22 травня 2026 року у Первомайському професійному коледжі вшанували Героя України, сапера «Вовків Да Вінчі» Олега Ярового, нашого земляка з Первомайщини. Година пам’яті зібрала тих, хто знав і любив захисника: на зустріч приїхали батьки та кохана воїна. Зібралися викладачі коледжу, які тепло згадують випускника, а повна зала студентів уважно слухала історію його подвигу задля волі України.
Година пам’яті була присвячена Дню Героїв України — національному святу, котре відзначають 23 травня на честь усіх, хто присвятив своє життя боротьбі за її свободу.
Олег Яровий «Яр»: мріяв про життя у вільній Україні, боровся за її волю
Олег Яровий народився у селі Довга Пристань на Первомайщині 11 листопада 2002 року. Мати воїна Оксана Ярова згадує про сина: «Був непосидючим, часто сміявся. У дитячому садочку, коли відзначали діток за їхні здібності, йому дали грамоту за срібний сміх і добру вдачу. У школі про нього казали як про розумного, прямого, енергійного. Він любив гарно одягатися, був душею компанії. Друзі відгукувалися про нього, як про людину, з якою легко спілкуватися».
Оксана Ярова
Олег займався футболом і боксом, мріяв про майбутню сімʼю, хотів ходити в гори, плавати в морі, жити у вільній Україні. Проте зробив свій вибір і сказав: «Мамо, я все одно піду воювати. Не шукав слави, вона знайшла його сама. Він ішов туди, де страшно, не заради нагород, а заради тих, хто чекає вдома, заради України», — згадує пані Оксана.
Олег Яровий
Олег Яровий навчався в Первомайському професійному коледжі на автослюсаря з 2018 по 2020 рік. Після завершення навчання проходив строкову службу в Нацгвардії України, де й зустрів повномасштабне вторгнення. У 2024-му, побувши всього два тижні дома після демобілізації, повернувся на фронт, вступивши до лав ЗСУ.
Кадр з відеоінтерв'ю 2024 року
«Ми стоїмо і виганяємо їх»
Про мотивацію воювати Олег казав так: «Якщо до тебе в хату зайде який поц і буде там робити що хоче, хату тобі розгромить, де ти жив просто спокійно, тобі треба мотивація, щоб дати йому відсіч? Мені здається, що ні. Ти просто встанеш і виженеш. Ось і ми зараз так робимо. Ми стоїмо і виганяємо їх». Це відеоінтерв’ю опубліковане у грудні 2024 року. Частину відеозапису мали нагоду переглянути гості зустрічі. Переглянути відео повністю можна на ютубі.
Олег Яровий служив у 2-й роті «Гонор» 108-го окремого батальйону «Вовки Да Вінчі» 59-ї окремої штурмової бригади безпілотних систем імені Якова Гандзюка. У серпні 2024 року, залишившись наодинці проти штурмової роти окупантів, сам утримував позицію упродовж тижня. У вересні отримав поранення біля Селидового, проте відмовився від евакуації, організував оборону та врятував підрозділ з напівоточення. Після лікування та реабілітації повернувся на фронт. Його знали як досвідченого сапера, оператора дронів, людину, яка виконує найскладніші завдання.
У грудні 2024 року знов опинився сам на сам із ворогом, який мав перевагу та, маючи лише кулемет, знищив понад два десятки окупантів, втримавши ключову позицію.
У травні 2025 року матч «Лівий берег — Карпати» розпочав Олег Яровий першим ударом по м’ячу.
10 липня 2025 року воїн загинув на Донеччині під час виконання бойового завдання. Йому було 22 роки.
«Живіть свідомо, робіть щось для цієї країни, бо ви — її майбутнє»
Указом Президента України від 19 липня 2025 року Олегу Яровому присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка» (посмертно) — «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові». У 2025 році ім’я Олега Ярового увійшло до списку Forbes «30 до 30».
Олегу Яровому присвоєне звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка»
Тетяна Тягій, заступниця директора з виховної роботи Первомайського професійного коледжу, згадує про Олега Ярового:
— Це наш студент, навчався в нас на автослюсаря. Був активним, добрим хлопцем. Дякую батькам, які приїхали до нас на цей захід, надали відео, багато фотографій.
Вели захід Влад та Анастасія, студенти професійного коледжу та учасники Первомайського театру «Атомс». Коледж щиро вдячний режисерці театру Тетяні Гаврилюк за підтримку у проведенні зустрічі.
Під час зустрічі
На завершення Години пам’яті присутні вшанували хвилиною мовчання усіх, хто загинув за волю України. А насамкінець пролунала пісня у виконанні Оксани Гончар.
Співає Оксана Гончар
Пані Валерія, кохана воїна, каже: «Я намагалася частіше казати йому, що пишаюся ним. Зараз люди, якими я пишаюся, — це батьки Олега. Намагаюся бути поруч». Нині Валерія покинула всі справи, щоб приїхати з Києва на зустріч та нагадати людям про Олега Ярового.
Валерія, кохана Героя
Дівчина робить усе можливе, щоб пам’ять про Героя тривала: виготовляє меморіали, розповідає про боротьбу «Яра» іноземним медіа. Нині вона каже присутнім: «Рада, що ви тут. Що ви свідомі, що ви слухаєте і чуєте. Живіть свідомо, робіть щось для цієї країни, бо ви — її майбутнє».
«Година пам’яті» у Первомайському професійному коледжі
