, щоб діти мене почули. Підходить до мене учень й каже: Ігор Станіславович, ну чого ви кричите? Я сів і подумав: дійсно, чого я кричу. Мені це так запам’яталося. Всім колегам розповідаю.

Вчитель разом із батьками та оточенням будує дитяче життя. В новій українській школі зараз є компетентності: ти маєш не просто навчити читати, а навчити використовувати свої знання у повсякденному житті, пристосовуватися до того, що чекає їх в майбутньому. До середньої, старшої школи, коледжу, університету. Початкова школа — це фундамент, як його закладеш, так й піде все життя.

Проєкт реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки у рамках Transition Promotion Program. Погляди, викладені у спецпроєкті, належать авторам і не відображають офіційну позицію МЗС Чеської Республіки.