Анна Серьогіна прийшла до Червоного Хреста як волонтерка за оголошенням у фейсбуці. Наразі вона очолила Первомайську філію. Каже, що для неї це не початок роботи з нуля: вона добре знає команду і напрямки, за якими працює організація. Журналістка поспілкувалася з новою головою філії про шлях від волонтерства до керівної роботи, щоденні виклики та те, що допомагає не вигорати.
Анна Серьогіна, голова Первомайської філії Українського Червоного Хреста
Все почалося з оголошення
— 8 липня минулого року я прийшла в Червоний Хрест. Це був мій перший крок як волонтерки у напрямі соціальної підтримки населення, — згадує Анна.
На той час вона навчалася на психолога, тому можливість працювати з людьми її особливо зацікавила. Хотілося не лише допомагати, а й отримувати практику: не теоретичну, а справжню, щоденну.
— Мені була цікава практика. Тут жива практика, дійсно жива. Тут дуже цікаві люди, — говорить Анна.
Волонтерство поступово стало для неї роботою. Уже з 1 листопада минулого року Анна працювала співробітницею Червоного Хреста. Разом із колегами проходила навчання в різних регіонах України, працювала з дітьми та молоддю, долучалася до напрямків психосоціальної підтримки. Потім на певний час залишила організацію, але ненадовго.
— Місяць побула вдома, і одного прекрасного вечора мені Яна Віталіївна запропонувала прийти на її місце, — розповідає Анна.
Для неї робота не починається з нуля
Нову посаду Анна не сприймає як початок роботи з чистого аркуша. Вона вже знає команду, волонтерів, людей, які звертаються по допомогу, та напрями роботи філії.
— Я не можу сказати, що це для мене старт. Ми як живий організм. Тобто без чогось щось не працює. Ми працювали і раніше, і зараз у нас нічого майже не змінилося, — пояснює вона.
Філія працює за 16 напрямами. Серед них — психосоціальна підтримка на рівні громади, робота з дітьми, молоддю та людьми старшого віку. Окремий напрям — це робота з освітніми закладами. Команда взаємодіє зі школами, дитячими садками, коледжами та університетами.
Є й клуб активного довголіття. Анна згадує зустрічі, на які приходили жінки старшого віку, співали, грали на баяні та просто спілкувалися. Волонтери, за її словами, самі надихалися такими зустрічами й хотіли продовжувати цей напрям.
Після змін у команді робота клубу дещо призупинилася. Однак його відвідувачки вже телефонують і запитують, коли можна буде зустрічатися знову.
За допомогою звертаються люди з різних областей
До філії звертаються люди, які потребують різної підтримки. За словами Анни Серьогіної, серед них є мешканці Херсонської, Миколаївської та Одеської областей.
Окрім психосоціальної підтримки, тут можна отримати й іншу допомогу. Зокрема, працює банк одягу, де люди можуть безкоштовно підібрати необхідні речі. Є також напрям відновлення родинних зв’язків.
— Допомоги дуже мало, але її потребує багато хто, — говорить Анна.
Найважче — не пропускати чужий біль через себе
За час роботи в Червоному Хресті Анна зрозуміла, що найскладніше для неї — не фізичне навантаження і не спілкування з людьми, а емоційне виснаження.
Щодня команда працює з людьми, які були змушені залишити свої домівки, втратили звичне життя або просто опинилися в ситуації, коли самостійно впоратися важко. Кожного потрібно вислухати, підтримати, спробувати допомогти.
— Більшість із нас це все пропускає через себе. Нам це болить. Я за кожного переживаю, — каже Анна.
Тепер відповідальності стало ще більше. Раніше вона мала підтримувати передусім людей, із якими працювала. Тепер як керівниці їй потрібно дбати ще й про свою команду.
— Найважче було для мене зробити крок до того, що я тепер не просто волонтер, я голова філії, і мені потрібно підтримувати не тільки себе, а й своїх колег, своїх волонтерів, свою команду, — говорить Анна.
Сили повертає родина
Від емоційного виснаження Анну рятує родина. У неї двоє дітей, чоловік — військовослужбовець. Тому найкращий спосіб відновитися для неї — просто побути разом із сім’єю. Навіть якщо з чоловіком зустрічатися вдається не завжди, допомагає спілкування через відеозв’язок.
— Дітки завжди поряд, дітки радують своїм розвитком, — усміхається Анна.
На новій посаді вона бажає своїй команді витримки й терпіння. А найбільше хоче, щоб одного дня вони змогли сказати:
— Ми змогли.
